Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- Ого! - здивувався хлопчик.

- Це наша робота. Тож відставити сором і зайві думки, агенте 2601! - скомандував куратор і вручив мікронавушник.

Ось так сталося, що Макс стояв зараз біля під'їзду невідомого будинку, у спідниці і з коляскою в руках. У цьому безглуздому маскараді він почувався вкрай ніяково. Агентка Сакура сиділа на лавці й уважно дивилася на всі боки, чекаючи на повернення шпигуна.

- Акторе, та не стій ти як стовп! Рухайся, створюй вигляд, що граєшся iз дітьми, - почувся в навушнику голос куратора.

Макс важко зітхнув і поплентався до дитячого майданчика. Малюки копалися в пісочниці, а старші діти повзали по сходах і каталися на гірці.

- І що ж, мені слід залізти в пісок чи на гірку? - невдоволено уточнив Актор.

- Ні, це зайве. Досить витягти ляльку з коляски, - почулася підказка куратора.

Макс із превеликим соромом дістав ляльку і зневажливо тримав її за волосся в опущеній руці, мабуть інстинктивно намагаючись сховати від оточуючих.

- Ось і молодець, Акторе, вже краще вписуєшся в навколишнє оточення, - похвалив куратор, який сидів у машині і стежив за виконанням завдання.

Раптом Макс звернув увагу, як на нього витріщається якийсь хлопчисько років шести. Спочатку він не зрозумів, що відбувається, та коли хлопчик почав йому посміхатися, до Макса дійшло! Він же в костюмі дівчинки і мабуть сподобався цьому шмаркачу. "От жах!" - промайнуло в голові.

- А ось і перший шанувальник у твоєї доньки, Сакуро! - пожартував куратор.

Та тільки підморгнула Максовi.

Хлопчисько підійшов ближче й зазирнув йому в обличчя. Актор не витримав і скривив таку пику, що переляканий шанувальник шарахнувся убік.

- Агенте 2601, ти привертаєш непотрібну увагу, - зробив зауваження куратор.

- Та я ж нічого не робив, тільки посміхнувся у відповідь, - тихим голосом виправдовувався Макс.

- Судячи з реакції дитини, тобі краще не посміхатися.

Актор вiдiйшов подалі від шанувальника та став тягати коляску навкруги майданчика.

Через деякий час голос куратора повідомив:

- Увага, об'єкт наближається! Усі по місцях!

Сакура піднялася з лавки, підійшла до Макса і взяла його за руку:

- Ходімо додому, люба, нам вже час, - вимовила вона відволікаючу фразу і повела "доньку" до під'їзду.

За хвилину біля ліфта з'явився Кнежевич. Він невдоволено глянув на матусю з дитиною, з якими треба було зайти в один ліфт. Тоді Сакура пропустила його вперед, щоб він не вирішив залишитися. Вона почала вмовляти "доньку" залишити коляску внизу, поки вони ненадовго піднімуться додому.

- Ні! - наполегливо відповідав Макс голосом дівчинки.

- Аліно, люба, ми скоро заберемо твою ляльку, нехай вона почекає на нас тут.

- Ні! - твердила "Аліна".

Нарешті приїхав ліфт. Шпигун озирнувся на матір із дитиною, які, здавалося, були не готові підніматися нагору. Він ступив усередину кабіни. У цю ж мить Сакура підставила ногу, не даючи дверям зачинитися.

Шпигун зібрався вийти:

- Мабуть, я поїду після вас, - промовив він, вдаючи, що поступається чергою мамі з дитиною.

- Ні-ні, не варто. Ми всі помістимося, - відповіла вона, притримуючи двері.

Цієї ж миті "донька Аліна" затягла в ліфт лялькову коляску, перегородивши нею дорогу до виходу. Шпигунові діватися було нікуди, він натиснув кнопку четвертого поверху.

- Вам куди? - ввічливо запитав він, як годиться в таких випадках.

- Сьомий, будь ласка, - відповіла Сакура.

Ліфт рушив. Усі троє стояли мовчки. Кнежевич уважно роздивлявся супутників. Коли його погляд сканував Макса, той усміхнувся і скосив очі. Окуляри та брекети, що імітували відсутність переднього зуба, зробили свою справу - шпигун невдоволено перевів погляд на матір дитини. Сакура почала копирсатися в сумочці, нібито шукаючи ключі від квартири. Нарешті ліфт зупинився, шпигун вийшов і звернув ліворуч, де розташовувалося кілька квартир. Макс виглянув, але не встиг простежити, в яку саме з них зайшов Кнежевич, бо двері ліфта зачинилися. Притримати їх означало привернути до себе зайву увагу. Шпигун був дуже підозрілий і діяв украй обережно.  Агенти піднялися на сьомий поверх, почекали десять хвилин і знову спустилися вниз.

- Ну що там? - запитав куратора у навушнику.

- Порядок. Поверх четвертий, ліворуч, - відзвітувала Сакура.

- А номер квартири?

- Квартиру з'ясувати не вдалося.

- Нам необхідно це знати, щоб встановити стеження з будинку навпроти. Але вікна квартир з лівого боку під'їзду виходять на різні боки. Треба знати напевно.

- Але ми не можемо вдруге зайти з ним в один ліфт, це виглядатиме надто підозріло, - зауважила Сакура.

- Ти маєш рацію, треба придумати інший спосіб це з'ясувати, - погодився куратор.

Макс під час розмови дивився нагору і розглядав вікна будинку. Тут йому в голову прийшла геніальна думка. Він озирнувся на всі боки і знайшов те, що шукав.

- Я знаю, як це зробити! - повідомив він.

Сакура запитально подивилася на нього.

- Що ж ти там придумав? - поцікавився куратор.

Макс змовницьки посміхнувся:

- За допомогою іграшкового дрона з камерою ми легко відшукаємо потрібне вікно!

- А де ж нам його взяти?! - здивувалася Сакура.

Макс вказав очима через дорогу. На протилежному боці вулиці знаходився магазин іграшок, яскраві вітрини якого привертали погляд.

- Чудова ідея, Акторе! От тільки який вигляд матиме шестирічна дівчинка з дроном у руках? - зауважив куратор.

- Нічого незвичайного в цьому немає, - знизав плечима Макс-Аліна. - Моя молодша сестра керує дроном не гірше за хлопчиська.

- Добре, ти мене переконав. Дійте! - почулося в навушнику.

Сакура відповіла "доньці" такою ж змовницькою посмішкою і простягнула руку:

- Ходімо до магазину, "дитинко"!

За кілька хвилин "мама" і "донька" розпаковували на лавці коробку з покупкою. "Аліна" досвідченим рухом прикріпила мобільник "мами" до пульта керування і підняла в повітря маленький апарат. Дівчинка повільно пішла вздовж будинку, піднімаючи дрон усе вище й вище, до рівня четвертого поверху. На дисплеї телефону з'явилося зображення з камери дрона. Таким чином можна було роздивитися, що робиться всередині квартир.