Настуся - Між рядками сердець , Настуся

Пройшло кілька місяців з того чарівного вечора, коли Ебі та Нік вперше зізналися один одному у своїх почуттях. Відтоді їхні стосунки стали ще ближчими, наповненими новими емоціями та спільними моментами. Вони були щасливі разом, і з кожним днем відчували, що їхні серця переплітаються все сильніше. Проте, як і в будь-яких стосунках, інколи на шляху з’являлися труднощі. 

Одного вечора, після довгого дня на роботі, Нік запропонував Ебі повечеряти в затишному ресторанчику неподалік від його квартири. За вечерею вони розмовляли про все на світі: про роботу, друзів, плани на майбутнє. Нік дивився на Ебі, слухаючи її, і відчував, що не хоче більше розлучатися з нею навіть на ніч. 

Коли вони поверталися до його квартири, Нік відчув, що настав час для важливої розмови. 

— "Ебі, я хочу тобі дещо запропонувати, — почав він, коли вони сіли на диван. Він узяв її руку в свою і подивився в її очі. — Я вже довго про це думаю, і мені здається, що настав час. Як ти дивишся на те, щоб переїхати до мене? Я хочу, щоб ми жили разом." 

Ебі здивувалася, її серце почало битися частіше. Вона не очікувала такої пропозиції, хоча й розуміла, що їхні стосунки йшли до цього. Вона щиро любила Ніка і відчувала, що з ним вона на правильному шляху. Але переїзд… це був великий крок. В її голові закружляли сумніви: чи готова вона до цього, чи не зіпсує це їхні стосунки? Але коли вона побачила в очах Ніка справжню любов і надію, усі її страхи відступили на другий план. 

— "Нік, я... я теж думала про це, — почала вона, трохи нервуючи. — Це важливий крок, і, чесно кажучи, я хвилююсь. Але я теж хочу бути з тобою. Давай спробуємо. Я погоджуюсь." 

Нік обійняв її, його обличчя засвітилося від щастя. 

— "Я обіцяю, що ми будемо щасливі разом. Ми пройдемо через усе, що може трапитися, і я завжди буду поруч." 

Так вони вирішили жити разом. Переїзд пройшов швидко, Нік допомагав Ебі переносити її речі в новий спільний дім. Їхня квартира стала затишним гніздечком, наповненим спогадами та мріями про майбутнє. Зранку Нік відвозив Ебі в школу, де вона працювала вчителькою, а сам їхав на роботу в офіс. Увечері він забирав її з роботи, і вони проводили час разом, обговорюючи свої дні та плануючи вихідні. 

Проте, незважаючи на всю гармонію, ідилія не завжди тривала. Спільне життя принесло з собою не тільки радість, але й виклики. Нік і Ебі, які раніше бачили одне одного лише під час побачень, тепер стикалися з побутовими дрібницями, які інколи викликали конфлікти. 

Одного разу, після особливо важкого дня на роботі, Нік повернувся додому втомленим і напруженим. Він отримав важливе завдання, яке мало вирішальне значення для його кар'єри, і відчував великий тиск через те, що йому ніяк не вдавалося його виконати. Коли він зайшов до квартири, де Ебі готувала вечерю, то відчув, що його напруження лише зростає. 

— "Привіт, як пройшов день?" — запитала Ебі з усмішкою, але помітила його похмуре обличчя. 

— "Нормально," — сухо відповів Нік, скидаючи свою куртку. Він підсвідомо очікував, що Ебі зрозуміє його настрій і залишить його наодинці, але вона, не здогадуючись про його стан, продовжувала розмову. 

— "Я думала, може, на вихідних підемо на виставку, яку ти хотів відвідати," — продовжувала вона, старанно помішуючи вечерю на плиті. 

— "Можна не зараз? — різко перебив Нік, навіть не дивлячись у її бік. — Я просто хочу побути сам." 

Ебі здивувалася його реакції, але вирішила не загострювати ситуацію. Вона замовкла і продовжила готувати вечерю. Але напруження між ними залишалося. Коли вони сіли за стіл, Нік виглядав ще більше засмученим, а Ебі не витримала: 

— "Нік, що сталося? Чому ти так реагуєш? Я ж просто хотіла зробити щось приємне для нас обох." 

Нік вибухнув. 

— "Ти не розумієш, — його голос став різким і підвищився на декілька тонів. — Я весь день намагався вирішити проблеми на роботі, і нічого не виходить! А ти просто ходиш навколо, удаєш, що все добре. Це дратує!" 

Ебі відчула, як її очі наповнюються слізьми. Вона намагалася залишитися спокійною, але слова Ніка боляче зачепили її. Вона відвернулася, не в змозі стримати сльози. 

Нік одразу ж зрозумів, що зайшов надто далеко. Побачивши, як Ебі плаче, його серце стиснулося від провини. Він кинувся до неї, обіймаючи і намагаючись заспокоїти. 

— "Вибач, мишенятко, будь ласка, вибач, — сказав він, голосом, сповненим розкаяння. — Я не повинен був так кричати на тебе. Це все через роботу, я відчуваю такий тиск, і нічого не виходить... Але це не виправдовує мене. Ти ні в чому не винна." 

Ебі, ще трохи плачучи, повернулася до Ніка. Вона побачила його очі, повні жалю, і зрозуміла, що йому зараз теж важко. Вона витерла сльози і тихо промовила: 

— "Я розумію, Ніку. Мені прикро, що тобі важко на роботі, але я тут, щоб підтримати тебе. Ми разом, і нам треба вчитися розуміти одне одного, навіть у таких ситуаціях." 

Вони довго сиділи, обіймаючись, знаходячи в цій близькості заспокоєння. Нік обіцяв собі, що більше ніколи не буде таким різким, і що він буде більше ділитися своїми переживаннями з Ебі. Він розумів, що їхні стосунки потребують роботи, але він був готовий робити все можливе, щоб зберегти те, що між ними є. 

І хоча не завжди все було ідеально, вони обидва знали: вони на правильному шляху, і це був шлях, яким вони хотіли йти разом, крок за кроком, долаючи всі випробування і радіючи кожній новій миті, проведеній разом.