Микола Куліш - Скорочено Мина Мазайло

Рина

— Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою... Тим—то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш. ...кличу Мокія.

2

Увійшов Мокій з книжкою, олівцем і сантиметром.

Уля говорить юнакові, що вона прийшла до нього по книжку, але не знає, яку краще взяти почитати. Просить, щоб він дав їй таку, як сам хоче, наприклад ту, що в нього. Мокій відповідає, що це книга з української етнографії та антропології. Уля взяла її, подивилась і похвалила: "Гарна книжка — в палітурках і, здається, з золотим обрєзом..."

Мокій

— А знаєте, як по—вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?.. (Піднесено.) Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?

— Надзвичайно!

— А то іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий — золоті береги.

Уля (цілком щиро)

— Надзвичайно!.. А скажіть, як буде по —вкраїнському "чулки с роїоиой клемкой"? Отакі, яку мене. Ось... (Хотіла показати, та засоромилась.)

Мокій

— Панчохи з рожевими бережками... Ато ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по—руському — на проізвол судь-би. Або, нарешті, кажуть, берега дати... Наприклад: треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову... А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово "говорити" аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, базікати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, балакати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти...

З

Увіходить суха, потерта якась дама у довоєнному вбранні. Звертається до Улі, що вона Баронова—Козино і прийшла, як домовлялися, давати її папі лекції "з правильних проізношеній". Уля відповідає, що її папа помер три роки тому, вона певне помилилася. Мокій здогадується, що то до його батька.

Говорить: "Може, до Мазайла ви прийшли?" Вчителька радіє, що згадала нарешті прізвище, і каже: "Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам'ятовувати прізвища, бо не сьогодні—завтра має змінити його у загсі на інше... Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?" Мокій гнівається і кричить: "Однині... у мене папи нема!"

4

Входить Мазайло, кидається до Козино. . — Жду вас, жду!

Баронова — Козино

— Вибачте, вийшло таке непорозуміння. Сказали — вас нема, що ви померли...

Мазайло, сверлячи очима Мокія, запрошує вчительку до кімнати, а син гнівається: "Не дам! Не дозволю! І жодної лекції!" Потім до Улі:

"Бачите тепер, Улю, який я самотній?.. Рідня — а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть... Буду на зло, на досаду декламувати українське слово... Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину... А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можна було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця..."

Уля (вже никла жалощами)

— А як буде у вас подруга, щира й тепла... Навіть гаряча...

Мокій

— Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказати...

Уля (трепетно)

— Що?

Мокій

— Ще тоді хотілося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дівку з відрами... Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!

Уля (мало не впала, обскочила)

— Он ви що! Не хочу!

Мокій іде у наступ, говорить, що вона ж українка, і прізвище у неї українське — Розсоха, та що там прізвище — у неї очі українські, губи, стан! І він це може довести за допомогою науки — антропології. Мокій починає обмірювати Улю сантиметром і пояснює, дивлячись у таблицю, що у неї скрізь "український індекс": зріст, довгі ногі, смаглявість, темні очі тощо. І наполягає на своєму:

— Отже, дозвольте мені вас українізувати, Улю!

Уля (тихо)

— Українізуйте, Моко.

Мокій (узявши Улю за руку)

— Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете... Що там українкою. Ви станете... більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас...

5

Увійшла Мазайлиха з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках. Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.

6

Мазайло уводить Баронову— Козино і починається урок. Вчителька хвилюється, ніяковіє, потім вирішує почати, як у гімназії — з молитви. Обоє натхненно і зі слізьми вичитують молитву. Далі Баронова—Козино говорить, ніби у класі перед учнями. Починають розучувати вірш "Сенокос". У Мазайла ніяк не виходить вимова російського "ге". Він у