Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Я насупила брови, опустила очі на власні руки. Перетравлюю. Він зараз відмовив мені? Такого не може бути. Я ж не його місце хотіла зайняти, а лише секретарське. Виконувати багато принизливої роботи, бігати з дорученнями, затримуватися допізна – це не мрія, але мені в цьому відмовляють?

- У вас уже є людина на посаду помічниці?

- Ні, я проведу особисту співбесіду днями. Повернемося до мого запитання. Я чекаю на ваш варіант.

- Я розраховувала тільки на цю посаду, – не змогла вимовити останнє слово рівно. Мій тон підкреслив, що робота не настільки хороша, щоб за неї битися.

- Я дам вам час подумати. У понеділок чекатиму на вас з відповіддю.

Мовчання триває кілька секунд. Чоловік підвівся зі свого місця, даючи мені зрозуміти, що настав час йти. Я продовжую сидіти в кріслі, терпіти на собі погляд темно-карих очей, що нависають наді мною. Обличчя Калеана гарне з правильними рисами, але він – абсолютна протилежність Девора. Я завмерла на місці, мій погляд уперся в порожнє шкіряне крісло. Я згадала, як часто сиділа в ньому, поки батько займався іншими справами. Тоді я була важливою, цінною, потрібною. Батько хвалив мене, навіть якщо я виконувала якісь дріб'язкові доручення. Він гладив мене по волоссю, називав своєю Енібелькою.

Напевно, я просиділа кілька хвилин. Схаменулась у той момент, коли відчула стікаючу краплю на своїй щоці. За мить піднялася і змахнула сльози. Я вийшла з кабінету з таким же задертим підборіддям, як і увійшла, не сказала жодного слова на прощання. Він цього не вартий, раз навіть моя справжня сльоза його не зачепила. І пустила я її не спеціально, не особисто для нового начальника, а через спогади, що наринули.

У моїй голові є ще кілька варіантів розвитку подій. Я використовую всі козирі, які маю. І сьогодні один із братів Нотрилів підкинув мені черговий туз.

- Перепрошую, містере Нотріле, я можу увійти? – стукаю до молодшого брата.

Він уже зайняв своє місце у кабінеті другого заступника. Посади, мабуть, розподілили за старшинством.

- Міс Мондал, звичайно, проходьте! Кличте мене Елім. Чим завдячую такою честю? – молода людина привертає до себе, набагато привітніше, ніж старший. - Прошу вас, сідайте. Я запропонував би вам чай або каву, але поки сам не розібрався, що тут до чого.

Я сіла, делікатно посміхнувшись. З порога вирішила бути максимально ввічливою та доброзичливою.

- У цьому немає необхідності, дякую, Еліме. Я саме з цього приводу хотіла поговорити.

- Слухаю, міс Мондал, - такі ж карі очі дивляться на мене з усією увагою, але цього разу вони здаються добрими.

- Вам потрібна помічниця, а я тут добре орієнтуюся.

- Хм, приваблива пропозиція, але я думав, ви попрацюєте з Калеаном.

Обмірковую, як би сказати так, щоб не одразу повідомити, що у головному кабінеті мені вже відмовили.

- Вибачте, Еліме, але мені здається, ми з вами краще зійдемося характерами, - пускаю в хід свою чарівну усмішку.

Чоловік дивиться на мене з усією увагою, багато мовчить, не поспішає приймати рішення. Його привабливе обличчя не виражає жодних емоцій, хоча між брів застигла легка поздовжня складка.

- Я вдячний вам, міс Мондал, за пропозицію, але змушений відмовитися, - як і старший Нотрил, Елім підвівся, буквально видворяючи мене з кабінету.

- Чому?

Здогадки в моїй голові поросли чудовим лісом. Весь день я збирала зернятка-насіння, а зараз вони дозріли. Це він не обмірковував мою пропозицію, а, мабуть, питав дозволу у брата. І той сказав мене не брати. Тепер зрозуміло, чому я не чую, про що кажуть Нотрили. Вони спілкуються подумки.

- Значить, у середнього брата я отримаю таку ж відповідь? – я поставила останнє запитання, стоячи біля виходу.

- Так, міс Мондал, - він сказав дружелюбно, м'яко.

Елім, стоячи за два кроки, подав мені руку. Я підняла брови, не поспішаючи її прийняти. Вже хотіла відважити шпильку з цього приводу, навчити його нормам етикету, але не встигла сформулювати думку.

- Я знаю, міс Мондал, що жінка першою подає руку, але прошу вас прийняти рукостискання. Це символічний жест, нічого більше.

- Я вас не розумію, - нерішуче мнусь біля виходу, дивлюся на простягнуту руку.

- Так маги перевіряють, наскільки вони сумісні.

Його відповідь не роз'яснила мені нічого, я так само задумливо продовжую дивитися на чоловічі пальці.

- Що означає «сумісні»?

- Так ми шукаємо свою призначену. За останні роки я не пропустив жодної жіночої руки, і цей випадок не втрачу.

- Але в моїй сім'ї не одружуються за призначенням, - здивування я ще не стерла.

- А у нашій родині тільки так. І якщо ви призначені комусь із Нотрилів, то вибору у вас не буде.

Я хмикнула. Некрасиво, зовсім не в нормах пристойності, але руку все ж таки подала. Чоловік затримав її на кілька секунд, дружньо потиснув та відпустив.

- Ну ось, нічого складного, - усміхнувся лукаво.

- І що? Як тепер ви зрозумієте, що я не та?