Andriana - Той, кого я чекаю, Andriana

Тео наближався до будівлі, що стояла на віддаленому районі. Вуличні ліхтарі були вимкнені, і в повітрі відчувалася тиша, яка ніби сама по собі налаштовувала на небезпеку. Поки він їхав, його розум не припиняв шукати способи, як уникнути будь-яких перешкод. Він мав бути готовий до всього.

«Тільки знайди її, тільки знайди її», — повторював Тео про себе, тримаючи руки міцно на кермі.

Приблизно через двадцять хвилин він побачив потрібний знак — стару, забуту будівлю, яка, здавалось, не мала більше жодної життєвої сили. Але саме тут, у цьому порожньому місці, знаходилась відповідь, яку він так довго шукав. Тео припаркував машину в тіні, щоб не привертати увагу, і озирнувся навколо. Ніч була темною, і єдиним джерелом світла було світло його фар.

Вийшовши з машини, він підійшов до будівлі і тихо відчинив двері. Вони скрипіли, як і вся ця споруда — мовчазна і занедбана, але у них

був свій секрет, свою роль у цій історії. Тео не зупинявся. Він відчував, як серце вибухає в грудях від страху і хвилювання. «Вона тут, я знаю, вона тут», — думав він, не дозволяючи собі сумніватися.

Обережно, тихо, він піднявся по сходах, намагаючись не видавати своїх рухів. Чим вище він підіймався, тим гірше ставало його передчуття. Він знав, що коли він знайде Елісон, все зміниться. Його життя, його погляди, все — все стане іншим.

Дорога, що вела до кімнати, де вона перебувала, була темною і моторошною. Тео відчував, як від нього віє холодом і, здавалося, навіть стіни дивляться на нього з непередбачуваним наміром. Нарешті, він підійшов до кімнати. За дверима було тихо. Занадто тихо.

Він відчинив двері обережно, кожен його рух був як вибух, а кожен звук видавався йому зайвим і гучним. Тео побачив її. Елісон була на підлозі, в крові. Її обличчя було побите, волосся зібране в заплутану кучму. Вона майже не рухалася.

Тео кинувся до неї, не зважаючи на небезпеку. Він зняв куртку і накрив її, намагаючись її обережно підняти. Її очі ледь відкривалися, але вона впізнала його. Її губи ледве шепотіли його ім’я.

— Тео... ти... ти прийшов...

Він із зусиллям усміхнувся, але його посмішка була гіркою. Всі його емоції переплелися в єдину точку — безмежну біль за те, що сталося з нею.

— Я тут, Елісон. Ти не одна.

Її очі заплющились, і вона заплакала тихо, мовчки. Це було найгірше, що Тео коли-небудь бачив. Його серце розривалося, і він не знав, як правильно її заспокоїти. Що сказати в такій ситуації?

Тео міцно тримав її на руках і став обережно виходити з кімнати, коли раптом почув звук, що змусив його застигнути на місці. Кроки. Гучні кроки на сходах. Люди наближалися.

Тео встиг тільки відскочити вбік, прижимаючи до себе Елісон, і сховатися за порожньою кімнатою, щоб їх не помітили. Він тримав її міцно, намагаючись не зробити жодного руху, щоб не видавати себе.

— Ти думаєш, ми дозволимо тобі просто так забрати її? — голос Лілі, який ледве чутно долинав через двері, змусив Тео холодно всміхнутися. Вони не знали, з ким мають справу.

— Я не залишу її, — прошепотів Тео, поки намагавався знайти шлях до виходу.

Він знав, що треба діяти швидко. Кожна хвилина — це шанс. Тео ухопився за дверну ручку і з силою вибив двері, зробивши все можливе, щоб вибігти з Елісон і покинути це місце.

Лілі і її люди все ще знаходилися на іншому кінці будівлі, і це давало Тео час на втечу. Піднявши Елісон на руки, він ривком вибіг на вулицю, коли один із його друзів, який чекав у машині, кинув йому сигнальний вогник. Він знайшов їх!

Тео не витрачав ані секунди, сідаючи в машину з Елісон, і вирушив у напрямку безпеки. Він знав, що їм ще належить пройти довгий шлях до відновлення, але сьогодні він зробив те, що мав зробити.

Вони були в безпеці. Але перед ними залишалася велика боротьба — за життя, за відновлення і за можливість бути разом без страху.

Тим часом друзі Тео, які залишалися позаду, діяли за раніше обговореним планом. Вони знали, що кожна хвилина затримки може коштувати їм дуже дорого, тому не стали втрачати часу на сумніви. Один із них швидко набрав номер поліції, повідомивши про те, що відбувається на старій будівлі на околиці міста. Вони не могли дозволити, щоб все закінчилося без належної допомоги.

— Ми на місці, але нам потрібно більше сил, щоб забезпечити безпеку. Там є бандити, і це місце, ймовірно, не пусте, — швидко пояснив один з друзів Тео, його голос був чітким і рішучим, хоча в душі він також був сповнений хвилювання.

Поліція зреагувала миттєво. Вже через кілька хвилин вони були на під'їзді до будівлі. Члени команди спецназу, які супроводжували поліцію, були готові до будь-яких ситуацій, і кожен з них був підготовлений до боротьби, якщо це знадобиться. Це була добре

спланована операція, і жоден із них не сумнівався, що вони зроблять все можливе, щоб звільнити Елісон.

Тео не знав, що саме відбувається позаду, коли він мчав по темних вулицях, тримаючи Елісон на руках. Він був спокійний тільки в одному — вони були на шляху до безпеки. Але в голові крутилося питання, чи встигнуть вони уникнути всіх небезпек, які ще стояли перед ними. Справа була не тільки в Лілі та її людях — це була боротьба з чимось більшим, щось, що могло їх зламати.

У момент, коли вони наближалися до місця зустрічі, з іншого боку доріг і будівель вже з’явилися кілька поліцейських машин, з усіх боків починали під'їжджати додаткові сили. Тео відчув полегшення, коли побачив, як йому на допомогу прибуває ціла команда, готова діяти швидко і ефективно.

У той же час Лілі, яка все ще перебувала всередині будівлі, і не підозрювала, що поліція вже в дорозі, намагалась мобілізувати своїх людей для того, щоб зупинити Тео. Вони знали, що якщо втратять Елісон зараз, то більше не зможуть досягти того, що задумали.

— Потрібно все закінчити тут і зараз, — промовила Лілі з твердим виразом обличчя, — якщо ми не зупинимо їх зараз, все піде шкереберть.

З її наказу кілька людей рушили в напрямку виходу, намагаючись дістатися до Тео та Елісон. Їхня мета була ясна — не дати їм втекти живими.

Але їхні плани були порушені раніше, ніж вони встигли здійснити їх. Поліція вже діяла за вказівками, і спецназі на чолі з командиром увірвалися в будівлю, не даючи бандитам шансів на відступ.

У той момент, коли Лілі та її люди спробували закрити вихід і заблокувати Тео, спецназ увірвався з різних боків, не залишивши їм жодної можливості втекти. Всі шляхи були перекриті, і через кілька хвилин Лілі та її спільники були затримані.

Тео, здивований таким швидким розвитком подій, все ж продовжував нести Елісон, чекаючи на медичну допомогу, яка вже була на підході. Коли він побачив поліцейського лікаря, який наближався до нього з аптечкою, він відчув, як його серце трохи заспокоюється. Лікар швидко взяв на себе ситуацію, оглядаючи Елісон, намагаючись стабілізувати її стан.

— Вона в тяжкому стані, але ми зможемо її врятувати, — сказав лікар, намагаючись заспокоїти Тео.

Тео лише кивнув, відчуваючи, як в його грудях звільняється місце для надії. Всі ці дні, всі ці хвилини, коли він думав, що втратив її назавжди, нарешті змінювались на краще. Вона була жива, і це було найбільше, що могло з ним статися.

— Вона не одна, — прошепотів Тео, ніжно погладжуючи її по волоссю. — Ми все зробимо, все буде добре.

Від того, що сталося, залишалася лише одна думка в його голові — вони все пройшли разом, і більше не було шляху назад. Попереду була довга дорога до відновлення, але зараз Тео був готовий боротися за неї до кінця.