Артуро Перес-Реверте - Фламандська дошка

нещиро посміхнувся й примирливо додав: —… я хочу сказати, що ми готові заплющити очі на подробиці цієї пригоди. Ви, доне Сесар, можете забрати свій «дерінджер», тільки пообіцяйте в майбутньому краще його пильнувати. Ви, сеньйорито, повинні тримати нас у курсі своїх новин і, звичайно, якщо виникнуть якісь проблеми, телефонуйте. Ну й ніяких там пістолетів… Ви зрозуміли?

— Чудово, — відповів Сесар.

— Гаразд, — поступка щодо пістолета нібито задовольнила Фейхоо, тож, звертаючись до Хулії, він уже не так нервував. — Стосовно колеса вашої машини, хотілося б знати, чи наміряєтеся ви подати скаргу.

Хулія здивовано глянула на нього.

— Скаргу?.. На кого?

Головний інспектор озвався не відразу, мовби сподіваючись, що Хулія відгадає сама, без ніяких пояснень.

— На невідому особу чи осіб, винних у замаху на вбивство.

— Вбивство Альваро?

— Ні, ваше, — зуби поліцейського знову визирнули з-під мексиканських вусів. — Бо хоч би хто надсилав вам ці картки, його наміри значно серйозніші, ніж просто пограти в шахи. Аерозоль, який накачали у вашу шину, попередньо її спустивши, можна купити в будь-якому автомагазині… Але у ваш балончик перед тим за допомогою шприца впорснули бензин… Така суміш бензину, газу та пластичної речовини, що первісно містилася в балончику, доведена до певної температури, перетворюється на вибухівку… Досить було вам проїхати сотню метрів, шина б нагрілася й вибухнула під самісіньким бензобаком. Автівка перетворилася б на смолоскип, а ви б сиділи всередині… — 3 його губ не сходила заворожена посмішка: Фейхоо потішало, що, розповідаючи це, він мовби бере невеличкий реванш за недавнє приниження. — Жахливо, чи не так?

Шахіст з’явився в крамниці Сесара за годину: вуха в нього стирчали над коміром плаща, голова була мокра.

«Він схожий на худющого бродячого собаку», — подумала Хулія, дивлячись, як Муньйос струшує з себе краплі дощу в передпокої серед килимів, порцелянових статуеток та картин, на які йому не вистачило б і річного заробітку. Муньйос потиснув дівчині руку — потиск був короткий та сухий і ні до чого не зобов'язував, — й злегка вклонився Сесару. Потім, намагаючись тримати мокрі черевики подалі від килимів, спокійно вислухав розповідь про те, що сталося на ринку Растро. Раз по раз він згідливо хитав головою, хоча скидалося на те, що історія з «фордом» та Сесаровою кочергою його анітрохи не цікавила; погаслі очі шахіста ожили тільки тоді, коли Хулія дістала з сумочки й поклала перед ним картку. За кілька хвилин він уже розклав шахівницю, з якою останніми днями не розлучався, й вивчав нове розташування фігур.

— Не розумію лише, — Хулія проказала це, дивлячись на шахівницю через його плече, — навіщо вони залишили балончик на капоті. Там ми не могли його не завважити… Хіба що тому, хто це зробив, довелося швидко тікати.

— Може, це тільки попередження, — озвався Сесар зі свого шкіряного крісла, що стояло біля опломбованого вітража. — Причому попередження найгіршого штибу.

— Спустити шину і знову її накачати… Однак їй довелося взяти на себе чимало клопотів, еге ж? Підготувати балончик, спустити шину і знову її накачати… До того ж її могли застукати за цим заняттям, — Хулія загинала пальці, не ймучи віри. — Доволі кумедно… — Раптом на її лиці відбився подив. — Ви звернули увагу? Я кажу про нашого гравця-невидимку в жіночому роді… Ця загадкова жінка в плащі не йде мені з голови.

Можливо, ми надто далеко зайшли, — завважив Сесар. — Самі подумайте, сьогодні вранці на ринку Растро були десятки білявок у плащах. Деякі з них навіть мали ще й темні окуляри… Втім, щодо порожнього балончика ти маєш рацію. Він лежав на капоті, на виду… Це й справді кумедно.

— Не дуже, — озвався Муньйос, і обоє втупилися в нього. Він сидів на табуреті біля низенького столика, на якому розклав свою шахівницю. Муньйос зняв плащ та піджак і залишився в зім'ятій немодній дешевій сорочці, зібраній та застроченій на ліктях, щоб рукави не були задовгими. Шахіст мовив це, не зводячи очей з фігур та поклавши руки на коліна. І Хулія, сидячи поруч із ним, завважила в кутку його губ уже добре знайомий їй непевний вираз чи то мовчазної задуми, чи то ледь помітної посмішки. І тоді вона зрозуміла, що Муньйос розгадав новий хід.

Шахіст наблизив палець до пішака, що стояв на клітині а7, не доторкнувшись до нього.

— Чорний пішак, розташований на а7, з’їдає білу ладдю на b6… — пояснив він, показуючи їм ситуацію на шахівниці. — Це те, що наш суперник позначив на картці (див. рис. 12).

— І що це означає? — запитала Хулія.

Муньйос помовчав кілька секунд, перш ніж відповісти.

Це означає, що він відмовляється від іншого ходу, якого ми певною мірою боялися. Я маю на увазі, що він не братиме білого ферзя на е1 чорною ладдею, що стоїть на сі… Цей хід неминуче призвів би до розміну ферзів, — він підвів очі від шахівниці й стурбовано глянув на Хулію. — 3 усіма відповідними наслідками.

Хулія широко розплющила очі.

— Тобто він не наміряється з’їсти мене?

Шахіст стенув плечима.

— Можна трактувати це і в такий спосіб, — він замислено дивився на білу королеву. — В такому разі він мовби каже нам: «Я можу вбити, але зроблю це, коли захочу».

— Це наче гра в кота-мишки, — Сесар вдарив рукою по бильцю крісла. — Негідник!

— Або негідниця, — додала Хулія.

Антиквар недовірливо поцокав язиком.

— Ніхто не каже, що жінка в плащі, якщо це саме вона була в тому провулку, діє на власний розсуд. Можливо, вона чиясь спільниця.

— Але чия?

— Я теж хотів би це знати, люба.

— Хай там як, — завважив Муньйос, — якщо ви забудете на хвилину про жінку в плащі й уважно подивитеся на картку, то зможете дійти ще одного висновку про особу нашого суперника… — Він глянув на кожного з них і, стенувши плечима, показав на шахівницю, так, ніби пошуки відповідей поза нею вважав безглуздим марнуванням часу. — Ми вже знаємо, що в нього збочений розум, але він до того ж особа самовпевнена… І гонориста. Втім, це може бути й вона. Одне слово, суперник хоче взяти нас на пушку… — Він знову показав на шахівницю, пропонуючи їм роздивитися позицію фігур. — Ось, погляньте. Говорячи практично, з точки зору шахів, взяття білого ферзя — кепський хід… Білим не залишиться нічого, як тільки погодитися на розмін ферзів і з’їсти чорного ферзя білою ладдею, що стоїть на b2, а через це чорні опиняться в жахливому становищі. Єдиним виходом для чорних відтепер був би хід чорною ладдею з е1 на е4, що створює загрозу для білого короля… Однак його можна