Ірина Романовська - Зрада. Втекти чи залишитися, Ірина Романовська

Розділ 4.

Кароліна.

 

 

— Що сталося, Каролін? — Прикрутивши радіо, запитує Ілля. — Ти надто мовчазна сьогодні.

—  Просто втомилася.

Відчиняю вікно та виставляю руку назовні. Розрізаю повітряні потоки, ставлячи долоню перпендикулярно дорозі. Сумно усміхаюся.

Кладу голову на лікоть та заплющую очі. Вітер приємно холодить роздратовану шкіру голови, яку Гриць пів години старанно відмивав від липкого гелю.

— Ти що робиш, божевільна? Якщо ти завтра прокинешся з соплями, мені брат голову відірве. Надворі давно не літо.

Ілля хапає мене за ліве передпліччя та тягне на себе. Як тільки-но я відриваю голову від дверей, він одразу тисне кнопку склопідіймача.

— Гей! — обсмикую руку, гнівно зиркаючи на молодшого брата Горського. — На вулиці плюс п'ятнадцять. Нормально все буде.

— Краще перестрахуватись.

— Теж мені матуся-квочка, — буркочу я, відтягуючи рукави кофти. Ховаю розчервонілу шкіру під сірою трикотажною тканиною.

— Ви посварилися?

— Ні.

— Тоді чому Наз сам не забрав тебе після показу?

— У нього спитай, — роздратовано гиркаю я.

— Та що сталося? Таке відчуття, що між вами наче чорна кішка пробігла.

— Біла, — тихо виправляю я вдалу здогадку Іллі.

— Не зрозумів, — Горський-молодший зводить брови разом.

— Баженова з'явилася. Того твій братик і зник.

Ілля дуже різко тисне на гальма, хоча на світлофорі ще блимає жовте і ми спокійно могли проскочити перехрестя.

— В сенсі? Тобто Аннет у місті? Може, ти щось плутаєш?

— На жаль ні, Ілля. Особисто бачила її.

— І? Чого хотіла Анетті?

  Мружу ніс, почувши ласкаву форму імені Баженової. Ілля завжди мав до цієї жінки дещо тендітніші почуття. Схоже, за два роки нічого так і не змінилося.

— Грошей.

— І все? Якось дрібнувато для неї.

Тисну плечима та відвертаюся до вікна. У салоні седана звисає напружена тиша. Ілля тарабанить пальцями по керму, я — по дверній карті. Кусаю щоку, намагаючись зрозуміти, чи хочу розповідати Іллі інше, чи ні.

На в'їзді в наше елітне селище я все ж таки не витримую та випалюю Іллі останні новини.

— Баженова фотографію сина показала. — Брат Назара відволікається від дороги, повертає голову на мій бік. — Їхнього спільного сина з Горським.

— Що-о-о?

— Що чув. Ти, виявляється, дядько майже півторарічного карапуза.

— Ти впевнена?

— З Баженовою ні в чому впевненою не можна бути. Але твій брат нічого не заперечив, тож все цілком можливо.

— У такому випадку я точно тебе одну не залишу, доки Назар не повернеться. Мало як тебе муха вкусить від таких новин.

Показую молодшому з братів Горських середній палець та біжу до хати. Мої квіти та презенти від спонсорів показу нехай Ілля сам тягне, раз вирішив побути моєю нянькою.

Скинувши кросівки, я одразу лечу на кухню. Шлунок давно ниє з голоду. Дістаю банку шоколадної пасти з холодильника, щедро намазую її на скибочку хліба. Вгризаюся зубами в заборонені ласощі. Стогну від задоволення. Господи, я цілий місяць її не їла, намагаючись тримати себе у формі.

Калорійна спокуса зникає в роті за кілька секунд, запиваю все соком. Про те, щоб зупинитися, не може бути й мови. Мені потрібна хоча б крапелька радості цього вечора.

Лопаю другий шматок шоколадної коми з глютеном. Беру до рук третій солодкий «бутерброд». З радістю з’їла б і третю скибку хліба, але тяжкість під ребрами закликає зупинитися.

Побачивши моє свято шлунку, Ілля несхвально хитає головою.

— Ти ж знаєш, що заїдати стрес, то недобре.

Молодший Горський падає на вільний стілець, витягає ноги вздовж столу. Дивиться на мене примруживши погляд. Відкладаю ласощі назад на мармурову дощечку, ковтаю неприємну грудку, що утворилася в горлі від пильного стеження родичка.

— Зникли звідси, матуся-переросток. Весь апетит зіпсував.

— Кароліно, ти ще пам'ятаєш про свої складні стосунки з їжею?

— На погану пам’ять я ніколи не скаржилася.

Демонстративно закриваю банку з пастою та ховаю її в холодильник. На хліб чекає така ж доля.

— Задоволений? — уперши руки в боки, з глузуванням цікавлюся я.

— Більш-менш.

Виходжу з кухні та йду до сходів на другий поверх. Ілля йде слідом.

— У душ ти теж зі мною підеш?

— Каро, не перебільшуй.

— Ілля, — втомлено потираю перенісся, перш ніж підняти голову у бік брата чоловіка, — розумію твою тривогу. Але я нічого не робитиму. Не збираюся. Я надто втомилася. Хочу просто полежати у ванній, змити залишки косметики з себе та лягти спати. Мені начхати, є у твого брата бастард чи ні. Та хай хоч їхній цілий виводок буде. Мені все одно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍