Емілія Дзвінко - Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко

— Марто, мені терміново треба повертатися на ферму. Онлайн-зустріч, яка була запланована на завтра відбудеться сьогодні, — повідомляє Данило. — В мене в авто лишилися твої речі. Тож якщо хочеш їх забрати, то пішли, бо я тебе не чекатиму.

— Пішли, — згоджуюся я. Ніби в мене є інший вибір.

Швиденько прощаюся з бабусею Магдою та Бодею. І ледве наздоганяю Данила, що вже весь у своїх роздумах і йде до авто великими кроками. Від його грайливості ні сліду не залишилося. Помітно, що дуже відповідально ставить до роботи, хоч з першого враження я б так не подумала. Доходимо до його автівки і Данило голосно лається. А я не розумію, що трапилося.

— В чому проблема? — цікавляся в хлопця.

— Ти не бачиш в чому, — грубо відповідає він.

— По-твоєму якби бачила, то питала б тебе? — кричу на нього у відповідь. 

— Мені пробили шини. Як я тепер встигну на онлайн-зустріч? — дратується Данило.

— А я в чому винна? — огризаюся у відповідь. — І взагалі, чому ти на мене кричиш?

— Якби я тебе не підвозив, то цього б не сталося. Приїхала на мою ферму, то треба було вже сидіти собі там. Нічого б я тобі не зробив, — свариться на мене Данило.

Поки я думаю, що йому відповісти, бачу, як повз нас проїжджає старенький автобус.

— До речі, то поїхав твій автобус, — спокійно каже мені Данило.

— Це жарт такий?

— Ні, то справді поїхав твій автобус, то ж ти Мартусю застрягнеш тут, як мінімум, до завтра.