Йозеф Рот - Сто днів. Левіафан

У містечку Прогродах жив колись торгівець коралями, що завдяки своїй чесності і доброму, надійному товарові був добре відомий в усій околиці. До нього ходили навіть селянки з далеких сіл, коли потребували прикрас для якоїсь особливої нагоди. Вони б легко могли знайти іншого торгівця коралями десь поблизу від свого села, але знали, що там можна придбати тільки повсякденну мішуру і дешеві блискітки. Саме тому вони інколи долали багато верст на маленьких гуркітливих возах, щоб добутися до Прогродів і зайти до славетного торгівця коралями Нісена Піченика.

Селянки звичайно приїздили в ті дні, коли відбувався ярмарок. У понеділок був конячий ярмарок, а в четвер — свинячий. Чоловіки оглядали і перевіряли худобу, а жінки гуртами, босоніж, із чобітьми через плече, в барвистих хустках, що яскріли навіть у тьмяні дні, заходили в дім Нісена Піченика. Тверді голі підошви приглушено й радісно тупотіли по дошках порожнистих дерев’яних тротуарів і по просторому холодному підворітті старого будинку, де жив торгівець. Зі склепінчастого підворіття жінки потрапляли на тихе подвір’я, де між нерівним камінням бруківки виднів м’який мох, а в теплі пори року пробивалося кілька травинок. Там назустріч селянкам приязно виступали кури Піченика, а попереду півні з гордими гребінцями, не менш червоними, ніж найчервоніші коралі.

Треба було тричі постукати в залізні двері, на яких висів залізний молоточок. Тоді Піченик відчиняв невелике вічко, прорізане в дверях, обдивлявся людей, які просилися зайти, відсував засув і пускав селянок. Жебракам, мандрівним кобзарям, циганам і тим, хто водив ведмедів-танцюристів, він подавав милостиню крізь вічко. Піченик мав бути дуже обережним, бо на всіх столах у його просторій кухні, а також у вітальні великими, маленькими і середніми купками лежали шляхетні коралі: або різноманітні, змішані між собою народи і раси коралів, або вже розсортовані відповідно до своїх рис і кольору. Таж людина не має десятьох очей у лобі, щоб приглядати за кожним жебраком, а Піченик знав, що бідність — нездоланна спокусниця, яка веде до гріха. Щоправда, інколи крали навіть заможні селянки, бо жінки легко улягають бажанню потай і з ризиком привласнити собі прикрасу, яку спокійно могли б купити. Та, як були покупці, крамар трохи примружував свої пильні очі, натомість завжди враховував кілька крадіжок у ціні, яку просив за свої товари.

Піченик давав роботу не менше ніж десятьом низальницям коралів — гарним молодим дівчатам із добрими надійними очима і мов виточеними руками. Дівчата сиділи в два ряди за довгим столом і тоненькими голочками ловили намистини. Отак поставали гарні, правильні низки з найдрібнішими коралями на краях і найбільшими та найяскравішими посередині. Працюючи, дівчата співали хором. А влітку в спекотні, сині, сонячні дні довгий стіл виставляли на подвір’я, дівчата сідали, і їхній літній спів чули в усьому містечку, він заглушував і жайворонків, які пурхали під небесами, і сюрчання коників у саду.

Існує набагато більше різновидів коралів, ніж знають пересічні люди, що бачили їх лише у вітринах та крамницях. Передусім є шліфовані й нешліфовані, крім того, з рівними, пласкими краями і заокругленими; зі шпичаками і голочками, схожі на колючий дріт; із жовтим забарвленням, майже біло-червоні, як-от інколи верхні краї пелюсток чайних троянд; жовтувато-рожеві, рожеві, цегляної барви, бурякової, як кіновар, і нарешті коралі, схожі на тверді круглі краплини крові. Є зовсім круглі й напівкруглі; коралі, немов бочечки, і коралі, схожі на циліндрики, а ще прямі, кривуваті й навіть горбаті коралі. Є зірочки, шпичечки, рогалики, квіточки. Адже коралі — найшляхетніші рослини підводного океанського світу, троянди примхливої морської богині, не менш багаті на форми та барви, ніж настрої самої цієї богині.

Річ очевидна, Нісен Піченик не мав крамниці, відкритої для всіх. Він торгував у себе вдома, тобто жив із коралями і вдень, і вночі, і влітку, і взимку, а оскільки і в його кімнаті, і в кухні вікна виходили на подвір’я, та ще й були захищені частими залізними ґратами, в квартирі панували гарні таємничі сутінки, що нагадували морське дно, тож здавалося, ніби там ростуть коралі, а не торгують ними. Так, завдяки особливій, немов навмисній примсі природи Нісен Піченик, торгівець коралями, був рудий єврей, чия мідна цапина борідка скидалася на червонувату морську водорість і надавала всій постаті разючої подібності до якогось морського божества. Здавалося, ніби він сам створює або садить і збирає коралі, якими торгує. Товар Піченика так пасував до його подоби, що в містечку Прогроди його не називали на ім’я, а з часом навіть забули те ім’я і називали крамаря тільки за його фахом. Казали, наприклад: он іде торгівець коралями, наче в усьому світі не було жодного іншого.

Нісен Піченик і справді відчував суто родинну ніжність до коралів. Дуже далекий від природознавства, не вміючи ані читати, ані писати, — бо ж ніколи не ходив до школи і міг лише безпорадно нашкрябати власне ім’я, — він жив із переконаністю, що корали — не рослини, а живі істоти, своєрідні крихітні червоні морські тваринки, і жоден професор океанології не зміг би навчити його чогось краще. Так, для Нісена Піченика коралі жили ще й тоді, коли їх розпиляли, розрізали, відшліфували, посортували й нанизали. І він, напевне, мав слушність. Адже бачив на власні очі, як його червонясті разки коралів мало-помалу блідли на грудях хворих або хоровитих жінок, натомість на грудях здорових жінок зберігали свій блиск. За довгі роки торгівлі коралями він часто помічав, як коралі, що лежали в його шафах бліді — незважаючи на свою червону барву — і дедалі біліші, раптом, коли їх вішали на шию гарної молодої і здорової селянки, яскріли і світилися, немов живилися її кров’ю. Інколи крамареві пропонували викупити разки коралів, він упізнавав їх, скарби, які сам нанизував і зберігав, — і одразу бачив, чи їх одягала здорова, а чи хвора жінка.

Піченик мав власну, вкрай своєрідну теорію коралів. Згідно з його теорією вони були, як уже сказано, морськими істотами, які, так би мовити, тільки з розважливої скромності прикидались деревами і рослинами, щоб на них не нападали і не пожирали їх акули. Коралі тужили за тим, щоб норці зібрали їх і винесли на поверхню землі, щоб їх розрізали, відшліфували, нанизали і вони нарешті служили сенсові свого існування, а саме: прикрашали вродливих селянок. Тільки тут,