Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Розділ 2

Через кілька днів я перемістилася в вежу, одягнувши свій звичний діловий костюм у приглушеному рожевому кольорі. Ідеальна фігура у вигляді пісочного годинника завжди виглядає виграшно в такому вбранні. Сьогодні я хочу виглядати бездоганно, бо нарешті подивлюся у вічі тому, хто сяде в крісло мого батька, в якому до нього сидів дід, а ще раніше прадід. Нова людина має бути надто відповідальною і навіть відданою, щоб затьмарити всіх попередніх керівників.

Стою біля стойки секретаря поруч із колишнім батьківським кабінетом. Тут завжди сиділа Пайла, помічниця, з якою ми чудово ладнали. Вона перейшла на інший поверх. Нині місце порожнє, та й працівників довкола не видно, ніби сховалися перед приходом нового начальства. Дивлюся на годинник, уже готова зловтішно посміхнутися. Першого ж дня він ризикує запізнитися. Такий собі начальник. Залишилось дві хвилини.

Не встигла я порадіти, як наприкінці холу беззвучно відчинилися двері, і три потужні чоловічі постаті попрямували в мій бік. Усі в ділових костюмах, статні, темноволосі, підборіддя кожного високо задерте. Ну так, красуються, як ще? Відводжу погляд, ніби не розумію, що чекаю я тут саме їхнього приходу. Намагаюсь прислухатися, щоб уловити, про що говорять прийшлі, але всі троє мовчать, впевнено ступаючи коридором.

- Доброго дня, Калеан Нотрил. Ви – моя помічниця? - Чоловік у центрі звертається до мене, дивлячись в очі. Я чекала будь-чого, але не цього запитання. Він не пробіг очима по моєму обличчю чи тілу, не посміхнувся, не затримав подих. Холодний, рівний, сухий тон. Так розмовляє начальник із підлеглим. Тільки контакт у очі чіпкий, непохитний.

Заперечно хитаю головою, розуміючи, що від мене чекають відповіді одразу троє чоловіків.

- Може махнемося місцями, брате? Мені така секретарка теж потрібна, - з лукавою усмішкою промовив той, що стоїть ліворуч від Калеана. Він спробував зробити крок уперед і подати мені руку, але одним жестом чоловік у центрі його зупинив.

- Перепрошую, міс…

- Мондал. Еніра-Белль Періл Мондал, - кажу твердо, навіщось задираю підборіддя, ніби це зможе підкреслити тут мою значущість.

- Мої брати: Кірам та Елім. Перепрошую за молодшого, він не вибирає слів, - Калеан суворим поглядом ковзнув по братові, якого назвав Елімом.

Ніхто більше не спробував подати мені руку, потягнутися цілувати тильну сторону долоні. Приємно, що хтось тут таки навчений нормам пристойності.

- Добридень, перепрошую за затримку. Бачу, ви встигли познайомитися, - до нас підійшов Ендрю Хот у компанії молодої темноволосої дівчини.

Увага переключилася з мене на прибулих.

- О, Есмо! Яким вітром? - Молодший з Нотрилів кинувся з обіймами до дівчини. Сіпає її за плече, про щось питає, відпускає пристойні жарти, весело посміхається.

- Досить, Еліме, - містер Хот ледь не відтяг молодого хлопця від дівчини.

Обступили її всім натовпом, весело розпитують, спілкуються як друзі. Я відчула себе зайвою на цьому святі, присвяченому зустрічі старих друзів. Відійшла до вікна, вдаючи, що мене тут взагалі немає, розглядаю хмари за склом.

- А хто ця дівчина? – чую жіночий голос, що належить тій темноволосій. - Яка красуня! Просто не відірвати очей! Хлопці, ви бачили?

- Так, ми теж шоковані, помітили, як тільки увійшли. А Калеан каже, що це несправжня зовнішність, магічна. Як гадаєш, Есмо? Ілюзії – це твоя фішка, як мені пам'ятається.

- Вона вас чує, Еліме, - містер Хот говорить діловим тоном, твердо й стрімко, а до дружини звертається м'яко. - Я вас познайомлю, люба.

Пара підійшла до мене. Я встигла оцінити, наскільки зовні вони підходять один одному, незважаючи на те, що дівчина виглядає поряд крихіткою.

- Перепрошую, Еніро. Це моя дружина – Есмеральда.

- Рада знайомству, Еніро! Ви така вродлива дівчина, просто не передати словами! На чоловіків не зважайте, вони взагалі не вміють робити компліменти!

Усміхаюся дівчині, киваю, дякую, а сама прислухаюся до того, про що говорять Нотрили, що стоять осторонь. Точніше, намагаюся хоч щось почути, але всі мовчать, дивлячись один на одного, як під час розмови. Емоції ковзають по обличчях, а звуків з вуст не злітає, окрім двозначних смішків, що відпускаються молодшим.

- Вони добрі хлопці, правда, - Есмеральда відстежила мій погляд. – Елім – кульбабка, Кірам – мовчун, а Калеан – айсберг.

- Перепрошую, нам треба переговорити з Калеаном, я вас залишу, — містер Хот поцілував дружину в щоку, особливо ніжно, дбайливо провів по її плечу, і відійшов від нас.

- Айсберг? – повертаюся до цікавого.

- Так, холодний і міцний лід. Ми бачимо лише десять його відсотків, а все інше ніби приховано під водою. Але, мені здається, якщо цей лід довго полежить на сонці, то розтане, - дівчина посміхнулася з теплом.

- Цікава метафора, - я спеціально не ставлю більше запитань, чекаю, що Есмеральда сама розповість мені про Нотрилів.

- Тут незвично, - дівчина із зеленими очима змінила тему, продовжуючи оглядатися, - я вперше у вежі магії. Чоловік взяв на екскурсію, знаючи, що мені цікаво побачитися зі старими знайомими.

- Ви добре знаєте Нотрилів?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍