Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

обмацати любу гостю. Отетерілий, він відскочив на безпечну відстань, потираючи палаючу щоку.

— Свиня! — злостиво прошипіла Лючана, ніздрі її гнівно затріпотіли від палкого обурення. — Vive com’un animale![15]

Сповнена презирства й відрази, вигукуючи розлютілим гортанним голосом нові й нові лайки, Лючана перебігла кімнату, порозчиняла навстіж всі три високих вікна і впустила всередину сліпуче денне світло й потік свіжого, живодайного повітря, який ураз ніби вимів звідси затхлий дух в’язниці. Потім Лючана поклала сумку на крісло й заходилась наводити лад у кімнаті, спритно прибираючи все, що в безладді валялося там і тут, зібрала докупи брудні шкарпетки, носовички, білизну й закинула до комода, а штани й сорочку повісила в шафу.

Йоссар’ян як обпечений кинувся до ванної і якнайретельніше почистив зуби, умився й зачесався. Коли повернувся до спальні, всюди було прибрано, а Лючана вже кінчала роздягатися. Обличчя в неї було лагідне й спокійне. Знявши кліпси й поклавши їх на комоді, дівчина в одній лише рожевій сорочці босоніж потупцяла до ліжка. Перш ніж лягти, Лючана ще раз пильно оглянула кімнату, бо хотіла переконатися, чи, бува, не забула чогось прибрати, а тоді відкинула ковдру й блаженно розтяглася в ліжку, схожа на велику гарну кицьку. Потім, із млосним хрипким муркотінням, поманила його до себе.

— Ну-от, — прошепотіла вона, нетерпляче простягаючи руки йому назустріч, — тепер уже я тобі б дозволила…

Вона встигла ще набрехати щось йому про нареченого, з яким вона пробула всього одну ніч, а потім він пішов на війну й загинув, та ця побрехенька виявилась дуже схожою на правду, бо не встиг Йоссар’ян почати, як вона вже закричала «finito!»,[16] і все дивувалася, що це він робить, аж поки він не «фінітував», і тоді вже став пояснювати їй, що й до чого.

Він закурив сигарету, а другу запалив для неї. Лючана була в захваті від його загару, однаково темного по всьому тілу, а він поцікавився, чому вона не знімає своєї рожевої сорочки. Сорочка була скроєна під чоловічу майку, а під нею на спині у Лючани ховався невидимий шрам, показати який вона рішуче відмовилася, лише сказала про нього. Вона вся напружилась, як сталева пружина, коли він обережно, кінчиком пальця провів по довгому нерівному рубцю від лопатки й до поясниці. Його аж пересмикнуло, коли він подумав про кошмарні ночі, які їй довелось провести в лікарні, то волаючи від болю, то дурманіючи від наркозу, то знову приходячи до тями в похмурій палаті, де все було просякнуто ефіром, хлоркою, запахом поту, смородом гнилої плоті та екскрементів, а навколо, безшумно ступаючи гумовими підошвами, немов привиди, блукали медсестри й лікарі в білих халатах.

Лючану поранило під час повітряного нальоту.

— Dove?[17] —запитав він і з тривогою затамував подих, чекаючи відповіді.

— Napoli.[18]

— Німці?

— Americani.[19]

Йому відразу защеміло серце. Йоссар’ян відчув, що палко кохає її. Він запитав, чи не пішла б вона за нього заміж.

— Tu sei pazzo,[20] — лагідно всміхнувшись, відказала вона.

— Чому це я божевільний?

— Perchè non, posso sposare.[21]

— Чому ти не можеш вийти заміж?

— Бо я не дівчина, — відповіла вона.

— А кому яке до того діло?

— Та хто на мені жениться? Кожен хоче взяти незайману дівчину.

— Дарма. Я візьму тебе таку, яка ти є.

— Ma non posso sposarti.[22]

— Чому ти не можеш вийти за мене заміж?

— Perchè sei pazzo.[23]

— Чому це я божевільний?

— Perchè voui sposarmi.[24]

Йоссар’ян насмішкувато наморщив лоба, немов силкуючись осягнути таку дивовижну логіку.

— Отже, ти не хочеш вийти за мене заміж, бо я божевільний, і кажеш, що я божевільний, бо хочу на тобі женитися? Так?

— Si.

— Tu sei pazz! — загорлав він.

— Perche?[25] — обурилась вона, рвучко підвелася й сіла в ліжку. Її звабні кулясті груди гнівно й визивно тріпотіли під рожевою сорочкою. — Чому це я божевільна?

— Бо не хочеш вийти за мене заміж.

— Stupido![26] — вигукнула дівчина, гучно й боляче ляснувши його по плечу. — Non posso sposarti! Non capisci? Non posso sposarti.[27]

— Авжеж, авжеж. Розумію. A чому ти не можеш вийти за мене заміж?

— Perchè sei pazzo!

— Чому це я божевільний?

— Perchè vuoi sposarmi.

— Але я хочу бути з тобою. Carina, ti amo,[28] — пояснив він лагідно кладучи її поруч себе. — Ті amo molto.[29]

— Tu sei pazzo, — вдоволено промуркотіла вона.

— Perchè?

— Бо ти кажеш, що кохаєш мене. Як це можна кохати дівчину, яка вже не дівчина?

— А що ж іще робити, коли я не можу на тобі женитися?

Лючана рвучко випросталася й розлючено глянула на нього. Вигляд у неї був загрозливий.

— А чому це ти не можеш на мені женитися? — в’їдливо запитала вона, готова щомиті огріти його ляпасом, хай він тільки скаже щось не те. — Лише тому, що я не дівчина?

— Ні, ні, моя радість, заспокойся. Тому, що ти божевільна.

Дівчина безтямно витріщилась на нього, силкуючись збагнути, яка нова образа криється в його словах, і раптом задерла голову й весело, вдячно розреготалася. А нареготавшись, уже лагідніше і прихильніше глянула на Йоссар’яна. Розкішна ніжна шкіра на її смаглявому обличчі ще потемнішала від припливу крові, щоки взялися гарячим рум’янцем, очі стуманіли. Йоссар’ян ще не бачив її такою гарною. Він загасив обидві сигарети, і, не кажучи ні слова, вони знову обнялися і злилися в довгому цілунку. Аж тут до кімнати зазирнув, забувши постукати, неприкаяний Голодний Джо. Він хотів спитати, чи не подасться Йоссар’ян разом із ним до міста полювати на дівчат. Побачивши їх, Джо на мить застиг, як укопаний, тоді прожогом вискочив геть. І так само прожогом вискочив з ліжка Йоссар’ян, крикнувши Лючані, щоб швидше вдягалася. Вона не тямила себе з подиву. Йоссар’ян рвучко схопив дівчину за руку і штовхнув до її лахів, а сам скочив до дверей, бо Голодний Джо з фотоапаратом у руці вже досяг порога. Йоссар’ян усе-таки встиг зачинити двері, хоч і не зовсім: Голодний Джо просунув ногу між двома половинками і ніяк не хотів витягати назад.

— Впустіть мене! — слізно благав він, вигинаючись у судомах, мов епілептик. — Впустіть! — Потім змінив тактику, зазирнув крізь щілину й заговорив до Йоссар’яна, намагаючись зобразити на обличчі улесливу усмішку. — Я не є Голодний Джо, — переконано пояснював він. — Я є дуже-дуже великий фотограф із журналу «Лайф». Дуже великий фото на великий обкладинка. Я зроблю тебе дуже велика зірка Голівуд, Йоссар’яне, тільки впусти. Multi dinero.