Анітка Санніфео - Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео

Розділ 39. Мої несподівані почуття

Це так дивно. Ще зовсім нещодавно я пручалася змінам в житті та прагнула втекти з імперії якомога далі від дурнуватого відбору наречених та пихатого принца, який сам не може обрати собі дівчину. Але поживши в Фаерії певний час, зрозуміла, що не все так, як мені здавалося, а принц насправді неймовірний та турботливий. Він завжди опинявся поруч, коли мені була потрібна підтримка, він порушив чимало правил заради мене. Дивовижно. І невже він дійсно мене кохає? Чи можна за такий короткий строк закохатися та зрозуміти, що поруч сама та чи саме той, на якого ти чекав? А може це просто гра гормонів? Одного разу я вже помилилася… І буде боляче, якщо доведеться знову лікувати сердешні рани.

Разом з тим нам потрібно протистояти Іррісу. Як звільнити суспільство від його впливу? Від впливу всього клану Анаконд які змогли захопити чимало галузей?

Розмірковуючи над всім тим, я змогла заснути лише під ранок, а прокинулася від шепоту Кузьми над моїм вухом:

– Прокидайся, сонько, я домовився про аудієнцію з Їхніми Величностями – Андрісом та Юліаною.

– Що? – сонним голосом запитала я.

– Ти хотіла подивитися на справжніх драконів, й вони готові з тобою познайомитися.

– Сьогодні? Зараз?

– Звісно! Вставай-но.

– Вже встаю, – потягнулася я. Невже сьогодні я дійсно побачу справжніх драконів?

Я швиденько скочила з ліжка, змінила піжаму на зручний спортивний костюм, в якому комфортно пересуватися під час подорожей та висковзнула на кухню.

– Доброго ранку, – привіталася я.

– Доброго ранку, Ярославо, – посміхнулися мені Єсенія та професор Фієр.

– Фієр піде з тобою, – проговорила мені Єсенія.

– Чому? – напружилася я.

– Для твоєї безпеки, – спокійно пояснив Кузьма та поставив переді мною чашку кави.

– Я можу…

– Ти можеш втрапити у халепу, – додав професор, – а якщо з тобою щось станеться, то Тайпан мені голову відірве.

При згадці про Тайпана неприємно стисло в грудях. Після того, як вчора нас побачили разом, невідомо, чи захоче він взагалі зі мною тепер зустрічатися…

– Ярославо? Щось сталося? Ти зблідла, дівчинко, – Фієр прискіпливо подивився на мене.

– Нас Ірріс побачив разом, – проговорила я.

– Всього-то? Забудь. Він навряд чи наважиться на щось зараз, – махнув рукою Фієр.

– Ну, – протягнув Кузьма, – взагалі це дійсно не дуже добре. Але до кінця відбору він точне сидітиме тихо.

– Ти впевнений? – поглянула на нього.

– Майже. До офіційного оголошення результатів відбору наречених він не посміє висунути претензії, адже Тайпан до того вільний робити те, що хоче й дійсно може зустрічатися з ким хоче.

Від цих слів мені стало боляче. В голову почали лізти неприємні думки, що мене просто використали. Вірити в підступність Тайпана не хотілося, та і я ніколи не відчувала від нього чогось такого. Тут в імперії я вже звикла, що часом одного погляду на людину мені достатньо, щоб зрозуміти його емоції та справжнє ставлення до мене. І з боку Тайпана я завжди відчувала приємне тепло й турботу. А от Ірріс дійсно неприємний тип, холодний та корисливий.

– Гаразд. Ходімо вже до драконів.

Я піднялася з-за столу та підійшла до магічної кулі, що стояла на спеціальному столику й була своєрідним маяком та пропускною системою для охочих потрапити у суміжні світи.

– Прикладай долоньки, – до мене підійшла Єсенія.

Я обережно обійняла артефакт й с подивом спостерігала як вона замерехтіла зеленим сяйвом, а на моєму зап’ястю з’явилася мітка у вигляді смарагдового дракончика.

– Прохід дозволено, – повідомила Хранителька.

Слідом за мною цю процедуру пройшов Фієр, отримавши таку саму тату.

– Ну, що, бажаємо вам приємною подорожі, – Єсенія почергового нас обійняла.

– Дякую, – кивнула я.

В цей самий момент роздався гучний стук у двері та я почула чийсь голос:

– Террі Хранителько! Відчиняйте! Служба охорони імперії!

– Що їм треба? – пошепки спитала я.

– Не знаю. Але ви йдіть. Ми зможемо себе захистити.

– Бережи себе, моя дівчинко! – Фієр торкнувся губ дівчини та першим вийшов за двері, на яких я тільки зараз помітила табличку «Котіарн».

Я накинула на плечі свій рюкзак й пройшла слідом за професором, захлопнувши двері.

– Вони точно не постраждають?

– Точно. Ті, хто прийшов, шукають тебе, Саламандро.

– Що? – втупилася на Фієра. – Чому?

– Пам’ятаєш погрози покинути імперію?

– Пам’ятаю, – кивнула я.

– Ми з’ясували, хто за цим стоїть. Але цей террі найняв охоронців, щоб довести твоє типу нелегальне перебування в імперії...

– Кому ж я так заважаю? – зітхнула я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍