Надія Борзакова - Дякую за зраду!, Надія Борзакова

- Арс сказав, що у нас все за інерцією.

- Угу, звичайно. За інерцією. Ти ореш за двох, а бізнес його.

- Він і справді його, Владо. За документами власник всього Арс…

- Що-о-о? Серйозно? - подруга відсторонилася і очманіло подивилася на мене.

Я закивала головою. Кав'ярні записані Арса. Я – найнятий працівник за документами.

- Повірити не можу, що ти дозволила так себе використати.

- Мені байдуже, Владо. Не треба нічого.

– Ну, супер. Давай все, що ти непосильною працею заробила Наталці подаруємо?

Замість відповіді я тільки дужче заплакала. Не могла зараз думати. Ні про що. Навіть про роботу.

- Гаразд. Ходімо на кухню, поїмо. Потім я тобі шмотки зібрати допоможу, бо інакше це ніколи не станеться.

У кухні на столі  на нас чекали дві чашки кави та скрембл із підсмаженим хлібом. Пахло смачно, але апетиту не було від слова зовсім.

- Ти куди поїдеш, подумала? Може, до матері?

Я знизала плечима. Не думала, куди подінусь. Ось взагалі.

- Напевне так.

Мама людина складна і стосунки у нас натягнуті, але така ситуація. Звісно ж до неї. У будь-якому випадку сил шукати квартиру в мене зараз немає. Та й часу на це. Арс сказав "вимітатися".

- Ева, їж!

І я слухняно, виделку за виделкою. Схлипуючи та витираючи сльози. Просто за інерцією та заради подяки Владі що піклується про мене. З цієї ж причини потім збирала речі. Поспішала, щоб її ще більше не затримувати. Документи, ноутбук, всякі там фени, плойки...

- А гидоту цю знімай, - Влада кивнула на обручки. - Нема чого їх тягати. Ти тепер вільна жінка.

- Я не можу, - простогнала я.

- Що ти не можеш? Скажи ще, що якби назад попросився, то прийняла б.

Я закусила губу. Відповіді на це запитання у мене не було. Точніше та, що була… Але Влада має рацію. Я стягнула каблучки з безіменного пальця і ​​поклала їх на тумбочку. Коли ми викочували валізи - в одну речі не влізли - в коридор, обернулася на кімнату. Порожня половина відкритої шафи, порожній туалетний столик… Ніби мене тут і не було.

- Ево, ходімо. На твоїй поїдемо, я ж на таксі була. І я поведу. Тобі краще за кермо не сідати, погода - погань.

І я пішла. Двері вхідні замкнула на ключ. Востаннє у житті.