Абір Мукерджі - Дим і попіл, Абір Мукерджі

змушував мене почуватися дурником. Я кинув на нього красномовний погляд, але у відповідь він лише знизав плечима.

Таггарт повернувся до мене.

— Як вам відомо, Семе, Його Королівська Високість принц Уельський прибуває у неділю, і Делі та Лондон хвилюються, щоб його візит до нашого міста пройшов успішно.

У принца було щось від американської кінозірки. Можливо, справа у його принадності чи природній упевненості, яка походить від знання, що ти народився правити однією шостою земної кулі; а може, все через добре скроєні, дуже дорогі костюми, які він носив, але хоч би що там було, по всьому світу до нього стікалися натовпи людей, погрітися в променях його слави, і британський уряд охоче цим користався: посилав його з добровільними візитами в усі куточки імперії.

Але Калькутта не Кейптаун; чи уявляють собі високопоставлені особи Лондону та Делі, як важко принцові буде зробити тут якесь добро? Якщо шукаєш миру, то Калькутта такий же гарний вибір, як і Марна для другої битви[6]. Зустрічав я його, принца Едварда Альберта Саксен-Кобург Віндзора, чи як там його прізвище, ще в шістнадцятому. Тоді, як і зараз, його послали в тур піднімати дух, хоча я так і не второпав, як потискання руки принца, який ніколи не відчув на собі жахів війни, мусило підняти бойовий дух людей, чиє життя звелося до очікування кулеметної кулі з їхнім іменем. Тоді він був іще зовсім хлопчиком. Пригадую його гладеньке обличчя й однострій, на розмір більший, ніж потрібно. Втім, хоробрості йому не бракувало. Подейкували, що він записався добровольцем на фронт ще в п’ятнадцятому, та в уряді короля навіть слухати не стали.

— Із цією метою,— продовжив Таггарт,— віцекороль вирішив визнати Конгрес волонтерів забороненою організацією, і вчасно. Від завтра їх вважають поза законом. І тут мені потрібні ви, Семе. Хочу, щоб ви передали це повідомлення особисто Дасу. Скажіть, нехай вважає це чесним попередженням.

Що ж до принца, дуже сподіваюся, що настрою розважитися в нашому прекрасному місті він не матиме і бажатиме хутчіше повернутися в обійми своєї коханки в Лондоні. Втім, хай би що сталося, ми в жодному разі не можемо дозволити ніяких виступів та інших дій, які могли б викликати збентеження Його Королівської Високості чи уряду Його Величності.

— А ви вважаєте, що Дас планує якийсь виступ? — поцікавився я.

Таггарт узяв срібне перо і постукав ним по столу.

— Не сумніваюся, що саме це він і зробить. Вам потрібно дізнатися, що саме він планує, і переконати його не робити цього.

— Ми завжди можемо його заарештувати,— наважився я дати пораду. Це ж так і проситься, якщо знайдемо, куди його посадити.

Таггарт похитав головою.

— Саме цього він від нас і хоче. Якщо ми заарештуємо його за підбурювання до заколоту, то зробимо з нього жертву, і до нього водночас пристануть ще десять тисяч. До того ж у місті буде повно лондонських і зарубіжних газетярів, які освітлюватимуть візит принца. Віцекороль воліє уникнути побічних реакцій. Загальний страйк — це одне, вигляд порожніх вулиць я переживу, а от розлючений натовп, протестуючий проти арешту найулюбленішого сина Бенгалії,— це геть інше.

— Не впевнений, що зрозумів, чого ви очікуєте від нас, сер,— промовив я.— Хіба це не явна справа для наших друзів із військової розвідки? Невже вони відмовилися від наміру придушити політичний заколот?

— Сумніваюся, що вони відмовилися, Семе,— відповів він.— Найпевніше, вони просто не знають, що робити. Одна справа — боротися з кількома сотнями бомбістів-терористів. А от розбиратися з масовим національним рухом, очолюваним святим, чия стратегія — посміхнутися тобі, а тоді наказати своїм послідовникам сісти і перекрити вулиці, удаючи, що вони моляться, вони не дуже прагнуть. І, якщо чесно, мене це не дивує. Все це до біса неспортивно.— Таггарт поклав перо на стіл.— Ні,— продовжив він,— боюся, щоб розколоти цей міцний горішок, нам знадобиться щось більше за кувалду «Відділу Н». Ви служили у спеціальному відділенні в Лондоні, проникали до ірландських націоналістів.

— То було давно,— завважив я,— ще до війни. До того ж стежити за ірландцем у Лондоні — навряд чи те саме, що викривати індусів у Калькутті. Почати з того, що я не того кольору, щоб проникати в будь-яку тутешню організацію, якщо це не бар у Бенгальському клубі. Як я наближуся до Даса?

— Не клейте дурня, Семе,— зітхнув Таггарт.— Я ж не прошу вас проникнути до його бісова внутрішнього кола. Просто хочу, щоб ви зустрілися з ним, передали ультиматум віцекороля й попередили його. Тоді звітуєте мені, якої думки про цього чоловіка. Ви вже мали справу з такими. Знаєте, як у них мозок улаштований. Відчуєте, що він замислив.

— А навіщо йому взагалі щось мені розповідати? — запитав я.

— Бо,— посміхнувся Таггарт,— як я зрозумів, наш містер Дас — близький приятель родини сержанта Банерджі.