Світлана Литвиненко - Приховані гріхи, Світлана Литвиненко

  А чи готовий Ігор був виконати умови цього Степана Петровича, заради того, щоб повернути Камілу додому. Так, звичайно, безперечно, не замислюючись. Ігор погодиться з усім, аби з Камілою було все добре. Каміла йому ніколи не буде байдужою всупереч тому, що він закохався в іншу. А ще незважаючи на те, що ще й зараз тримав образу на неї за те, що вона обманювала його скільки років, видавши Софійку за їхню рідну доньку. Та Ігор готовий Камілі все вибачити, але бути з нею більше не хоче. Він навіть і надалі буде турбуватися про неї, керувати «ЛісБуком», якщо звісно вона не скаже, щоб він відмовився від своєї частки, але бути з нею більше не хоче. Ігор хотів розлучитися з Камілою. І хай як це буде не тяжко, але він не відступить... До кабінету постукали перериваючи його роздуми.

-Увійдіть,- Ігор обернувся до дверей і побачив як до його кабінету зайшла Поліна.

-Прийшла поговори, сподіваюся не передумав,- Поліна сіла на диван та закинула ногу на ногу і коротенька сукня задралася ще вище,- може і ти присядеш біля мене.

-Відколи це ми перейшли на ти?- Ігор схрестив руки на грудях.

-Хочете, щоб я до вас Ігор Олександрович зверталася?- Поліна поставила зустрічне запитання, а потім почала ні з того ні з чого плакати.

-Ти чого?-Ігор аж розгубився від несподіванки.

-У мене мама зникла, а ви запитуєте чого я. Аби ви знали як мені зараз погано, як я сильно переживаю і не знаю що й думати,- крізь сльози сказала Поліна скоса спостерігаючи за Ігорем.

-Ти заспокойся, все добре буде. Я тобі зараз води наллю,- Ігор швидко із графина у склянку налив води,- візьми, випий і тобі полегшає. Мама твоя повернеться зовсім скоро і все буде добре. я вірю що так буде і ти вір.

 Ігор присів на диван поруч з Поліною злегка обійнявши її за плечі, бо йому зробилося шкода її, хотів втішити, заспокоїти. Бідна дитина, це те, що він зараз думав. А Поліна відразу притулилася до нього, а потім поклала свою руку йому на ногу.

-Ігорю Олександровичу я вас кохаю і хочу бути вашою коханкою,- раптом заявила Поліна.

  Ігор відразу зрозумів маніпуляцію з боку дівчини і різко підвівся відкидаючи її руку з своєї ноги:

-Поліна, ти знову за своє,- вже крикнув він на неї.- я вже не раз тобі говорив і ще раз повторюю, припини. Ти хоч  усвідомлюєш свою поведінку? Я взагалі то чоловік твоєї матері.

-Чоловік, який не кохає свою дружину і зраджує їй з нянею,- Поліна вмить перестала плакати.- Ну, якщо не кохаєте мою маму, то це така-то справа, але щоб запасти на … таку нікчему…

-Поля, підбирай слова, коли говориш про Ему. Для тебе вона Емілія Михайлівна.

-Для мене вона шльондра, яка розбила мою сім’ю…

  Ці слова остаточно розгнівали Ігоря наскільки, що в нього навіть мимоволі смикнулася рука і Поліна це помітила та подумала, що він хотів дати їй ляпас. Хоча Ігор таких намірів в жодному разі не мав.

-Хотів мене вдарити тож бий. Чому зупинився? Не соромся… Але краще ніж бити взяв би та приголубив, завалив би мене на диван, зірвав би з мене одяг…

-Якщо ти зараз не заберешся з мого кабінету я…

-То ти даси мені ляпас? Чи може все-таки краще по попі мене відшльопаєш. Як тобі моя ідея?

-Якщо ти не хочеш йти звідси, то піду я,- Ігор відчинив двері кабінету та потім зупинився, додав,- ти хороша дівчина, вродлива, розумна. Ти обов’язково зустрінеш свого хлопця, який заради тебе зверне навіть гори. І не треба тобі принижуватися перед іншими, і  пропонувати себе. Ти краща за все це…