Леонід Мосендз - Останній пророк

Цілому Єрусалиму було відомо, що на Матіяса часом «находило». Але, щоб аж таке у нього вийшло! І так прилюдно! І так гостро! Очі присутніх перебігали від священика до царя в напрузі очікування. Але Ірод стояв, як соляний стовп над Солоним морем. Ані риска не скривила його обличчя. Іродів почот задубів од страху. Знали, що цареві часом наче подобалося дозволяти своїм ворогам говорити собі в вічі найобразливіші речі. Тим страшніші бували наслідки помсти. Лише кутик уст злегка пошарпувало, й Вар пізнав, яким страшним зусиллям той велет себе стримував. Матіясів вибух його збентежив дуже, здавалося Варові, але тільки-но впало слово «Месія», як Іродом наче стрясло. Він подався вперед, аж важезний кедровий стіл двигнувся на залю, і важкий п’ястук з такою силою гупнув об дошку, що аж стіл затріщав. Невідомо що сталося б, якби між ним і жидівським столом не було стільки перешкод. Але в цей мент з-поза завіси ззаду вискочила ідумейська варта, й уже стояла стіною перед столом, одділяючи царський стіл од залі. Юрба жидів штовхала Матіяса в протилежний бік, до виходу. Але напружений Ірод одразу наче зм’як, немов зсунувся, одвернувся від стола й, не глянувши ані на Квіріна, ані на Вара, зник за завісами, оточений ідумейцями.

У залі зчинився гармидер. Гості почали хвилюватися, дехто збирався на відхід. Але скоро з’явився управитель і з низькими уклонами перепросив Вара й Квіріна. Цареві не є можливо бути далі на гостині, але він просить своїх гостей бавитися далі. Гостей на залі не треба було довго впрошувати, залунали оклики на честь Ірода, й гостина продовжувалася далі. Але римляни на чолі з Варом залишили палац.

З духоти й бенкетового чаду вони вийшли до прохолодної ночі, і її чисте повітря й тиша видалися Варові невимовно солодкими. Він запропонував Квірінові не сідати до лектики, а пройтися пішки, і Квірін мовчки прикивнув на згоду. Вони пішли вперед, залишивши почот ззаду й відпустивши дударів, що з Іродового наказу мали їх допроводжувати до самого дому. Повними грудьми вдихав Вар тьмяне повітря і відчував, якими чужими були йому всі ті справи, що залишилися за ним на бенкеті. Як гарно було б тепер бути в Італії! Або обходити сторожу нового опідія у ворожій країні, чути переклики чуйних віґілянтів і бути свідомим свого діла як вояка й вождя переможних леґій. А не висиджувати по жидівських бенкетах. Хотів поділитися тими думками з Квіріном, що йшов мовчки поруч. Його мовчанка дихала докором. І нараз Вар зрозумів, що Матіясів бешкет у залі вартий більше уваги, й перейшов сам на розмову:

— Багато дурниць скоїлося сьогодні, Квіріне. Є в них і моєї вини частина. Та не казав я тобі, що краще мені від’їхати до Кесарії. От тепер і маєш!

І в Квіріновій затримці на відповідь було для Вара більше докору, ніж у повільному тоні слів:

— Ти не знаєш Сходу, Варе!.. Ти знаменитий вояк, але…

— Але?

— Але не знаєш також й Ірода.

— Сходу я дійсно не знаю й, мабуть, і не буду знати. Але про Ірода знаю все, що можна знати про душогуба й тирана. Матіяс сьогодні не перебільшував, обдаровуючи його своїми прозвиськами. І я знаю про цього жидівського тирана досить, щоб погоджуватися з думкою божественного Авґуста, що краще бути римською свинею, як Іродовим родичем…

— Це нас не має обходити, шляхетний Варе!

— Чому, Квіріне?

— Гад жере гада!..

— Ах так! Що ж нас має обходити?

— Месія, Варе! Лише Месія! І передусім лише Месія!..

— Як Месія? — аж спинився від подиву Вар. — Цей уявний пострах Ірода й жидів? Тінь уяви навіть, Квіріне! Він має нас обходити? Нас, римлян?

— Може й тінь, Варе, але іменем цієї тіні дихає уся країна. А Ірод уміє розрізнити тіні від реальности. Він добре знає свою Юдею. Четвертий десяток літ керує нею мечем і медом, кров’ю і вином. Усіх приборкав, нікого не боїться, лише Месії. Бо знає, що цей нарід ним живе. Знає, що він чекає його ще з тих часів, коли, Варе, ще й нашого Рима не було. Так, Варе, так. З цим очікуванням цей нарід живе і з ним умирає. Я знаю й Ірода й жидів!.. Всі чекають! Дехто з радістю, дехто зі страхом і непевністю! Чекають…

— Хай чекають!

— Те саме й я сказав би, якби не знав, що з цим іменем тут сполучене повстання. Саме тепер незадоволення Іродом досягло верха, саме тепер ці чутки про Месію набрали нечуваної сили. А цей перепис, та ще й так по-блазнівському проголошений, може бути олією на вогонь жидівського незадоволення нами й Іродом. Повстання…

— Втоплю його у їхній крові! — не витримав Вар.

— І зробиш із цієї країни пустелю. Чи не думаєш ти часом, що Авґуст і сенат збираються закладати збірку руїн і згарищ?

Квірін переходив на свій звичайний насмішкувато-приятельський тон, і Вар уже знав, що протирічити йому зайво.

— Правду кажеш, Квіріне! Все правду! Але чи не здається тобі, що забагато придаєш значення вигоді,