Рафаель Сабатіні - Хроніка капітана Блада

У свою чергу, чекаючи дальшого розвитку подій, Блад тішився дозвіллям. Лежачи на плетеній кушетці, поставленій під нашвидку прилаштованим на кормі тентом (бо спека ставала нестерпною), він з насолодою читав поезію Горація або прозу Светонія. А коли тіло просило руху, він плавав у прозорій смарагдово-зеленій воді лагуни або, вибравшись на облямований пальмами берег цього безлюдного острівця, допомагав своїм людям ловити черепах і рубати дерева для багать, на яких вони коптили соковите м'ясо.

Тим часом індіанці час від часу приносили Бладу свіжі новини: спочатку про сутичку між піратами Істерлінга й загоном іспанців, які, очевидно, дізнались про присутність на Дарієні піратів. Потім до Блада дійшла звістка про те, що Істерлінг повертається назад на узбережжя, а через два дні його повідомили про другу сутичку між Істерлінгом та іспанцями, в якій пірати зазнали важких втрат, хоч під кінець і відбили напад. Нарешті надійшла звістка про третій бій, і приніс її, разом з деякими дуже цінними подробицями, безпосередній учасник того бою.

Цим учасником був один з хлопців Пайка, старий, загартований шукач пригод на ім'я Канлі, який ще замолоду покинув ремесло лісоруба й подався в море. Під час бою куля влучила йому в стегно, рухатись він не міг, і його, безпорадного, люди Істерлінга, відступаючи, покинули на неминучу смерть там, де він упав. Проте іспанці його не помітили, і він, зібравши останні сили, заповз у кущі, де й потрапив до рук індіанців. Вони турботливо доглядали його, намагаючись поводитися з ним так, щоб він не вмер і міг розповісти все, що знав, капітанові Бладу. Але спочатку, щоб він їх не боявся, вони пояснили йому своєю каліченою мовою, що несуть його до дона Педро Сангре.

Індіанці обережно підняли пораненого на борт «Арабелли», де Блад негайно застосував усе своє мистецтво хірурга, щоб перев'язати жахливу гнійну рану. Після цього в офіцерській кают-компанії, тимчасово перетвореній на корабельний лазарет, Канлі скрушно розповів про похід.

Скарби Моргана справді існували. Їхня цінність перевершувала все, що казав Істерлінг, і тепер пірати несли їх до кораблів. Та за ці скарби було заплачено дорогою ціною, і найдорожче заплатив за них загін Пайка — ось чому в голосі Канлі відчувалась гіркота. По дорозі туди й назад їх кілька разів пошарпали іспанці, а одного разу напав загін індіанців. Крім того, під час цього виснажливого походу по нездоровій місцевості, де москіти мало не з'їдали їх живцем, їхні лави значно спустошили лихоманка та інші хвороби. Після останньої сутички, як підрахував Канлі, в якій його було поранено, з трьохсот п'ятдесяти чоловік, що зійшли з кораблів, в живих лишилось не більше двохсот. Та найгіршим було те, що тільки двадцятеро з них були людьми Пайка, хоч він і висадив на берег за наказом Істерлінга найбільший загін — аж сто тридцять чоловік, залишивши на борту «Веліента» для охорони якихось двадцять чоловік, тим часом як на інших кораблях зосталося по п'ятдесят.

Істерлінг постійно примудрявся зробити так, що загін Пайка весь час ішов в авангарді, тож при кожному нападі мусив приймати на себе головний удар. Зрозуміла річ, Пайк цим обурювався. А оскільки несправедливість чинилась далі, його протести ставали чимраз рішучішими. Проте Істерлінг, підтримуваний своїм давнім спільником Роджером Геллоуеєм, який командував «Гермесом», з допомогою погроз змусив Пайка підкоритись, а піратська мерзота з інших двох загонів, що зазнали порівняно невеликих втрат, маючи значну кількісну перевагу, диктували людям з «Веліента», яких ставало дедалі менше, свою волю. І якби навіть усі люди Пайка, хто ще був живий, повернулись назад, на «Веліенті» було заледве сорок чоловік, тим часом як на інших двох кораблях разом — майже три сотні. — Бачите, капітане, — похмуро закінчив свою розповідь Канді,— як цей Істерлінг використав нас? Як мавпа кота. А тепер він та цей Геллоуей, підлі мерзотники, таку мають силу, що Кросбі Пайк і писнути не сміє. То був чорний день для всіх нас, капітане, коли «Веліент» пристав до цього негідника Істерлінга, байдуже, чи є взагалі ті скарби, чи немає.

— Так, є ті скарби чи немає,— повторив капітан Блад. — Здається мені, що для капітана Пайка не буде ніяких скарбів.

Він підвівся із стільця, що стояв біля ліжка хворого, — високий, стрункий і сповнений сил, в коротких чорних штанях, які щільно облягали ноги, в розшитому сріблом камзолі, з пишними рукавами білого батисту. Свій чорний із сріблом каптан він скинув ще до того, як почав надавати хворому хірургічну допомогу. Відіславши помахом руки одягнутого в усе біле негра, який подавав йому то миску з водою, то корпію, то пінцет, і залишившись з Канлі наодинці, він заходив по кают-компанії з кутка в куток. Його довгі тонкі пальці задумано гралися кучерями чорної перуки, в синіх, мов сапфіри, очах з'явився холодний блиск.

— Я ще тоді був подумав, що Пайку не минути лиха. Істерлінгу лишається тільки проковтнути його, як дрібну рибчину, і, слово честі, він це зробить.

— Таки правда, капітане. Не бачити нам цих скарбів, як торішнього снігу — ні мені, ні іншим хлопцям з «Веліента», ні самому капітанові Пайку. З усього загону вціліло сорок чоловік, і їм ще пощастить, коли вони втечуть від Істерлінга живими. Така моя думка, капітане.

— І моя теж, слово честі! — відказав капітан Блад. Але губи його були рішуче стиснуті.

— А чи не можете ви чогось зробити, капітане, для честі «берегового братства» й заради справедливості?

— Ось про це й думаю зараз. Якби зі мною була вся флотилія, я вирушив би туди негайно й доклав би до того діла руку. Але з одним цим кораблем… — Блад раптом урвав мову й знизав плечима. — У Істерлінга надто велика перевага в силах. Але я стежитиму за ним і щось придумаю.

Думки про те, що то був чорний день, коли «Веліент» приєднався до флотилії Істерлінга, дотримувався не лише Канлі, її тепер поділяли всі, хто залишився живий з його команди, а найбільше сам капітан Пайк. Він дуже сумнівався, що ця авантюра скінчиться щасливо, і його побоювання дістали якнайповніше підтвердження вранці того дня, коли вони, покинувши гирло річки Чагрес, кинули якір у лагуні Рифа Повішеника, про який уже було згадано вище.

«Авенджер» Істерлінга першим увійшов у цю крихітну круглу бухточку і став на якір найближче до берега. Другим увійшов «Гермес». «Веліент», який тепер замикав тил, через брак місця в бухточці змушений був стати на якір у вузькій