П'єр Адо - Що таке антична філософія?

дивитися на речі відсторонено, на відстані, з дистанції, об’єктивно, бачити їх такими, якими вони є самі по собі, поміщуючи їх в обшир всесвіту, у цілісність природи, не надаючи їм тієї хибної цінності, якої їм надають наші пристрасті та людські умовності. Погляд згори змінює наше судження про цінність речей. Розкіш, влада, війна, кордони, турботи про щоденне життя стають смішними.

Ми бачимо, що усвідомлення себе, незалежно від того, відбувається воно шляхом концентрації на собі, чи шляхом поширення до Цілого, завжди здобувається через вправлянні у смерті, яке після Платона так чи інакше вважається самою сутністю філософії.

ФІЗИКА ЯК ДУХОВНА ВПРАВА

Ми вже говорили про фізику як про духовну вправу[650]. Для сучасної людини таке формулювання звучить дивно. Втім, воно добре відповідає традиційному розумінню фізики, яке існувало в античній філософії, щонайменше починаючи з Платона.

Загалом, антична фізика не претендує на те, щоб запропонувати систему природи, яка була б до кінця строгою в усіх своїх деталях. Є, безперечно, загальні принципи пояснення, наприклад, опозиція між вибором кращого та необхідністю в «Тімеї» чи між порожнечею й атомами в Епікура; є також глобальне бачення всесвіту. Однак, у поясненні окремих феноменів античний філософ не претендував на досягнення однозначності; він задовольнявся, запропонувавши одне чи кілька правдоподібних або ж обґрунтованих пояснень, які відповідали вимогам розуму і приносили йому задоволення. З приводу металів Платон робить таке зауваження:

Так само і щодо інших різновидів (металів), буде зовсім не складно розмірковувати, дотримуючись такого типу оповіді, як правдоподібний міф; цей тип оповіді дає змогу людині, яка, розслабившись, відволікається від розмов про речі, які завжди є, і розглядає правдоподібність у речах, які перебувають у становленні, отримати безсумнівне задоволення і можливість провадити своє життя, віддаючись поміркованій та обґрунтованій розвазі[651].

Тут, як і завжди, потрібно врахувати Платонову іронію, яка полягає у тому, щоб робити вигляд, ніби він не ставиться серйозно до того, що насправді для нього є важливим, однак так чи інакше Платон вважає, що природні речі, створені богами, зрештою вислизають від нашого пізнання. Загалом, можна сказати, що античні тексти з фізики не є трактатами, у яких раз і назавжди викладалась би остаточна і систематична теорія фізичних феноменів, які б розглядались як такі. Їхня мета була іншою. В них йшлося або про те, щоб навчитись розглядати проблеми відповідно до певного методу, як у випадку Аристотеля, або про те, щоб присвятити себе тому, що Епікур називає постійним вправлянням (energêma) у науці про природу (physiologia), тобто вправі, яка, за його словами, «приносить момент найвищого спокою в цьому житті»[652], або про те, щоб піднести розум за допомогою споглядання природи.

Ця вправа відтак має моральну мету, характер якої, безперечно, є різним у різних школах, але яка завжди визнається такою. Вона присутня вже в «Тімеї»[653], де Платон запрошує людську душу імітувати силою своєї думки душу світу і досягати у такий спосіб мети людського життя. Для Аристотеля практика дослідження приносить душі радість і дає їй, таким чином, змогу досягнути вищого щастя життя: часто філософ досягає лише правдоподібного, eulogon, що є лише задовільним для розуму, але що у такий спосіб дарує радість[654]. В Епікура вправляння в науці про природу звільняє від страху богів та страху смерті.

Саме в тексті Цицерона, який надихається філософією нової Академії, віднаходимо, можливо, найкращий опис фізики, замисленої як духовна вправа. Як добрий учень Аркесілая та Карнеада він починає з відтворення Платонових роздумів про непевність у пізнанні природи, а саме про труднощі спостереження та експерименту. Але фізичні дослідження мають саме моральне спрямування:

Я не думаю, що слід відмовитись від цих запитань фізиків. Спостереження та споглядання природи є своєрідним природним живленням для душ та розумів. Ми підносимося, ми поширюємося [я читаю — latiores — П.А.], ми дивимося згори на людські речі і, споглядаючи вищі і небесні речі, ми зневажаємо наші людські речі як мізерні та малі. Дослідження речей, які є найбільшими і, водночас, найпотаємнішими, приносить нам задоволення: якщо в цьому пошукові, щось правдоподібне постає перед нами, наш розум сповнюється шляхетного людського задоволення[655].

На початку своїх «Природних питань» Сенека також твердить, що головним виправданням фізики є піднесення душі:

Чи не означає споглядання речей, вивчення їх, присвята себе цій справі та повне поглинання нею, подолання смертного стану і відкриття доступу до вищого стану. Яку користь, скажеш ти мені, ти можеш отримати від цих вправ? Якщо немає жодної іншої користі, то щонайменше таку: я знатиму, що все є маленьким, коли ми підносимося до виміру Бога[656].

Втім, споглядання природи має екзистенційне значення незалежно від того, супроводжується воно зусиллям раціонального пояснення чи ні. Згідно з поетом Менандром, який, можливо, перебував під впливом Епікура, це найбільше щастя на Землі:

Найбільше щастя у моїх очах […] — це перед тим, як швидко повернутися туди, звідки ми прийшли, спокійно споглядати ці величні сутності: сонце, яке світить на всіх, зірки, воду, хмари, вогонь. Живемо ми сотню років чи кілька, нашим очам завжди дається одна і та сама вистава, і ми ніколи не побачимо нічого іншого, що було б ще більш гідним вшанування[657].

Відтак, тут йдеться про сталу традицію в античній філософії: тим, що надає сенсу та цінності людському життю, є споглядання Природи, і саме завдяки цьому спогляданню кожен день є святом для доброї людини[658].

Вправа з фізики набуває найбільшого значення у стоїцизмі. Насправді, стоїк більше, ніж будь-хто інший, усвідомлює, що він щомиті перебуває в контакті з цілим світом. Оскільки в кожній події, що стається, ми маємо справу з цілим світом:

Хай що тобі припаде — усе це одвіку було для тебе наготовано: і саме твоє існування, і ось це, що тобі припало, було споконвічно впрядено у сплетіння причин.

Те, що тобі припадає, треба любити з огляду на дві підстави: перша — що це з тобою сталося, це тобі призначено, це якось