Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

- Ми працювали п'ять років у одній спільноті «Меридіас», може чули?

- Так звичайно. Одна із спільнот із порятунку звичайних смертних. Начута.

- Так, там я познайомилася з Елімом, а потім і з усім сімейством Нотрилів. Тоді ж ми з Енді зустрілися. Трохи навіть сумую за тими часами.

Слухаю дівчину з цікавістю, вона здається щирою. Чоловіки тим часом зникли у кабінеті. На жаль, мої вуха не дотягують, щоб розчути, про що говорять за зачиненими дверима, але якби я підійшла ближче, то напевно почула б.

- Вибачте, Есмеральдо. Я можу поставити вам особисте запитання?

- Звичайно, Еніро, - її очі запалилися ясним світлом, схиляючи до щирої розмови.

- Мені здавалося, що містер Хот... Вибачте, боюся висловитися некоректно...

- Вже старий? - Дівчина засміялася на весь голос, не спробувавши приглушити дзвінкий сміх. - Ви маєте рацію! Йому дев'яносто один цього року! Я сама у шоці! Вже три роки звикаю! Мені двадцять шість всього.

Я не змогла приховати подиву, мабуть, округлила очі до максимальної величини. Але ніяковості не відчула, позитив Есмеральди запалив і мене, я мимоволі розсміялася у відповідь. Ми вже розмовляємо, як подруги. А мені якраз не вистачає такого спілкування. Завжди мріяла мати щиру подругу, з якою можна було б просто базікати і сміятися без сором'язливості.

- У вас різниця шістдесят п'ять років? Це неймовірно, - говорю щиро, але акуратно підбираю слова.

- Він - мій призначений, і наша зустріч - найкраще, що траплялося в моєму житті, - Есма посміхнулася мрійливо. – Хоча ми пережили чимало! Наша історія варта цілої книги!

Я вже не можу стерти посмішку зі свого обличчя. Ця дівчина закохала мене у себе за кілька хвилин. Я перейнялася симпатією, але особливо здивувалася тому, з якими почуттями Есма говорить про свого чоловіка, про однорічного сина, який залишився з бабусею. І хоча на вигляд вона здається зовсім юною, в очах прозирає мудрість, ніби вона за свої роки пізнала ціле життя.

- Есмо, а ви не знаєте, які здібності у Нотрилів?

Темноволоса підняла брови, але відповісти не поспішила, ніби обмірковувала чи згадувала. В цей же момент двері кабінету відчинилися, і за його межі вийшли троє. Головний Нотрил, як я встигла помітити, доки двері не зачинилися, вже опустив своє тіло в моє по праву крісло.

- Есмо, нам час, - Ендрю Хот підійшов до дружини, помітивши її своєю рукою на талії. – Еніро, якщо у вас виникнуть складнощі із взаєморозумінням, ви можете звернутися до мене.

- Енді, не залякуй її! Які складності? – Есмеральда знову дзвінко засміялася. - Еніра, якщо Калеан вас діставатиме, тисніть на його слабке місце - вік! Вони всі бісяться, коли про це хтось згадує. А ще Калеан...

- Есмо, годі, - містер Хот вибачився і коротко попрощався, ведучи веселу дружину за собою.

Мені стало прикро, що дослухати цінну інформацію не дали. От би ще раз зустрітися з Есмеральдою, щоб обговорити цю нову родину. Мені б знадобилася інформація про їхні слабкі та сильні місця.

Стою в нерішучості у коридорі. Усі розійшлися по кабінетах, у холі знову тиша. Що тепер робити мені? Я взагалі прийшла за своє місце боротися і шукати відповіді на запитання, але в бажаному кріслі вже сидить Айсберг. І сонця тут немає, щоб він розтанув, випарувався, зник. Що далі, то менше мені віриться, що я зможу повернутися сюди на законних підставах.

- Міс Мондал, прошу приділити мені кілька хвилин, - у дверях кабінету з’явився головний Нотрил, плавним жестом запросив мене увійти.

- Звичайно, містере Нотрил.

- Кличте мене Калеан, - він показав мені на крісло біля робочого столу, - нас тут троє Нотрилів, простіше буде звертатися за іменами, щоб не виникло плутанини.

Калеан сів місце навпроти, спритно розстебнувши гудзик піджака в той же момент, коли сів. Не знаю чому, але ця маніпуляція поглинула всю мою увагу на кілька секунд. Сиджу, дивлюся на білу сорочку на рівні грудей, навіть не моргаю. Я мало не прослухала все сказане чоловіком. Сподіваюся, він не встиг помітити, на чому було зосереджено мій інтерес.

- Тож яку посаду ви хотіли б отримати на цьому поверсі? - Діловий холодний тон, чітко вимовлено кожне слово, той же прицільний зоровий контакт.

- Я хотіла б стати вашою помічницею, - відповідь я заготувала заздалегідь, - або секретарем, як вам завгодно.

- Це виключено. Ще варіанти? - Не сказав, а вистрілив. Чергова ниточка надії обірвалася.

Калеан розслаблено розмістився у кріслі, дратуючи своєю важливістю. Дивиться на мене прямо, не вивчаюче, швидше байдуже, трохи зневажливо. Може йому блондинки не до смаку? Чи не його типаж, це зрозуміло. Але ж я вмію керувати чоловічою увагою з дитинства, ніхто не здатний встояти перед моєю усмішкою.

- Вибачте, я не зрозуміла, - розтягую губи, надягаю свою ідеальну маску прекрасної невинності, ляскаю віями, злегка розтискаю рота. Знаю, що виглядаю зараз ангелом. У реакції у відповідь зазвичай бачу, як чоловіки голосно ковтають, затримують дихання, відповідають посмішкою або просто ніяковіють. Так було навіть із трьохсотрічними старійшинами.

- Моєю помічницею ви не можете бути. Яке ще місце вас цікавить? - Все та ж холодність у його голосі, але з додаванням роздратування.