Олексій Михайлович Волков - Гра у три руки

class="p1">Усвідомлення цього одного прекрасного ранку всадовило її за розрахунки. День злетів невідомо коли. Ірина прикидала, підраховувала, телефонувала до старих знайомих, виправляла і складала наново. Ідея захопила з головою. Кошти, які поки що валялися без діла, виглядали пристойним потенціалом для відкриття власної справи. Ось у чому полягала кардинальність розв'язання проблем, ось яким був новий напрямок! Якщо у світі технологій зв'язку нема кому оцінити її здібності, вона оцінить себе сама. Стане власницею і директором фірми, звичайно, не такої, як «Глобус». Але поки що не такої. Втім, зведеться твердо на ноги, а вже тоді почнуться справжнє зростання і шлях догори.

За день напруженої праці на компі зрештою усе склалося, принаймні в основному. Вдалося навіть обговорити з відповідними людьми деякі вузькі питання, намітити конкретні шляхи. Наступні дні полетіли ще швидше. Почалися зустрічі. Знову й знову переглядала кошторис проекту. Додавала відсоток незапланованих витрат, накидала на хабарі чиновникам — і однаково вона вписувалася. Поки що без кредиту. Чому така ідея раніше не завітала до її розумної голови? Квартири, меблі, шуби... Чого воно варте? Розвиток виробництва, кар'єра — ось справжній шлях прилаштування капіталу. А оте все потім додасться. Ще встигнеться...

Ідея була гідною і полягала у створенні фірми-провайдера. Звісно, це не зовсім те, чим досі займалась Ірина, але в умовах остаточного розподілу ринку зв'язку інакшого виходу не було. Створити щось на кшталт «Глобуса», навіть у мініатюрі — не реально. «Дитя» не виживе. Те, що замислила Ірина, мало право на життя й відкривало шляхи для застосування її здібностей. Інтернет-послуги потрібні дедалі більшій кількості людей. І вона їх надасть, наголосивши все-таки на своєму, «рідному». Їхнім профілем стануть дзвінки за кордон. Саме на цьому акцентує. Півкраїни виїхало за кордон у намаганні вижити. Маса людей осідає в кращих країнах, залишаючи тут батьків, родичів і знайомих. А їм потрібно спілкуватися, тим паче, ті, хто виривається туди, швидко вчаться цінувати кожну копійку...

Її фірма максимально здешевить закордонний зв'язок. А відповідною рекламою і численними акціями відіб'є клієнтів у тих, хто вважає себе мастодонтами цієї сфери. У будь-який час дня і ночі, з мобільних та комп'ютерів. Та й зі стаціонарного телефона бабці, якій незручно навіть тримати в руках мобілку, стане вигідніше набрати номер фірми і встановити зв'язок з країною, куди у пошуках кращого життя виїхали нащадки.

І скільки б не існувало провайдерів, їй не буде тісно, адже справа проросте, наче корінням, мережу тих, хто пропонує подібні послуги. А міцніше та життєздатніше коріння завжди тіснить і виживає те, що слабше. Геніальні схеми і механізми швидко й продуктивно складались у голові Ірини, потребуючи якнайшвидшого втілення в життя. Хотілося скреготати зубами від усвідомлення, що у наших реаліях будь-які процеси потребують чимало часу.

За тиждень підготовчої роботи Ірина остаточно «захекалася». Конкретних завдань тепер було стільки, що виникло питання штату, який становила поки що одноосібно директриса. Через тиждень-два їй знадобиться десяток людей, щоб уже розпочати роботу. А тим часом потребувала принаймі одного помічника.

Це був отой перший, найважливіший етап, від якого залежало все. Етап проростання. Коли сім'я повинно проклюнутись, і перший паросток з'являється в суворому світі, щоби міцнішати і боротися за виживання. Найлегше зараз його знищити, затоптати. Момент, коли на карту ставиться усе. І тепер як ніколи у новій справі потрібен помічник. Такий, який не підставить, не схалявить, не спокуситься прокрутити власну комбінацію за її спиною. Той, кому можна повністю довіритися.

Претендент, про якого йшлося, міг і не бути досвідченим фахівцем із закордонного зв'язку. Не обов'язково. Її досвіду і компетентності поки що вистачить з головою. Далі ж, коли процес закрутиться, кілька грамотних тренінгів поставлять його на місце і допоможуть виконувати функції її «правої руки». А тим часом достатньо лише освіти. Головне — щоб йому можна було довіряти.

Розмірковуючи на цю тему, Ірина щоразу скрушно хитала головою, адже подальші думки незмінно потрапляли в одне й те саме русло. Наразі такий претендент був лише один. Зрештою цим думкам дала волю.

Маючи фізико-математичну освіту, Олег був надзвичайно грамотним і навіть віртуозним користувачем комп'ютера з рівнем як мінімум системного адміністратора. Неабиякий інтелект і розвинутість відкривали йому можливість швидкого вузькофахового навчання. Ну, а стосовно того, щоб не зрадити і не підставити...

Від раптового розуміння ситуації в Ірини аж закрутилось у голові. Це вона знала й раніше, проте лише зараз чітко усвідомила. Людина, котра волею долі перебувала у становищі, в якому інші не здатні навіть елементарно обслужити себе, спромоглась у критичній ситуації подбати про іншу. Про жінку, якою надзвичайно дорожила і яка потрапила в халепу. І це у світі, де геть усе продається і купується.

Цей чоловік зробив із ризиком для власного життя можливе й неможливе. Холоднокровно розрахував та виконав, перевершуючи можливості багатьох, хто був здатний стояти на своїх двох. Несподівано Ірина усвідомила, що називає і справді вважає його чоловіком, причому саме на цьому якраз й акцентує. Адже не той чоловік, хто має бабло, прикид або у кого стоїть член... Підсвідомо вона завжди мала таку думку, проте варто було перейтися краєм прірви, щоби переконатись у своїй правоті.

Не будучи повною мірою людиною одного пориву, Ірина мала звичку всі свої раптові імпульси добре обдумувати і лише потім впроваджувати у життя. Як же ж захотілось їй зараз побачити цю людину! Обговорити тему, що раптом виникла. Хоча, ні. Тема — лише привід. Вона важлива — не те слово. І все-таки зараз виконує роль лише приводу. А їй хочеться, як не дивно, побачити Олега.

Вставивши флешку, Ірина перейшлася кімнатою. Кого вона так захотіла побачити? Інваліда, який їздить по хаті візком? Але таке формулювання чомусь не складалось у голові. Ні, складалось, але не лежало. Валерій, до прикладу, більший інвалід. Або той Альбінин знайомий, який тримав кабак. Отже, усе відносно.

Інформація вантажилася на флешку, а Ірина, взявши мобільний, набрала номер. Діяти просто зараз, адже через п'ять хвилин може стати важко.

— Привіт. Як справи?

— Нічого.

— У розумінні «нічого нового»?

— Так.

— А у мене дим коромислом. Дещо сталося. Не погане, ні. Треба зустрітися й обговорити. Можна?

— Заїжджай.

Отак-то краще.

Флешка сховалася в сумочці, й ключі вже поспіхом провертались у замку. «Лендкрузер», набираючи швидкість, відрулив від бровки.

XXXIX

 

еред дверима зупинилася лише на мить. Адже сьогодні за ними були вже не Казкова країна і не Царство померлих мрій. Те, що починалося там, зрештою