Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

звичайно ж, Велика Росія («збирачка» руських земель). До неї і «приліпилися» дві інші гілки — Мала та Біла Русь.

Але повернемося до поняття слов'яни. Я зовсім не претендую на оригінальність у своєму судженні про суто зовнішнє (не історичне) і навіть випадкове походження назви найбільшої раси Західного світу. З цього приводу вже чимало написано. «Слов'янства ні як єдиної політичної, ні як єдиної культурної і тим більше мовної спільності, — відзначає А. Лебедев, — ніколи не існувало» [Лебедев А. Н. Образование славянского мира. — К., 1997. — С. 69]. Головний висновок, який слід було б зробити зі сказаного — остаточно переглянути усталену концепцію про «слов'янське дерево» та його численні гілки, серед яких ледь видно українську «гілку».

Переконаний, Русь-Україна — корінь усієї могутньої раси, іменованої за традицією слов'янською. У Північній Припонтиді, на наших землях, виник цей корінь — корінь Русі, який увібрав у себе «соки» більш давніх цивілізацій, що вибухали вулканічною енергією творення і переходили у спадок поколінь. Саме звідси і піднявся вгору «стовбур», що обростав густою «кроною» багатьох слов'янських народів.

ПРО ЄВРЕЇВ

Это нация в нации. Наполеон

СОНЯЧНИЙ УДАР ПО ЄГИПЕТСЬКІЙ ПІТЬМІ

Здесь изнемог высокий духа взлет.

Данте

— Всесвітньо-історична місія іудеїв розпочалася в XV сто літті до н. е. з широко відомих, дуже цікавих, але й досі належ ним чином не розгаданих подій, що мали місце в Єгипті — ін телектуальному і духовному центрі Ойкумени. Героями тих подій були євреї на чолі з Мойсеєм, а режисерами — арії з придніпровської Аратти й тибетської Агарті.

Вашим історикам і в голову не приходило, що то були доленосні події не лише для євреїв, а й усього світу. Дослідники змушені кожного разу так чи інакше до них повертатися, «розв'язуючи» єврейське питання. Але справа не тільки в цьому…

— То що ж це за події? — намагався я поквапити Гуру, котрий, як помітив читач, полюбляв розпочинати здалека.

— Їм присвячена майже вся друга книга Мойсея Вихід — 42 сторінки щільного тексту. Згадуються вони і в інших місцях Біблії. Та й деякі дослідники пишуть про них як про якийсь дивний зигзаг історії в пітьмі століть. Міркуйте самі.

Самісінький розквіт єгипетської цивілізації. Апогей, так би мовити… До влади приходить новий фараон. Цілком законно, з тієї ж династії. І…розпочинає революцію. Змінює своє династичне ім'я Аменхотеп IV на Ехнатон, нищить найсвятіше в єгипетській релігії і культурі — її непохитні тисячолітні пам'ятки — храми, культові споруди, гробниці, статуї богів тощо. Релігію відміняють. Поклоншня Амону та іншим богам суворо забороняється, руйнуються їхні статуї, скасовується символіка, храми зачиняються. Жерці й усі інші, як сказали б ви, «церковники» зазнають репресій, запроваджується нова релігія, нові свята і звичаї, нові мистецтво й монументальна пропаганда. Повсюди вигуки: «Грабуй награбоване!» До храмів прибувають «народні комісари» і наводять тут свій порядок, нерідко ставлячи до стінки «жрецьку контру». І все це раптово, як у вас 1917 року штурмували Зимовий палац за сигналом «Аврори». Дійшло навіть до зміни столиці, як і у вас, — на 6-му році правління Ехнатон переїхав до новозбу-дованого міста на північ від Фівів, на безлюдному березі Нілу. І що особливо вражає, були «викинуті» з найбільшої піраміди (піраміди Хеопса — однієї із семи чудес світу) мумії фараона Хуфу та його дружини.

Зрозуміло, не сам Ехнатон все це вигадував і коїв. На арену виходить якась бойова партія — «авангард пригноблених», її численні, добре організовані, фанатично віддані новій ідеї прихильники. А сам фараон-революціонер увійшов у історію як «фараон-єретик».

За свідченням істориків, новий фараон і його партія спиралися на рух пригноблених трудящих мас, привертали їх на свій бік за допомогою добре поставленої пропаганди, спекуляцій гаслами на зразок «Хто був нічим, той стане всім!» В одному з тогочасних папірусів сказано: «Земля повернулася, наче гончарний круг; жебраки сповнені радощів». Важко собі уявити глибину і масштаби потрясіння, що сталося в самому серці давнього світу. На той час Єгипет був найбільшою державою світу, виступав законодавцем культури та релігії.

Майже 20 років тривала ця страшна вакханалія. Потім з'являється новий фараон, чоловік дочки Ехнатона — Тутанхамон. Останній проганяє фараона-єретика й повертає країні старий лад: пошанування традиційних богів, усталені традиції, звичаї. Тутанхамон переїжджає до старої столиці — Фівів, а нова порожніє і згодом зникає в пісках. Перебудова закінчилася. Єретика Ехнатона рішуче викреслюють зі скрижалів і літописів, про нього навіть заборонено згадувати. Революціонери вислані за межі країни. Життя Єгипту пішло по-старому.

— Що ж це було? І навіщо творилося?

— Це запитання ставлять багато істориків, а відповіді не знаходять. А було ось що. Приблизно за 500 років до згада них подій в Єгипті зі сходу, з Аравійської пустелі, прийшло Якове плем'я (одне із семітських племен) і осіло в долині Гошена. Чисельність його постійно зростала. З кожним роком воно міцніло матеріально і духовно. Поступово, використо вуючи свій інтелект і організованість, пришельці почали за ймати ключові позиції в єгипетському суспільстві, і не тільки у владних інституціях, ай в економічній сфері. Але щоб зрозу міти «біблійну драму», яка сталася згодом, до кінця, потрібно врахувати таке: і пануюча в Єгипті народність, й іудеї, які зайшли сюди пізніше, походять із загиблої Атлантиди, хоч і належать до різних рас. Єгипет у свій час був колонією Ат лантиди. Тут атланти поставили свого сфінкса, що й тепер стоїть. І цілком природно, що сюди, у власні володіння, кину лася частина потерпілих від катастрофи.

Іудеї, схоже, «прийшли до столу їств, коли всі місця були вже зайняті», їх привів Авраам приблизно в 2000 році до н. е. Тому вони й залишилися на відміну від інших «атлантів (єгиптян, шумерів, ефіопів) без землі обітованої. Зазнавши лиха, поневірянь у тривалих мандрах аравійськими пустелями, іудеї сподівалися знайти притулок у своїх «друзів по нещастю» — єгиптян. Врешті-решт вони також мали право жити в колишній колонії Атлантиди.

Вважаючи себе елітною частиною населення, іудеї майже не займалися матеріальним виробництвом. Вони не вирощували хліба, не будували пірамід, іригаційних споруд, тощо. Їх восновному цікавили наука, культура, мистецтво, медицина, управління, торгівля, лихварство. Через змішані шлюби, приховування своєї національності (як це зробив біблійний Авраам, віддавши власну дружину Сарру фараонові в наложниці) іудеї поступово проникли навіть до жрецької касти н династичного клану фараонів. Та й чисельно згодом вони становили вже п'яту частину населення країни.

Отже, в іудеїв, повторюю, були всі підстави і себе вважати господарями Єгипту (колонії Атлантиди). Однак єгиптяни не поступалися своїм становищем