Олександра Багірова - Віддай мені сина, Олександра Багірова

Розділ 6

- І що це було? - Тоня хапає мене за руку, щойно переступаю поріг.

- Нічого, - дивлюся у далечінь.

Мені треба побути на самоті. Спробувати зрозуміти що сталося. Чоловіки залишилися там, а я пішла, як мені сказали.

Ішла і спиною відчувала погляд чорної безодні. Знаю, що в її глибині таїться біль, любий хто хоча б на мить доторкнеться, буде приречений на страждання. Але я хочу зазнати навіть цих страждань. Я готова перенести все, якщо він триматиме мене за руку.

Звідки ці думки? Чому мені важко було піти. Немов відривала себе від нього по шматках.

Від абсолютно незнайомої людини! Від небезпечного чоловіка, який, судячи з розмови, щойно вийшов із в'язниці. І він там вочевидь сидів не просто так.

Він зруйнує моє життя, якщо я не візьму себе до рук. Я втрачу все, заради чого живу. А чи я живу?

Звідки у Вадима взявся брат? Ще одна загадка.

Чоловік ніколи не згадував про родича. Він у принципі мало про себе розповідав. А я звикла мовчати, якщо не питають. Уроки засвоєно.

Грозова хмара нависла над моєю головою. Пролунає грім. Сумніву немає. Тільки невідомо, коли це станеться і які будуть наслідки?

- Ти ганьбиш свого чоловіка! - починає читати мені нотації. – Таке свято для тебе, а ти фліртуєш із мужиком!

– Це не просто мужик! Дуже небезпечний злочинець! - з іншого боку на мене насувається Галя.

- Ти звідки його знаєш? - очі Тоні відразу спалахують від цікавості.

- Чоловік якось узяв мене на весілля до іншого міста. Так цей злочинець там таке влаштував. Довго ще люди заспокоїтись не могли.

- Весілля чиє було? Його? - навіщо я це запитую?

Відразу отримую осуджуючи погляди жінок. Але мені чомусь дуже хочеться знати, одружений він чи ні. Навіщо? Навіть якщо допустити шалену думку… про можливість… То ні. Тисячу разів ні. Я з Вадимом зв'язана такими міцними ланцюгами, що їх ніколи і за жодних обставин не розірвати.

- Ні, там поважний мужчина політик одружувався. Красуня наречена, шикарний зал, казкова церемонія, - Галя мрійливо закочує очі. - Так ось цей неандерталець з'явився. Приїхав на мотоциклі. У брудних черевиках… по білому… топче квіти, каже гидоту, знущається. Ви б бачили, - сплескує руками. – Він так спілкувався з нареченим… так погрожував… потім виявилось, що це його батько. Уявляєте! Зіпсувати весілля рідному батькові! А наречена була біліша за крейду! Таке свято їй зганьбили. А неандерталець і їй кілька лагідних сказав. Сипав образами праворуч і ліворуч. Усі були в шоці! – Галя посилено жестикулює. - А потім і зовсім перестрілка почалася. Поліція приїхала. Ох, і я так злякалася тоді. Мене ж могли вбити! Або когось із гостей!

- То що молоді так і не побралися? – Тоня закриває рукою рота.

– Ні. Він усе зіпсував. Щоправда, і його там поранили. Крові було багато. Жаль мало отримав… вижив…

- А далі що?

- Чоловік мене забрав. Наскільки знаю, там батька неандертальця посадили. Як мені казали, він його й підставив. Загалом де з'являється неандерталець, там неприємності. Від нього треба тікати, – дивиться на мене поглядом суворої вчительки, – А не фліртувати на очах у всіх.

- А він що наречену хотів у батька забрати? - мені не дає спокою таємнича наречена. Невже через ту дівчину він усе влаштував?

Звичайно, покладатись тільки на слова Галі я не можу. Вона може прикрасити. Але й вигадувати вона не стане. Ех, докопатися б до правди. Навіщо? Інакше не можу. Мені життєво необхідно дізнатись про Ворона все. Наслідки… я розумію їх. Але зупинитись вже не можу.

- Звідки я знаю! Нічого доброго він хотіти не міг, - зло пирхає Галя. – Ідемо краще слухати виступ. І добре подумай, як будеш перед чоловіком вибачатися.

- Мамочко! – Маруся обіймає мене за ногу.

- Лапулю, ти чого не спиш? – коли бачу дитину, душа одразу потопає у сонячному сяйві.

- У тебе свято! Я хочу бути з тобою!

- Вибачте, Карино. Вона вперлася і вередує, - нянька розводить руками.

- Не хвилюйтеся. Все чудово! - усміхаюся. Ходімо, лапа моя, слухати, як знаменитий на весь світ дядько співає, - піднімаю Марусю на руки і несу до сцени.

- Як ти могла полюбити чужу дитину, як свою? Звісно, ​​це круто. Але я б так не змогла, - Тоня йде поряд разом із Галею.

- А тут все просто, у Карінки своїх дітей бути не може. Пустоцвіт вона. А тут дивися, яке добре дівчисько. Мати у Маруськи недолуга, тож Карінка щасливий квиток витягла, як не крути, — каже Галя нудотно-солодким голосом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно