Агата Крісті - Оголошено вбивство

не запитуєте в інших, де вони були? У цієї жінки на прізвище Геймс? Або в Едмунда Светенгема? Звідки ви знаєте, спав він чи не спав у себе в кімнаті? Ніхто не бачив його.

Інспектор Кредок спокійно сказав:

— Міс Мерґатройд, перш ніж померти, зробила певне твердження. У ту ніч, коли відбувся напад, хтось не був присутній у цій кімнаті. Хтось такий, хто мав би бути в ній присутній протягом усього того часу. Міс Мерґатройд назвала своїй подрузі імена тих людей, яких вона бачила. Через виключення та дійшла висновку, що одного з гостей вона не бачила.

— Там нікого не можна було побачити, — сказала Джулія.

— Мерґатройд могла, — сказала міс Гінчкліф, несподівано озвавшись своїм глибоким голосом. — Вона стояла за дверима, там, де тепер стоїть інспектор Кредок. Вона була тією однією людиною, яка могла бачити, що відбувалося.

— То ви й справді так думаєте? — запитала Міці.

Вона зробила один зі своїх драматичних виходів на сцену, розчахнувши двері й мало не збивши Кредока з ніг. Вона була у стані неймовірного збудження:

— Ви не кликати сюди Міці разом з іншими, ви, тупий полісмене? Адже хто я такий? Лише Міці! Міці на кухні! Нехай вона залишатися на кухні, бо там її місце. Але я вам сказав, що Міці, як і будь-хто інший, а може, й ліпше, атож, ліпше, може бачити, що відбуватись навколо неї. Так, так, я все бачити. І я все бачити в ту ніч, коли стався напад. Я все бачити, і я не зовсім повірити своїм очі, і тримати досі язик. Я подумати собі, нікому не скажу, що я бачити, ліпше зачекати.

— А коли все вгамується, ти хотіла попросити трохи грошей від певної особи, чи не так? — запитав Кредок.

Міці обернулася до нього, як розлючений кіт.

— А чом би й ні? Чому я повинна сидіти тишком-нишком? Чому б мені не попросити трохи грошей за те, що я великодушно мовчати? А надто, якщо в когось скоро будуть гроші — багато-багато грошей. О, я чути дуже багато — і я знати, що відбуватися. Я знаю той Піпемер, таємне товариство, якого вона — Міці драматично тицьнула пальцем у Джулію — є агент. Атож, я зачекати й попросити б грошей — але тепер я боюся. Тепер я радше подбати про свою безпеку. Бо незабаром хтось може вбити й мене. Тому я сказати вам те, що знаю.

— То я тебе слухаю, — сказав інспектор зі скепсисом у голосі. — Що ж ти знаєш?

— Я вам сказати, — врочистим голосом почала Міці. — У ту ніч я не чистити в буфетній срібний посуд, як була сказала, я вже бути в їдальні, коли почути, як гримнув постріл. Я виглянути в замкову шпарина. У холі темно, але знову гримати постріл, ліхтар падати і гойднутися, коли падав — і я побачити її. Я побачити її поруч із ним із пістолетом у руці. Я побачити міс Блеклок.

— Мене? — здивовано підскочила на місці міс Блеклок. — Ти, певно, збожеволіла!

— Але ж це неможливо! — вигукнув Едмунд. — Міці не могла бачити міс Блеклок.

Кредок утрутився і з ядучою іронією запитав:

— Не могла, кажете, містере Светенгем? А чом би й ні? Бо то не міс Блеклок стояла там із револьвером? То були ви, чи не так?

— До чого тут я? Звісно, то був не я — що за чортівня!

— Ви взяли револьвер полковника Істербрука. Ви домовилися з Руді Шерцом — мовляв, утнемо добрий жарт. Ви пішли слідом за Патриком Симонсом у дальню кімнату і, коли світло погасло, вислизнули в хол крізь добре змащені двері. Ви вистрелили двічі в міс Блеклок, а потім убили Руді Шерца. Через кілька секунд ви повернулися до вітальні, де стали клацати запальничкою.

На якусь мить Едмунд утратив дар мови, а потім став бризкати слиною:

— Що за нісенітниця? Що за жахлива вигадка? Чому я? Який я міг мати мотив?

— Якщо міс Блеклок помре раніше від місіс Ґедлер, спадкоємцями стануть двоє людей. Ми знаємо їх як Піпа й Емму. Джулія Симонс виявилася Еммою…

— І ви думаєте, я Піп? — Едмунд засміявся. — Фантастична — абсолютно фантастична гіпотеза! Я лише приблизно такого віку — більш нічого! І я можу довести вам — вам, клятому йолопу, — що я Едмунд Светенгем. Свідоцтво про народження, атестати про закінчення шкіл, університетський диплом — усе, що хочете.

— Він не Піп, — пролунав голос із темного кутка. — Філіпа Геймс вийшла вперед, її обличчя було бліде. — Я Піп, інспекторе.

— Ви, місіс Геймс?

— Так. Усі вважали, що Піп був хлопець, проте Джулія, звісно, знала, що її близнюком була інша дівчинка — я не знаю, чому вона цього сьогодні не сказала…

— Сімейна солідарність, — пояснила Джулія. — Я несподівано зрозуміла, хто ти така. До миті того просвітлення я не здогадувалася про це.

— У мене виникла та сама думка, що й у Джулії, — сказала Філіпа, і її голос злегка затремтів. — Після того як я втратила чоловіка й війна закінчилася, я замислилася про те, як мені далі жити. Моя мати померла багато років тому. Я навела довідки про своїх родичів Ґедлерів. Місіс Ґедлер помирала, і по її смерті гроші мала успадкувати міс Блеклок. Я з'ясувала, де живе міс Блеклок, і — приїхала сюди. Я влаштувалася на роботу до місіс Лукас. Я сподівалася, що позаяк міс Блеклок була літньою жінкою без близьких родичів, то, можливо, вона погодиться допомогти мені. Не мені самій, бо я спроможна заробляти на себе, а допомогти з освітою Гаррі. Зрештою, то були гроші Ґедлера, а вона не мала нікого зі своїх рідних, на кого могла б витрачати їх.

— А потім, — Філіпа заговорила швидше, так, ніби гребля, за якою вона ховала свої слова, прорвалася, і вона не могла більше їх там утримувати, — відбувся цей напад на будинок, і я стала боятися. Бо мені здавалося, що єдина людина, яка має мотив убити міс Блеклок, — це я. Я не мала найменшого уявлення про те, хто така Джулія — ми не однояйцеві близнята й не так уже дуже схожі. І тому мені здавалося, що підозрювати можна тільки мене.

Вона урвала мову, відкинула з чола пасмо світлого волосся, і Кредок несподівано зрозумів, що зблякла фотокартка у коробці з листами, певно, була світлиною матері Філіпи. Схожість була незаперечною. Він зрозумів також, кого нагадали йому слова місіс Ґедлер про кішку, що випускала і втягувала пазурі, — саме такий жест він побачив тепер