Микола Куліш - Скорочено Мина Мазайло

Мазайло

— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме "ґе" увесь вік мене пекло і кар'єру поламало... Ще молодим... Губернатора дочка оддаля закохалася мною.... Почувши ж з уст моїх "Ге", "ге" — одвернулась, скривилась.

Мокій вирішує перешкодити навчанню батька, одчиняє двері і починає вчити Улі української мови, читаючи народну пісню "Брат і сестра". У неї не виходить українське "ге". Далі чути почергово то голос Мазайла, то голос Улі. У першого тик І не виходить з російською вимовою, а у другої — з українською. їхні вчителі сміються, щоб досягти успіху, заміняти один звук іншим, близьким, виходить ще смішніше. Нарешті, зрозумівши, ідо нічого не вийде в обстановці перекрикування, обидві лекції припиняють і переносять на завтра.

7

Батько з сином сваряться. Мокій у запалі про батька: "У криницю його з новим прізвищем!" Мати трагічно: "Боже мій, почалась катастрофа! Що робити?" Мокій далі допитує батька, чи він справді міняє прізвище. Раптом дзвінок у двері. Це приїхала тьотя Мотя. Мати радіє: "Слава Богу! Спасителька наша приїхала".

8

Рина на ходу доказує тьоті Моті, яка в них сталася катастрофа в домі. Усі вітаються з тіткою, а вона весь час намагається щось сказати. Нарешті це їй вдається:

— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться? Усі затривожилися, почали розпитувати.

Тьотя

— Не бачили, не читали? "Харків" — написано. Тільки но під'їхала до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь — не "Харьков", а "Харків". Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?

Мазайло

— А—а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.

Мокій

— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?

Мазайло

— Чули? То, може, ти й за наше прізвище візьмешся, щоб виправити?

Мокій

— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло—Квач — отож треба додати...

Тьоти и здивуванні й з огидою питає Моку, невже він справді за "Харків" і за Квача?

Мокій у роздратуванні кричить

— Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів! {Вибігає.)

Усі бідкаються, що ж його тепер робити. Мати пропонує проклясти, батько — убити, а Рина — оженити.

А тьотя ходила Наполеоном і думала.

Мати заплакала

— І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали...

Рина

— Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.

Мати

— Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він... Раптом дзвінок. Приїхав дядько Тарас.

Мати й Мазайло (з жахом)

— Що?

Не пускай його! Скажи — нас нема. Нас арештовано!

9

Дядько Тарас (на дверях)

— А де тут у вас ноги витерти? Всім як заціпило.

Тарас:

— Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі "Харків" написано, а спитаєш по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!

ТРЕТЯ ДІЯ

1

Третього дня Рина зустріла Улю на порозі і повідомила, що настав вирішальний день: тьотя Мотя викликала Мокія на дискусію про зміну прізвища. Мокій же запросив комсомольців. Що з цього вийде — не знає, мабуть, один жах. Добре, говорить, що брат хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль, від самого ранку гризуться.

Чути Мокіїв голос: "Вузьколобий націоналізм! Шовінізм усе це". Дядько у відповідь: "Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!"

Потім Рина взялася розпитувати Улю, як у неї просувається справа із закохуванням Моки.

Рина

...Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою і можна обдурити?

Ул я (новим якимось голосом)

— Нічого подібного! Ах, Рино!.. Ти знаєш, як по—українському кажуть: ночью при звьоздах не спітся?

-Ну?

— Зорію. Правда, прекрасно звучить?

Рина

— Це ж ти до чого?.. Та невже ти... Невже ти, Улько, замість закохати Мокія, ти сама ним, ідійотко, закохалася?