Луцій Анней Сенека - Діалоги

були у гармонії.

128

Ці депресивні настрої, коли людина «ані здорова, ані хвора», французькі символісти (П. Верлен, А. Рембо, Ш. Бодлер та ін.) окреслили відповідними лексичними одиницями, що відповідають приблизно нашим «нудьга», «нудота», «нудь»: langueur, ennui, nausee…

129

Філософія — це лікування душі; такого лікування, з погляду філософа-стоїка, потребують загалом усі люди.

130

Близьке до природи сільське життя, — у цьому сходились і греки, й римляни, — гартує людину і фізично, й морально («Погане поле навчає мужності» — Менандр), на відміну від міського, яке розніжує, псує людину, бо тут не в пошані «звичаї предків»; щодо срібла, то воно й у незаможних домах було символом скромного достатку й домашнього затишку, як про це Горацій у своїй оді (II, 16): на простому столі зблискує сріблом батьківська сільничка (paternum salinum); срібло, наголошує поет в іншій оді (II, 2), має свою вартість лише тоді, коли «зблискує у скромному вжитку», коли переходить у спадок як пам’яткова річ.

131

Пор. «Листи» (16, 8): «…ut terram marmoribus abscondas: non tantum habere tibi liceat, sed calcare divitias» (…усю землю візьмеш під мармур, щоб ти міг не лише володіти таким багатством, а й топтати його).

132

«Не блищить ні в золоті / У мене стеля, ні в слоновій кості…» — так починає Горацій одну із своїх од (II, 18).

133

Див. прим. 19, Коротк.

134

Хрісіпп — грец. філософ-стоїк (III ст. до н. е.); систематизувавши і вдосконаливши вчення своїх попередників Зенона з Кітіону (Кіпр) і Клеанта, він особливе місце виділив етиці, створив зразок вільного від афектів мудреця, який живе у злагоді з природою, насолоджується спокоєм, отже, й щастям.

135

Пор.: «Oratio veritatis simplex est» (мова правди — проста); щодо стилістичних проблем див. «Листи»: 40 і 75.

136

Алюзія до образу, що у перших рядках другої книги Лукрецієвої поеми «Про природу речей»: «Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на узбережжі, / Море здаля споглядать, де хтось інший потрапив у скруту…»; Сенека, для Серена, — це той, хто вже зумів позбутися небезпек житейського моря.

137

Сенека, як чимало інших античних авторів, виявляючи неабияку обізнаність із лікарською справою, охоче звертається до пов’язаних із цим мистецтвом порівнянь та паралелей.

138

Лат. відповідник цього грец. терміна (у Сковороди — «веселіє серця») — tranquillitas, спокій (див.: Ціцерон. «Про межі добра і зла», 5, 23), що є фактично синонімом щастя.

139

В оригіналі «infelix inertia» — знудьгована (або неспокійна) бездіяльність перегукується з подібним оксимороном у Горація «strenua inertia» (завзята бездіяльність), що не дає людині всидіти на місці, спокійно побути з собою (Посл., 1, 11, 28).

140

«Іліада» (XXIV, 5, 10—12): «…все він на ложі своєму метався… / Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово / Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись, / Берегом моря блукав…» — мова про болісні переживання Ахілла після загибелі його друга Патрокла (пор. також в «Енеїді» Вергілія (III, 581).

141

«Про природу речей» (III, 1068): «Так ото кожен від себе тіка, та нікому, звичайно, / Ще не вдалося втекти: хоч-не-хоч зостається з собою…»

142

«Небо, не душу, змінюють ті, хто рушає за море» (Горацій, Посл, І, 11, 27); цю саму думку повторює Сенека у «Листах» (28, 1): «Душу треба змінювати, а не небо».

143

Атенодор (І ст. до н. е.) філософ-стоїк із Тарсу (Мала Азія).

144

Античні засуджували зухвале втручання в усталений порядок природи: засліплена своїми забаганками людина вже й море «відганяє від берега», щоб на відвойованій у нього площі будувати собі розкішні палаци; про це — Горацій у звернених проти розкоші «римських одах»: «Вже й рибам тісно: в море при березі / Важенні брили каменю звалювать / Велить вельможа…» (III, 33—34). І, наче відповідь тій захланності, — афористичний образ із Шевченкового «Кавказу»: «І неситий не виоре / На дні моря поле». Покараний за таке зухвальство, вважали античні, був Ксеркс, який під час походу на Грецію звелів «взяти під ярмо» Геллеспонт, суч. Дарданелли (тобто прокласти через нього міст для переправи своїх військ).

145

Як це робив Сенека, про що сам же у першому листі до Луцілія (пор. повість Д. Граніна «Эта странная жизнь»).

146

Навіть — із всесвітом: грец. філософ Анаксагор (V ст. до н. е.), коли його запитали, чи він не переймається справами вітчизни (увесь тоді поринув у вивчення природи), — «Ще й як, — відповів, — аж надто переймаюся справами вітчизни!», — і вказав на небо (Діоген Лаертський, І, 3).

147

Мова про представників знатного афінського роду Гармодія й Арістогітона, що змовилися вбити Гіппарха й Гіппія, синів тирана Пісістрата, яким він передав свою владу в Афінах; Гіппарха було вбито (514 р. до н. е.), Гіппію вдалося втекти; за обома змовниками закріпилася слава тирановбивць.

148

Курій Дентат — див. прим. 38, Щасл. (в електронній версії — коменар 106. — Прим. верстальника).

149

«Один хтось живе й після смерті, другий — мертвий ще перед смертю» («Листи», 93, 4).

150

Сенека згадує пораду Горація: «…беріться за те, що було б вам по силі, / Зваживши добре, що втримають плечі, під чим — подадуться» («Поетичне мистецтво», 38—39).

151

Вроджений хист — «vis ingenii»; у Сковороди — «сродность».

152

Ісократ — грец. оратор і публіцист; у 390 р. до н. е. заснував в Афінах риторичну школу. Ефор — історик із Кіми (Мала Азія), склав першу «Загальну історію Греції».

153

Обирати професію, не зважаючи на природну схильність, означає йти проти волі Мінерви, богині мудрості (invita Minerva), нашим виразом — проти покликання.