Ю. Несбе - Таргани

class="p1">— Льокен. Івар Льокен. Старий хрін із розвідки, що багато років пропрацював у регіоні. Каже, що займався біженцями по лінії ООН, але, може, і бреше, біс його знає. Думаю, платню він отримує в НАТО або в подібній організації. Він кілька місяців шпигує за Кліпрою.

— А посол про це що, не знав? Мені здалося, ти сказав, ніби саме він був ініціатором розслідування.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти стверджуєш, що посол поїхав до Кліпри, щоб шляхом шантажу отримати від нього гроші, хоча й знав, що цей хрін із розвідки стежить за будинком.

— Ну звичайно, знав: адже він отримав два віддруки фотографій, зроблених Льокеном. Що ж іще? Немає нічого підозрілого в тому, що норвезький посол робить візит увічливості найбагатшому норвежцю Бангкока, хіба ні?

— Можливо. Про що ще розповів цей Льокен?

— Він розповів мені про справжню причину мого відрядження в Бангкок.

— І що ж це за причина?

— Зажди трохи.

Мьоллер почув, як його співрозмовник прикрив рукою трубку, потім пролунали різкі вигуки норвезькою й англійською. Слідом за цим Харрі знову з’явився на лінії.

— Вибач, Мьоллер, ми тут сидимо одне в одного на голові. Мій сусід посунув свій стілець прямо на телефонний дріт. Так на чому ми зупинилися?

— На причині твого відрядження.

— Авжеж. Ті, хто замішаний у стеженні за Кліпрою, дуже ризикують. Їм може загрожувати викриття, і тоді не уникнути політичного скандалу, і тут уже голови полетять, вірно? Коли посла знайшли вбитим, усі розуміли, хто це зробив, але треба було все влаштувати так, щоб розслідування не призвело до розкриття всієї конструкції. Потрібна була золота середина — дещо почати, але так, щоб не здіймати зайвого пилу. А коли надіслали норвезького поліцейського, це мало означати, що заходів ужито. А слідчу групу, як я чув, направити відмовилися, злякалися, мовляв, негативної реакції тайців.

До сміху Харрі долучалася якась інша розмова, що відбувалася десь між земною кулею й супутником на орбіті.

— Замість цього надсилають сюди того, хто, на їхню думку, найменше здатний що-небудь розкопати. Даґфінн Торхус пошукав і знайшов потрібного кандидата, який уже точно не завдасть їм клопоту. Оскільки напевно буде проводити вечори за кухлем пива, а вдень дріматиме з похмілля. Харрі Холе — чудовий кандидат, оскільки він працює, але ж у такому особливому режимі. А якщо виникнуть питання, вони завжди зуміють обґрунтувати свій вибір: адже він чудово зарекомендував себе в Австралії! Та й Мьоллер, голова відділу, до цього Холе добре ставиться, а Мьоллеру ми все скажемо, — хіба не так?

Мьоллеру дуже не подобалися слова Харрі. Зокрема й тому, що тепер стало зрозуміло, що означав застережливий погляд начальниці у відповідь на поставлене питання, її ледве підняті брови. Це був наказ.

— Але чому ж Торхус і голова поліції ризикують залишитися без роботи, якщо піймають якогось жалюгідного педераста?

— Гарне питання.

Вони замовкли. Ніхто з них не смів вимовити вголос те, про що вони обидва думали.

— Що там зараз відбувається, Харрі?

— Операція «save ass»[33].

— Що це значить?

— Це значить, що ніхто не хоче знову пошитися в дурні. Ні Льокен, ні я. Ми домовилися про те, що будемо поки тримати язик за зубами й разом постараємося заарканити Кліпру. Я розраховую, що ти захочеш взяти цю справу в свої руки. Доповісти прямо в стортинг, наприклад. Адже тобі, сам розумієш, теж доведеться свій зад рятувати.

Мьоллер задумався. Він не був упевнений, що йому так уже хочеться рятуватися. Найгірше, що може трапитися, так це те, що він знову стане простим поліцейським.

— Справа серйозна, Харрі. Я маю подумати, а потім подзвоню тобі, гаразд?

— Гаразд.

І одночасно вони почули слабкі сигнали в космічному просторі після іншої розмови, що скінчилася. Обидва затрималися, прислухаючись до звуків у слухавці.

— Харрі!

— Так?

— Думати мені нічого, плював я на все. Я з тобою.

— Я розраховував на це, шефе.

— Подзвони мені, коли ви його заарештуєте.

— О, зовсім забув сказати… Ніхто не бачив Кліпру відтоді, як був убитий посол.

І от настав той день, коли Харрі нічого не робив.

Сидів і малював кола, намагаючись зрозуміти, на що вони схожі.

Подзвонив Єнс, запитав, як просувається розслідування. Харрі відповів йому, що це державна таємниця, і Єнс усе зрозумів, але сказав, що буде краще спати, якщо знатиме, що з’явився інший головний підозрюваний. Потім Єнс розповів анекдот, почутий по телефону: гінеколог говорить своєму колезі, що в однієї його пацієнтки клітор схожий на свинячу ніжку. «Такий великий?» — запитує колега. «Та ні, такий солоний».

І Єнс поскаржився на те, що у фінансових колах циркулюють самі лише солоні анекдоти.

Потім Харрі спробував переказати цей анекдот Нхо, але чи то йому самому англійської не вистачило, чи то Нхо, але вийшло ніяково.

Після цього він пішов до Ліз і запитав, чи можна посидіти в неї трохи. За годину їй набридла його мовчазна присутність, і вона попросила його вийти.

Він знову повечеряв у «Ле Бушероні». Француз, власник ресторану, говорив із ним французькою, а Харрі, усміхаючись, відповідав йому норвезькою.

Була вже майже одинадцята година вечора, коли він повернувся додому.

— У вас гості, — сказав йому консьєрж.

Харрі піднявся ліфтом і ліг на краю басейну, прислухаючись до легких, ритмічних сплесків — там плавала Руна.

— Тобі час додому, — сказав він трохи згодом.

Вона нічого не відповіла, а він підвівся й пішов сходами до себе у квартиру.

Розділ 39

Льокен простягнув Харрі нічний бінокль.

— Справа ясна, — вимовив він. — Я знаю їхній розпорядок. Тепер охоронець піде й сяде у своїй будці, унизу біля самого входу. Черговий обхід він буде робити не раніше ніж за двадцять хвилин.

Вони засіли на горищі будинку, за сотню метрів від володінь Кліпри. Вікно було забите, але між двома дошками якраз знайшлося місце для бінокля. А також для фотоапарата. Між горищем і будинком Кліпри з тикового дерева, прикрашеним драконовими головами, тягся ряд низеньких сараїв, пролягала дорога й стояла висока біла стіна з колючим дротом.

— Жодних проблем, — заявив Льокен. — Єдина складність у цьому місті в тому, що всюди товчуться люди. Цілодобово. Виходить, нам треба обійти стіну й перелізти через неї десь там, за тим сараєм.

Він указав рукою, і Харрі негайно навів туди бінокль.

Льокен попросив його вдягнути темний облягаючий одяг, що не впадає в око. Так що на Харрі були чорні джинси й старенька, теж чорна, футболка «Joy Division». Надягаючи цю футболку, він згадав про Крістін: єдине, що йому вдалося змусити її