Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

Увійшовши до своїх тимчасових покоїв, Лідія побачила, що в її гардеробі додалося одягу. А точніше суконь.

- Нащо мені стільки? – здивувалася вона, ніжно глядячи тканину. Цікаво, що це?

Мабуть, своє останнє питання дівчина задала вголос, оскільки Хімора промовила:

- Це парча. Я дуже люблю вечірні сукні з неї. Але оскільки я зараз більше схожа на кита, то про подібні фасони можу тільки мріяти. А от на твою фігуру сяде прекрасно.

- Жартуєш? – фиркнула Лідія. – Я на сільських продуктах набрала декілька кілограмів. А здавалось би живу у лісі і зранку до ночі працюю на свіжому повітрі.

- Це ти, мабуть, жартуєш! – щиро обурилася королева. – Поглянь на своє тіло! Воно ж створене для суконь з декольте та акцентом на талії. Нічого й чути не хочу. Вдягай ось це темно-зелене, воно так пасує до твоїх очей.

Довго вмовляти дівчину не треба було. Хто ж відмовиться від такої краси? Вона навіть не звернула уваги на корсет і безстрашно дозволила служниці затягнути його. Вечерю накрили в невеликій їдальні, повній портретів. Хімора якраз розповідала, хто є хто, коли до кімнати нарешті зайшли чоловіки.

- Вибач, мій скарбе, - одразу ж промовив Вільям і кинувся цілувати тендітні руки дружини. – Ми обговорювали з Раймаром купу справ. Ти навіть не уявляєш, скільки всього не доходить до палацу. Але про це все потім. Як пройшов ваш день?

І доки Хімора щось щебетала у відповідь, Лідія з подивом відмітила, що Раймар досить сильно перемінився. По-перше, він поголився та постригся. Тепер його густе волосся не доходило до плечей, а було стильно підрівняне та зачесане. По-друге, одяг теж відповідав статусу герцога. Немов би вгадавши, відьмолов надягнув камзол, схожий кольором на сукню знахарки. «Що ж», - хмикнула подумки Лідія. – «Тепер ясно, чому Раймара вважали ловеласом. Він ще навіть рота не відкрив, а вже притягує до себе погляд».

- Добрий вечір, - незвично офіціально привітався герцог, підійшовши до дівчини.

- Добрий, - трохи розгублено кивнула вона у відповідь.

- Гарно виглядаєш, - усміхнувся чоловік. – А де ж твій вірний охоронець?

- Вдень дрімає в шафі, а вночі жахає всю округу, - чесно зізналася Лідія. – Мені здається, палац його зовсім не вразив.

- А тебе?

- Тут гарно, - ще одна щира відповідь. – Шкода, що не можна залишитися тут на довше.

- То ти вже вирішила, коли ми від’їжджаємо?

- Я взагалі нічого не вирішую, - вирвалося у дівчини. – За мене вже давно все вирішила богиня. Як і за тебе.

Та Раймар не встиг нічого розпитати, оскільки королева покликала всіх до столу, інакше грозилася знепритомніти від голоду. Цього разу за вечерею не було місця для тиші. Одразу почали з неприємних тем. Головною новиною стало зникнення загону відьмоловів на чолі з Едвіном. Вони не виходили на зв’язок вже більше двох тижнів, а одного з їх солдатів знайшли мертвим. Лідія дивувалася, як король не боїться сповіщати такі новини вагітній дружині. Проте, на перший вигляд тендітна молода жінка, мабуть, мала в собі металевий стержень. Вона спокійно обговорювала всілякі варіанти розвитку подій та планувала майбутній перебіг дій.

Щоправда дещо її трохи засмутило:

- Дуже шкода, що завтрашній бал вже не буде таким веселим.

- Бал? – здивувався герцог Schlüsselverwalter.

- Так, приїдуть декілька герцогів з сестрами, Ніколас з дружиною. Також Арнольд, - зітхнула Хімора.

- З чого б це раптом їм кидати свої володіння і усім дружно їхати сюди? – вкрадливо поцікавився Раймар.

- Аби привітати тебе з одруженням, - щиро посміхнулася королева.

І так це радісно та безневинно в неї вийшло, що Лідія навіть не задумалася про те, аби сердитися. Можливо, вона навіть трішечки зловтішалася, адже на обличчі відьмолова читалося все, що він думав про цю ситуацію. Дівчина не знала, чи це й досі особиста помста королеви, чи та вирішила утнути щось нове. До речі, про помсту Лідія теж поцікавилася, коли вони сиділи у бібліотеці. Хімора чесно зізналася, що довго сердилася на чоловіків через їх обман. Задля того, аби покинути Атлантиду, їй довелося заключити договір з Морською відьмою. Головне правило виграшу – вийти заміж за принца або потрапити у владу темної чаклунки. І все здавалося прекрасним, доки Хімора не дізналася, хто був справжнім спадкоємцем. Теперішню королеву дуже сердило, що аристократи дозволили собі гратися людськими життями, як солдатиками. Більшості вона вже помстилася. Не злісно, звичайно. Вона ж не відьма якась. Але герцоги тепер на довго запам’ятали, що Хіморі краще казати тільки правду. Своєї участі не отримали тільки двоє. Леонард, оскільки виправив свою помилку, віддавши трон кузену та поспішив за Еллою. І Раймар, бо втік до лісу. Але тепер він у палаці і точно дістане на горіхи!

На превеликий подив, Раймар промовчав. Він лише стрельнув похмурим поглядом на Лідію, але вона знизала плечима і продовжила смакувати вино. Ось до чого землянам далеко, так до цього божественного напою. Дівчині пощастило у свій час неодноразово отримувати від багатих клієнтів подарунки у вигляді дорогих вин. І ні одне не могло зрівнятися з тим, що Лідія зараз мала в келиху. Шипшиновий палац все більше і більше подобався молодій знахарці!

Розмова обережно перейшла на ситуацію з Завісою та Стіною. І ось тут жінкам було про що розповісти. Їх пошуки в бібліотеці видалися справді плідними. Нехай вони ще знайшли відповіді не на всі важливі питання, але принаймні знали, до чого тут жриці, Джерело та богині.

Отже, давним-давно сестри-чарівниці прийняли рішення відгородити Цвітославію від навколишнього світу. Їм здавалося, що тільки так вони зможуть контролювати магію всередині країни. Проте Джерело поставило їх перед вибором: все або нічого. Тоді вирішили, що краще зовсім жити без чарів, ніж весь час очікувати на чергову могутню чаклунку. Більше того – в жертву також довелося принести безсмертя. Своє та майбутніх поколінь. Але Джерело оцінило відданість сестер і, коли ті помирали, дозволило їм переродитись та вибрати послідовниць, що допомагали б цвітославцям справлятися з негараздами. Фактично майбутні богині залишили частину своєї магії у семи смертних жінках. Найцікавіше, що в древніх трактатах цих жриць називають «ключами». Раніше всі думали, що це синонім до слова «Джерело». Проте зараз, коли Лідія та Хімора знають набагато більше за авторів текстів, стає зрозумілим, що «ключі» мають в собі зовсім інше значення. На превеликий жаль, частина, де розповідалося про «ключницю» була знищена. Залишилося лише одне речення: