Andriana - Той, кого я чекаю, Andriana

Розділ 41: "Надія на краще"

Темрява. Суцільна, всепоглинаюча темрява. Елісон втратила відлік часу. Вона не знала, скільки годин або днів минуло з того моменту, як її викрали. Час розчинився у болю, страху та безнадії.

Її кинули в сирий підвал із бетонною підлогою. Повітря було важким, з гнилим запахом вологості. Ланцюги, що стискали її зап’ястя, залишали глибокі, криваві порізи. Кожен рух давався із нестерпним болем. Їй не давали їсти, лише зрідка приносили брудну воду, а іноді – сильний удар в живіт замість відповіді на будь-яке запитання.

Вона знала, що Лілі стоїть за цим. Але що далі? Вони просто триматимуть її тут? Чи планують щось гірше?

Здалеку почулися кроки. Двері підвалу рипнули, і в кімнату увійшли двоє чоловіків. Один із них – високий, кремезний, зі шрамом на щоці – усміхнувся перекошеною посмішкою.

— Ну що, красуне? Скучила за нами?

Другий чоловік, нижчий, але не менш загрозливий, підійшов ближче й різко схопив її за підборіддя.

— Ти ще не зрозуміла, що ти тут не для того, щоб ставити питання?

Елісон не відповіла. Вона знала, що будь-яке слово викличе лише нову хвилю знущань. Але її мовчання не сподобалося бандитам. Високий чоловік підняв руку, і сильний удар відкинув її голову назад.

— Говори, коли з тобою розмовляють! – гаркнув він.

Біль розірвав її щелепу. Вона відчула, як кров повільно стікає по губі. Але вона не заплакала. Вона не дасть їм цього задоволення.

---

Тео не знаходив собі місця. Його телефон був у руках 24/7, але Елісон не відповідала. Жодного повідомлення, жодного дзвінка.

— Це ненормально… — пробурмотів він, ковтаючи чергову чашку кави.

Його батьки запевняли, що все гаразд. Але Тео знав, що вони щось приховують. Лілі теж зникла з радарів, і це турбувало його ще більше.

Він знову набрав номер Елісон. Гудки… гудки… і знову голосова пошта.

— Чорт забирай!

Він більше не міг чекати. Йому потрібні відповіді.

Тео витягнув ноутбук і почав шукати будь-які зачіпки. Останнє місце, де її бачили… камери спостереження… дзвінки…

Його серце стискалося з кожною хвилиною. Відчуття, що щось не так, перетворювалося на впевненість.

Елісон у небезпеці. І він її знайде. Будь-якою ціною.

Тео не міг заспокоїтися. Він відчував, що кожна секунда на рахунку. Був лише один спосіб дізнатися, що сталося з Елісон, і це шукати її самотужки. Але як саме? Яким чином він міг вийти на слід, коли всі нитки здавалися обрізаними? Лілі була причетна до цього, і Тео був певен, що не зупиниться, поки не знайде відповіді.

Він звернувся до друзів, до своїх зв’язків. Додаткові пошуки по всіх можливих каналах не принесли нічого корисного. Тео відчував, як кожен з його запитів приносив лише більше запитань і менше відповідей.

Але одного разу, переглядаючи відео з камер спостереження в одному з районів, він помітив щось дивне. Фрагмент, який відразу його привернув, був саме в той день, коли Елісон зникла. Камера показала

чорний фургон, що зупинився біля торгового центру, де вона зазвичай любила бути. Він завмер, коли на екрані з’явилася Лілі, яка спостерігала за тим, як Елісон заходить у магазин. Через кілька хвилин після того, як дівчина залишила приміщення, Лілі підійшла до фургона і розмовляла з водієм. Усе виглядало підозріло, але найбільше вразило Тео – Лілі виглядала настільки спокійно, ніби вона точно знала, що відбувається.

— Це вона… — прошепотів Тео, намагаючись переварити побачене.

Він не міг залишити це просто так. Залишалося лише одне – дізнатися, куди вів цей фургон. Спільно з кількома друзями, Тео знайшов компанію, що належала цьому транспорту. Йому вдалося отримати номер телефону одного з водіїв, і, не думаючи довго, він вирішив діяти рішуче.

В той час, коли Тео насилу знаходив відповіді, Елісон переживала пекло. Вона була розбитою, розмазаною по підлозі холодного підвалу. Її тіло розпухло від ударів і знущань. Це було неможливо витримати, але вона не могла дозволити собі зламатися.

Слова її мучителів були чіткими: «Ти заплатиш за те, що зробила. Лілі має до тебе рахунок». І хоча Елісон не мала повного розуміння, чому вона стала мішенню, вона знала, що має залишатися сильною, бо тільки так вона могла сподіватися на порятунок.

Усі спроби втекти були марні. Сили танули, але внутрішній голос змушував боротися. Вона знала, що вона не сама, що на неї чекає хтось, хто вірить у її силу і знайде її навіть у найтемніший момент.

Раптом, коли їй знову завдали сильного удару, її мобільний телефон, який вивели в її кімнату раніше, несподівано подзвонив. Її серце забилося швидше. Вона не мала змоги відповісти, але це було сигналом.

У цей момент Тео отримав інформацію, яка була його єдиною надією. Він дізнався про місцезнаходження, яке могло бути тим, де її утримували. Не зволікаючи, він відправився туди.

Він не міг дочекатися, коли прийде допомога. Серце билося швидше, адреналін пульсував по венах. Усі його думки зосереджувалися тільки на Елісон. Його мати постійно дзвонила, запитуючи, чи не втомився він шукати, але Тео не міг відповісти. Зараз для нього не існувало нічого іншого, окрім як знайти її.

Чим ближче він наближався до місця, тим більше він почувався, ніби прокидається від страшного кошмару. Що більше він думав про те, що її можуть знову завдати біль, тим більше цей біль відчувався в його власному тілі. Він почувався безсилим, бо знав, що лише він може їй допомогти. Він мав її знайти.

---

Елісон, що ледь дихала від болю, закрила очі. Вона не знала, що станеться далі, але її розум відмовлявся прийняти цю реальність. Вона відчула, як її починають відносити в іншу кімнату, і тут же смикнулася. Це була її остання спроба звільнитися.

Згадала Тео. І те, як він завжди намагався захистити її. Вона вірить, що він її знайде. Вона просто повинна вистояти ще трохи.

Тео на шляху до місця не знав, що залишилося лічені хвилини до того моменту, коли він увійде в самий пекельний бій за свою кохану.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍