Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Розділ 59. В обличчя зрадника

Після довгих днів розслідувань, допитів і пошуків, справи почали зрушуватись із мертвої точки. Щодня служба безпеки надавала Адріану нову інформацію, але жодна не вела до істини. Аж поки не спливло ім’я, яке кинуло тінь на все, що Ніка вважала справжнім.

— Ви впевнені в цьому? — спитав Адріан, коли охоронець, тримаючи в руках папку з фотографіями й документами, вимовив ім’я Олексія.

— Так, пане Романенко. Ми перевірили всі його контакти, банківські рахунки, соцмережі, телефони. І головне — ми дізналися його справжнє прізвище. Він — Олексій Плахотнюк. Позашлюбний син батька Ірен.

Адріан повільно зняв окуляри, очі стали холодними й зосередженими. Він стискав щелепу, мовчки дивлячись у вікно.

— Значить, усе це — помста. Помста сім’ї Ірен. І... в яку гру він грає з Нікою?

---

Ніка сиділа в себе в кабінеті, не вірячи тому, що щойно почула. Її ментор. Той, хто з самого початку повірив у неї, хто вчив її, підтримував, запрошував на каву... Той, хто був поруч у найважчі миті — виявився не тим, ким здавався.

— Це неправда... Це має бути помилка, — шепотіла вона сама до себе, ледь стримуючи сльози.

Двері до її кабінету рвучко відкрилися — зайшов Адріан. Його обличчя було суворим, голос твердим:

— Ми маємо говорити. І ти маєш знати правду.

Він кинув на стіл перед нею папку. Фото. Документи. Перекази з офшорів. Переписки.

Ніка дивилася на все це в ступорі, їй хотілося вирватися з цього сну. Але це була реальність.

— Олексій — брат Ірен по батькові. Усе, що відбувалося, — частина добре продуманого плану. Вони хотіли знищити і мене, і тебе. Помститися за те, що я вигнав її з мого життя. І знайшов у ньому тебе...

Ніка стояла мов укопана. У душі кипіла буря — обман, зрада, підступність. А головне — боляче було не через гроші. Боліло серце, бо ще одна людина, якій вона довіряла, виявилася зрадником.

— Що ти будеш робити? — ледве чутно спитала вона.

— Виведу їх обох на чисту воду. Але цього разу — я не дозволю, щоб тобі знову заподіяли болю. — Його голос став м’якшим. — Ніко, я не дозволю, щоб тебе знищили.

Офіс був огорнутий незвичною тишею. Співробітники мовчки спостерігали, як служба безпеки супроводжує Олексія до кабінету генерального директора. Обличчя менторського наставника, завжди врівноважене й стримане, зараз було блідим і тривожним. Він розумів: усе закінчилося.

Ніка стояла осторонь. Її серце билося як скажене. Адріан поруч був зосереджений, мов холодна сталь.

— Проходь, — сказав Адріан, вказуючи на стілець перед своїм робочим столом. — Сідай, Олексію.

— Що відбувається? — вдавано здивовано мовив той. — Ви мене викликаєте сюди з охороною, мов я якийсь злочинець…

— А хіба ні? — перебив його Адріан спокійно, але з холодною злістю. — Хочеш, я перерахую, що ми знайшли? Банківські транзакції, доступ до внутрішньої бухгалтерії, підроблені документи, зв’язки з офшорними рахунками, підставні особи… І головне — твоє родинне дерево.

Олексій помітно зблід. Його погляд ковзнув на Ніку, але вона дивилася в нього з такою зневагою, що він одразу опустив очі.

— Це все... не так, як ви думаєте, — пробелькотів він.

— Тоді поясни нам, як саме це "не так"? — різко мовив Адріан. — Поясни, як брат Ірен випадково влаштувався на роботу в ту саму компанію, де працює жінка, яку вона ненавидить? І як випадково вивів з рахунків компанії кілька мільйонів?

— Це не я хотів… — нарешті вибухнув Олексій, нервово стиснувши кулаки. — Мене змусили! Наш батько! Він… він шантажував мене! Якщо б я не зробив, що він сказав — він би позбавив мене всього! Роботи, прізвища, спадку! Я не мав вибору!

— Ти мав вибір, — спокійно, але твердо сказав Адріан. — Але ти обрав зраду. Ти обрав зіграти з життями інших людей, як з фішками. Ти зрадив не лише мене, ти зрадив її. — Він кивнув на Ніку.

Ніка мовчала. У її очах блищали сльози — не від жалю, а від глибокого розчарування. Вона нарешті зрозуміла, що навіть найближчі — можуть бути лише чужими в масках.

— Ти підставив мене, прикидаючись другом, — сказала вона тремтячим голосом. — Ти використав мою довіру, щоб зробити мене співучасницею у схемі, про яку я нічого не знала. Як ти міг?..

— Я… я кохав тебе, Ніко… — прошепотів Олексій.

— Це не кохання. Це хвороблива одержимість. — Її голос більше не тремтів. Він став сталевим.

— Виведіть його, — наказав Адріан охоронцям. — І передайте справу до поліції. Ніяких замовчувань.

Олексія вивели. Двері за ним зачинились із глухим стуком.

Кілька секунд стояла гнітюча тиша.

А потім Ніка, опустивши погляд, прошепотіла:

— Це ніколи не закінчиться, так? Минуле постійно буде повертатися...

Адріан підійшов ближче, взяв її за руку:

— Закінчиться. Бо тепер я з тобою. І ми більше не дамо себе зламати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍