Міхал Шмеляк - Селище, Міхал Шмеляк

був педерастом, тобто цим, геєм, але так тоді казали. Сьогодні це нормально, коли хлопець зустрічається з хлопцем, і це добре, я за це і підтримую, а в восьмидесяті? Інші часи, друзі. За такі уподобання можна було б навіть до тюрми сісти. Хтось із прокурорського рангу змушений був шукати місця для побачень далеко від місця роботи та проживання. Там він познайомився з коханком, вони посперечалися, схвильований напарник пішов, Мацеєвський залишився і замовив півлітра. Він випив, сів до машини та поїхав до Швєрадова. Там було, ну, як би це назвати, дупло для гомосексуалістів. Туди приїжджало багато німців, шукали компанії.

– Це вашп теорія? – спитав Подима.

– Ні, – твердо відповів Ришь. – Це не теорія. Я перевірив це.

– Після початку розслідування смерті Мацеєвського в документах немає жодного сліду, – відповів дуже здивований Сукєнник.

– Я робив це приватно, у неробочий час. – Ришь відкинувся на спинку стільця. – Передбачаючи питання: чому, це було на прохання його брата, який тоді був на високій посаді у Вроцлаві. Він хотів знати, що сталося з його братом, але не хотів, щоб його сексуальна орієнтація згадувалася в газетах. Очевидно, це могло зашкодити його кар'єрі. Він розповів мені про вподобання Мацеєвського і фактично підтвердив їх, бо, звичайно, про це ходили чутки. Але тишком. Ну от, ви і маєте розгадку загадкової справи. Що далі

– Його наступник опинився в лікарні з переломами ніг і хребта, – перераховував Подима.

– Так, він був таким нереалізованим велосипедистом, – сказав Ришь. – Він проїхав маршрутом з Якушиць до Шклярської Поремби і приземлився в лісі. Висока швидкість, дуже сильно поламався.

– Він стверджував, що його штовхнула невідома машина. – прочитав із записника Подима.

– Це ніколи не було підтверджено, – відповів Ришь. – Мабуть тому, що я не займався цією справою. Особисто я його не знав, бо, вважаю, що його перевели зі Швідниці. По-моєму, він не знав шляху, перестарався, але йому було дурно визнавати, що він не другий Шурковський[22]. А таємничий автомобіль? У ті часи проблем з паркуванням не було, тому що машин було мало, тож легко було визначити, хто міг там їхати. Хлопці тоді чудово впоралися, розумієте, йшлося про свого, але жоден зі свідків не підтвердив проїзд чорної машини.

– Далі був Артур Камінський. – Подимі знову довелося користуватися блокнотом. – Він втопився на Пільховицькому озері.

– У цього знову ж таки було три проміле, наскільки я пам’ятаю, – сказав Ришь. – Насправді це була таємнича справа, тому що, мабуть, він виплив на риболовлю з кимось на човні. З ким і чи насправді – не встановлено. Мені навіть хотіли нав’язати це розслідування, але, на щастя, я тоді був у сильному стресі.

– Справжнє прокляття лягло на прокурорів, які займалися справою селища, – сказав Сукєнник.

– На щастя, не на міліціонерів, – засміявся Ришь.

– Ми склали список усіх офіцерів, які займаються цією справою, – сказав Подима. – Свідків, і так далі. Багато з цих людей загинули трагічно. Це звучить мені підозріло.

– Можливо, і так. – похитав головою комісар у відставці. – Навіть свого часу, коли я отримав це зозулине яйце вдруге, було дві такі історії. Ось такий молодий амбітний міліціонер, який дуже хотів розкрити цю справу і майже вивчив напам'ять файли, поламався на лижах у Чехословаччині. Його прізвище було Виробек. Потім один зі свідків, Бернард, селищний голова, покінчив життя самогубством. Він повісився.

– А також Козловський, – додав Сукєнник. – Смертельне ураження електричним струмом вдома під час ремонту розетки.

– Так, ще і той, – погодився Ришь. – Виявляється, три випадки.

– Бачите, пан надкомісар, це вже занадто, – сказав Подима. – Я не стикався з жодним подібним випадком, коли б стільки свідків чи слідчих зникло за загадкових обставин, і, повірте, я переробив багато справ за свою кар’єру.

– Ви маєте на увазі прокляття чи цільові вчинки? – з усмішкою запитав Ришь.

– Я не займаюся чаклунством і чарами, – цілком серйозно відповів молодий комісар. – Вважаю, що тут хтось дуже вже сильно дбав про те, щоб справа ніколи не вирішилася. І ні, це не припущення, скоріше впевненість.

– Я так розумію, ви маєте на увазі мене? – спитав Ришь. – Це досить серйозне звинувачення.

– Чому пан так вважає?

– Ну, навіщо ви, в біса, допитуєте мене з такою старанністю і терпінням?

– Я сприймаю це як комплімент. – Подима підвівся і зазирнув у свій порожній кухоль від кави. – Але я не думаю, що це пан.

– А хто? – здивувався пенсіонер.

– Власне, вам доведеться допомогти нам в цьому розібратися. І тому ми туди поїдемо, я скажу вам, що нам не сходиться. І ви опишете нам це останнє вбивство.

– Вбивства, хотів пан сказати.

– Це саме те, що нам і не пасує.

– Тоді рушаємо! – Ян Ришь теж підвівся з-за столу.

– Завтра, – повідомив Подима. – Сьогодні нам є чим зайнятися. Колега повинен пана підвезти?

– Я прогуляюся, дякую.

– До зустрічі. – потиснули йому руки на прощання Подима і Сукєнник.

Ян Ришь вийшов з дверей поліцейського комісаріату й глибоко зітхнув. Повітря було досить приємним; Після паскудного липня, який, ймовірно, побив сумнозвісні рекорди найнижчих літніх температур, настав серпень, який у другій половині компенсував прохолодні дні теплом. Пенсіонер рушив уперед, минаючи знайомі вулиці, якими ходив тисячі разів, але ті все одно радували його своїм виглядом. Він подивився на годинник, який рахував кроки, зроблені ним за день, і зрозумів, що, досягнувши своєї квартири, досягне позначки в шість тисяч, яку поставив собі за щоденну мету. Старі з’єднання потрібно було змастити, інакше вони відразу почнуть сточуватися.

На щастя, він жив на першому поверсі, тому йому не довелося боротися зі сходами. Він відчинив двері й увійшов до середини, приємно прохолодної, оскільки минулого року він встановив кондиціонер.

– І як? - запитав чоловік, який займав крісло у його вітальні.

– Погано, – відповів той, йдучи на кухню за пляшкою води.

– Я ж казав, що вони добрі, – сказав чоловік. – До "Секретних матеріалів" беруть найкращих людей, тих, хто справді добре збирає кубики.

– Але я це знаю.

– Вони про багато здогадались?

– Про більше, ніж я очікував, – відповів Ришь, сідаючи на диван. – Вони зв’язали більшість супутніх подій, починаючи з Мацеєвського.

– Недобре.

– Ой, недобре.

– Завтра буде останній розділ?

– Так. Їдемо до селища.

– Що ти їм покажеш? – запитав чоловік. Він підвівся зі свого крісла і почав ходити по