Вікторія Грош (Rouce) - Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)

- Якого дідька він з’явився у моєму житті знову?!

- Це ти про Богдана? Від нього ця посилка?

- Саме так. Там був браслет, який я попросила у Ромчика віддати Богдану назад — Тимур подивився на мене, а після обійняв.

- Заспокойся, вип’ємо краще вина?

- Давай — Тимур налив у келихи вино. Ми його випили. Я одним ковтком випила все вино, яке було у келиху. Тимур не здивувався, бо зробив так само. Вино мені не дуже допомогло розслабитись. Коханий це помітив та обійняв мене.

- Квітонько, ходімо додому. Там відпочинемо. У будинку нікого немає

- А, де всі?

- Мама з дівчатками пішли на прогулянку. Мама сказала, що вони гулятимуть довго.

- А, Данилко?

- Коли ми йшли додому, побачили Костю з дітками. Данилко напросився до них погуляти. Так, що дома нікого немає — Тіма доторкнувся своїми губами моїх. Та поцілував мене.

- Ну, тоді пішли

Ми зібрали все у кошик та пішли додому. Йти недалеко, тому ми швидко опинились дома. Тіма поставив кошик біля входу. Ми почали цілуватись. Ось так зайшли у свою спальню. Наша спальня знаходиться біля входу у будинок. Я лягла на ліжко, Тимур ліг біля мене. Ми продовжували цілуватись. Після почали один з одного знімати речі. Наші тіла зблизились.

Тимур знає як мене розслабити. Я саме так можу повністю розслабитись. І не думати ні про що. Забути все, що відбувається навколо мене. Біля мене тільки коханий... тільки ми.

Я лежу в обіймах коханого. Він мене обіймає, а я йому на торс... на його ідеальний торс поклала голову. Ми лежимо на ліжку і насолоджуємося присутністю один одного. Не пам’ятаю, коли я ось так тихенько лежала біля нього.

Тимур.

Біля мене лежить кохана та посміхається. Як же мені подобається коли вона поруч. Але це буває рідко. Адже лікарня, пацієнти та операції мене вимотують так, що нічого більше не хочеться робити. Навіть розмовляти. А просто лежати на ліжку й не рухатись. Лілія мені й слова поганого не сказала про роботу за всі ці роки. Я їй вдячний, що вона це розуміє. Але я знаю, що їй це не подобається. Та що поробиш, якщо таке життя лікаря. У мене на роботі взагалі колеги або розлучені або ніколи не мали сім’ї. Іноді здається, що я один такий одружений. Що дружина все розуміє та пробачає. Пробачає за те, що я майже не буваю дома. Але у мене почалась відпустка. А це означає, що я проведу зі своєю сім’єю весь свій вільний час. Головний лікар сказав, щоб я і не думав з’являтися у лікарні. Типу, щоб не працював. Я з ним згоден, бо втомився.

Я дійсно думаю, кудись поїхати та відпочити. Адже як сказала Лілі, у нас взагалі не було медового місяця. Бо не було часу на це. Перший рік вона сиділа з Данилком. Після пішла в інститут, бо академвідпустка закінчилась. Після ще й магістратуру закінчила та пішла працювати. А потім у нас з’явились дві принцеси. Ім’я одній донці вибрала Лілі, а другій донці я. Можна здогадатись яке ім’я вибрав для донечки я? Я вибрав ім’я Мія. Воно мені дуже подобається. А Лілі вирішила назвати донечку Яною. Я дуже люблю своїх дівчаток. Але на жаль у мене немає часу з ними проводити час.

А позавчора був несподівано не приємний сюрприз. У нашому житті знову з’явився Богдан. Хоча я пояснив йому, що до нас краще більше не приходити. Але, щось мені здається, що він мене не зрозумів. А ця коробочка з браслетом та запискою. Якщо по правді, то перш ніж віддати коробочку Лілії, я сам у неї заглянув. Він її кохає. Та ви що? Він їй зрадив! Яке кохає тут може бути. Воно не має стояти поруч зі словом “зрада”! Це виходить, я тебе кохаю, але буду зраджувати. Для мене таке не припустимо. Або ти кохаєш людину, або ні. Я ж кохаю Лілію до нестями. І ніколи не зраджу.

Хто б мені там не подобався, але я кохаю свою Лілі. І ні з ким я більше не буду.

Лілі подивилась на мене.

- Тімо, я тебе кохаю — я посміхнувся та поцілував її у щічку.

- А я тебе, моя Квітонько

- Ми ж поїдемо в Іспанію?

- Звісно. Я хочу провести з тобою час на одинці. Думаю, про це вже давно. Це для мене як мрія

- А мрії повинні здійснюватись — сказала Лілі. І вона права.

- Скоро наша спільна мрія здійсниться

- Тільки ось що. Заберемо Данилка з собою. Щоб не дай Боже він не зустрівся з Богданом

- Хороша ідея. Я повністю з тобою згоден. То що я купую три квитки до Іспанії?

- Угу. А я подзвоню братові. Скажу, що ми залишимо сина у нього. Сподіваюсь він не відмовиться

Ми встали. Одяглись. Я взяв ноутбук та почав шукати квитки. А Лілі в цей час не виходячи з кімнати подзвонила Роману по відеодзвінку.

Він відповів миттєво. Наче чекав коли подзвонить Лілі.

- Привіт, сестричко

- Привіт. У мене є до тебе справа

- Яка?

- Ми хочемо приїхати в Іспанію. Зробити собі медовий місяць. І хочемо взяти Данилка. Залишити його у тебе з Алінкою. Ти не проти?

- Я не проти. Це щоб Богдан не знайшов його?

- Так

- Добре. Коли ви приїжджаєте?

- Ще не знаю, Тіма тільки почав шукати квитки

- Добре. Напишеш мені коли ви приїжджаєте

- Звісно

Лілі поклала слухавку. Подивившись на мене, посміхнулась.

- Ось і все. Він згоден

- Це просто чудово — сказав я, дивлячись уважно у ноутбук.

Я знайшов квитки на літак. І виліт вже завтра о першій годині. Ми все розказали мамі. Мама не узахваті, те, що ми їдемо. Але сказала, що на днях приїде тітка Олександра. І вони удвох посидять з дівчатками. Данилко дуже зрадів, коли дізнався, що летить разом з нами. Ми йому сказали, що він поживе у дядька Романа. Данилко зрадів. Дуже хоче його побачити, скучив за ним. Коли Роман був в Україні, а ми ще не переїхали у цей будинок. Він частенько гуляв зі своїм дядьком. Тому скучив за їх прогулянками. Тому після того як Данилко дізнався про поїздку, побіг швидко збирати речі.