Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

Алекс кивнув, але його обличчя стало м'якшим.

— Я намагався, але... коли побачив, як цей Андрій підійшов до тебе, я відчув, ніби всередині щось зламалося. — Його голос став тихішим, більш задумливим. — Я не можу допустити, щоб хтось зробив тобі боляче.

Єва відчула, як її серце стислося. Вона взяла Алекса за руку, її пальці ніжно торкнулися його долоні.

— Я вдячна тобі за це, Алекс, — промовила вона. — Але я не хочу, щоб ти бився за мене кожного разу. Мені важливо, щоб ти був поруч, але ти не мусиш завжди бути моїм захисником.

Алекс нахилив голову, трохи усміхнувшись.

— Я розумію, але не можу інакше. Це просто мій інстинкт.

В цей момент їхню розмову перервали кроки за дверима. Єва обернулася, і двері відчинилися. В кімнату зайшли Марк і Аліса, веселі та усміхнені, неначе нещодавні події не торкнулися їх.

— Ну що, ви ще живі? — жартівливо спитав Марк, зупиняючись біля дверей.

— Не без труднощів, — відповів Алекс, трохи віддалившись від Єви, аби зробити місце для друзів.

Аліса сіла поруч із ними, поглянувши на Єву.

— Що це за історії про бійку, яку ми чули? — запитала вона, посміхаючись. — Не встигли ви на канікули, як уже вляпалися у проблеми?

— Це не зовсім так, — спокійно відповіла Єва, кинула погляд на Алекса, а потім додала: — Андрій був трохи нахабним, і Алекс… ну, вирішив допомогти.

Марк присвиснув, сідаючи поруч з Алексом.

— Це не в твоєму стилі, — сказав він. — Але ти ж знаєш, що не завжди можна так реагувати. Інколи краще відійти вбік.

— У цьому випадку не вийшло б, — сухо відповів Алекс, стискаючи кулаки. — Він би не зупинився.

Аліса кивнула, замислившись.

— Гаразд, — сказала вона нарешті, — здається, все закінчилося, і нам більше не треба про це говорити. Як на мене, краще думати про те, що робити далі. У нас попереду ще багато літніх днів. Треба відпочити і добре провести час разом.

— А що ти пропонуєш? — запитала Єва, радіючи, що тему змінили.

— Давайте влаштуємо пікнік завтра, — запропонувала Аліса. — Ми можемо провести день біля озера, взяти їжу, купити фрукти і просто розслабитися.

Марк підхопив її ідею.

— Звучить чудово. Нам усім треба трохи перезарядити батарейки після останніх подій.

Алекс посміхнувся, киваючи.

— Пікнік? Звучить як план. Я навіть можу підготувати дещо зі своєї "армійської кухні".

Єва розсміялася, киваючи.

— О, це я точно хочу побачити.

Аліса, Марк і Алекс обмінялися жартами, і всі почали обговорювати план на наступний день. Атмосфера в кімнаті стала теплою та дружньою, немов жодних проблем і не було.

Єва трохи усміхнулася, коли згадала, як останні кілька місяців все змінювалося. Переїзд до Києва був великим кроком для неї, але тепер вона відчувала, що життя стає більш стабільним.

— Власне, мої батьки переїхали ближче до мене, — пояснила вона, дивлячись на друзів. — Вони хотіли бути поруч, особливо після того, як я почала навчання в університеті. Тепер ми бачимося майже щотижня.

Марк посміхнувся, його обличчя виглядало задоволеним.

— Це добре, — сказав він. — Жити поряд з рідними — це величезна підтримка.

— І ми теж тут, — додала Аліса, злегка штовхнувши Єву ліктем. — Ти ж знаєш, ми не залишимо тебе.

Єва кивнула, відчуваючи тепло від їхньої підтримки.

— Так, я це знаю. І це мене дуже тішить, — відповіла вона. — Я рада, що і ви переїхали до Києва.

— Ми всі тепер в одному місті, — зауважив Алекс, який спостерігав за розмовою з легким усміхом. — Це полегшує речі.

— Так, але ти тут лише на два тижні, — нагадала Аліса, насупившись. — Може, і тобі варто подумати про те, щоб переїхати ближче?

Алекс засміявся, але його очі залишалися серйозними.

— Це не так просто. Армія не дозволяє мені робити подібні кроки... принаймні, поки що, — сказав він, його голос звучав м'яко. — Але ці два тижні ми будемо разом.

— Тоді треба використати кожен день, — знову заявив Марк, збуджено потерши руки. — У нас є час для всього, що ми планували. І почнемо завтра з пікніка.

— І з цього моменту ми більше не будемо думати про майбутнє. Просто насолоджуймося теперішнім, — додала Аліса, піднявши келих. — За нас і наші плани.

— За ці два тижні! — підхопила Єва, усміхаючись.

Усі підняли келихи, насолоджуючись моментом єдності й радості.

Наступного ранку сонце ласкаво пробивалося крізь хмари, освітлюючи просторий парк, де друзі запланували провести день. Вони зустрілися біля входу, кожен з невеликим пакетом у руках. Марк, як завжди, зібрав усе, що тільки міг, від фруктів до ковдр, щоб забезпечити комфортний пікнік. Він жартував із Алісою, яка йшла поруч і тримала його за руку, час від часу поглядаючи на нього з усмішкою.

— Я думаю, що ти перевершуєш сам себе, — сказала Аліса, підбадьорюючи чоловіка. — Ти ще більше несеш, ніж на наше весілля.

Марк зупинився на мить, трохи підняв брову і посміхнувся.

— Ні, на весіллі я ніс більше відповідальності, — відповів він з усмішкою. — А сьогодні я просто насолоджуюся тим, що можу робити тобі маленькі сюрпризи.

Аліса засміялася і легко вдарила його по плечу.

— Ну, тоді цей пікнік точно буде незабутнім, як і наше весілля.

Вони обмінялися поглядами, і їхня взаємна любов була очевидною для всіх. Алекс та Єва, спостерігаючи за цією сценою, тихо усміхнулися.

— Як гарно на них дивитися, — прошепотіла Єва, стискаючи руку Алекса.

— Так, — погодився Алекс, глянувши на Єву. — У них, здається, справді все ідеально.

— Ідилія, — додала вона з посмішкою.

Друзі знайшли затишне місце біля озера, де дерева створювали м'яку тінь. Марк швидко розстелив ковдри, допомагаючи Алісі влаштувати все для пікніка.

— Я так радий, що ми вирішили провести день тут, — сказав Марк, сідаючи поруч з Алісою і обіймаючи її. — Просто чудова нагода відпочити від всього.