Дмитро Степаненко - Окопні історії: фронтовий щоденник

запас картонних ящиків. Результату — нуль. Засмутився.

Отримав вичерпні покрокові інструкції з розпалювання «курінця», рясно пересипані словами з північнобратського лексикону.

Ватра таки розгорілася… після спалювання коробки сірників і двох запальничок.

Дитя асфальту…

Старший Розвідник носить воду

Кривбас куховарив. Оскільки Старший Розві-дник виявився непридатним для складних робіт, його відрядили по воду, щоб хоч якась користь була. Щасливий, що не припахали працювати, він підхопив порожні пластикові баклажки і поліз до каналу (вже тиждень вкритого кригою). Вчорашня ополонка майже замерзла, але дитя Інтернету це не зупинило, і він із небувалим натхненням почав пропихати п’ятилітрову пляшку в десятисантиметрову ополонку. Роздовбати її трохи ширше чи то не захотів, чи просто не здогадався. У результаті таки пропхав пляшку під лід, але в процесі боротьби вона зіжмакалась, і води у неї набралося не більш як пів літра. Покинув цю загайну справу й чкурнув на блокпост. Там біля мосту льоду немає.

Повернувся через пів години з пакетиком волонтерських яблук.

— А де вода?

Чудо спочатку зависло, а потім щиро засмутилося.

— То що мені, знову йти?

— Шуруй, бо їсти нема з чого варити.

Зітхнув і пішов знову.

Повернувся під обід, явно остограмлений. На питання про воду дуже здивувався. Попросив їсти. Запропонували їсти там, де пив. Потім пообіцяли обід в обмін на воду. Зітхнув і пошкандибав геть. Придибав увечері. Без води, звичайно. Насварили.

Добре що у нас, крім пляшок, була каструлька, і я ще зранку зачерпнув із каналу кілька літрів водички.

Старший Розвідник хазяйнує

Наступного дня завіяло, замело снігом. Слідом не забарилися серйозні морози, і одного чудового ранку наш дружний маленький колектив постав перед брудною проблемою. Нагріта на вогнищі вода при температурі –25 °C ставала ледве теплою уже через кілька хвилин і не могла прогріти кабінку літнього душу. Не помирати ж молодими — їдемо в сауну!

Лише на війні я повною мірою зрозумів, що таке сауна. Тижнями тобі на голову сиплеться глина зі стелі, руки миєш снігом, спиш одягнений і ходиш у мокрому взутті. І враз — літнє тепло, можна поскидати одяг, вимитися без поспіху й навіть випрати речі теплою водою.

Старший Розвідник лише тиждень тому був удома, отже митися йому ще рано. Залишився на господарстві (добровільно!).

Повернувшись на КПП блокпоста вже в сутінках, ми почули стурбовану історію про те, що ми (негідники!) можемо не встигнути на вечірню зміну, до якої було ще хтозна-скільки часу. Вмикаємо телефони — десятки пропущених дзвінків уже через пів години після нашого від’їзду. Воїн нервувався. Дуже. Заявляємося на Секрет:

— Ти чого паніку підіймаєш?

— Ага, ви на цілий день поїхали, а я тут без води. До каналу не міг сходити, боявся пост покинути. Сніг їв.

Дістаю з лежанки п’ятилітрову майже повну пляшку. Мовчки переглядаємося.

Кривбас відкриває кришку на чайнику — мінімум літр. Посмішки розтягуються.

Толік бере з сідала свою флягу — повна перекип’яченої води. Починаємо сміятися.

За буржуйкою дістаємо трилітрову каструлю з молочною вермішеллю. Ржемо вголос.

— Сніг їв, біднесенький…

— Дитя Інтернету…

Під’їхали

Бій закінчився в сутінках. Невеличка колона з танчиком попереду поверталася на позиції. Аж ось на дорозі стоять двоє військових, голосують. Пригальмували, ті видряпалися на броню. Їдуть. Коли вже повернули до клапана, один з них покрутив головою й каже іншому:

— Навєрна, ми нє на тот танк сєлі…

Позаду вмикаються фари, а на броні — два москалики, один із них — майор. Чемно підняли руки вгору і не смикалися.

Танк — не маршрутка. Номер переплутаєш — назад не повернешся.

Ультиматум

Сьомий блокпост 34-го батальйону розташувався біля самих околиць Горлівки. Небезпечне місце в долині, сєпарам у бінокль усе видно, а бійців — лише шістнадцять чоловік.

— Мужики, а як ви тут виживаєте взагалі? Вас уже сто разів могли в землю загорнути.

— Старший у нас продуманий. Він на КПП проїжджаючих місцевих жителів попередив, що якщо на позиції хоча б одна міна чи снаряд прилетить, ми розвернемо свою Рапіру[9] і знесемо он оті дев’ятиповерхівки к бісовій матері.

– І що, допомогло? Сєпари повелись?

— Ясна річ! На кацапському опорніку напроти майже половина бандитів — місцеві, і живуть саме в тому мікрорайоні. А після усіх жидобандерівських звірств, про які вони щодня слухають у випусках кремлівських новин, наше делікатне попередження навіть сумнівів не викликало. Ми ж хвашисти! От і підтримуємо тепер імідж карателів[10].

Обмін полоненими

Майорськ під Горлівкою — на нейтральній території. З одного боку — перший клапан 34-го батальйону, з іншого — сєпарський опорний пункт[11]. Для місцевих бариг — золоте дно. Бандюки скупляють самогон (у них заборонене спиртне) і цигарки (у них набагато дорожче). Наші теж скупляють самогон і цигарки, але по іншій причині — до найближчого магазину позаду біля десяти кілометрів, пішки ходити далеко.

На клапані пропав боєць. Наче щойно був. Їв, пив, курив, мив тарілку, травив анекдоти, і — немає. Містика якась! Або диверсійна група противника. Витримали паузу в кілька днів, а далі повідомили куди треба й почали готувати документи на «зниклого безвісти». Коли з'являється пропажа. Без зброї, у самих трусах, розбита губа й купа синців.

— Ти де був?

— У полоні.

— …? А як…?

— Набили і відпустили.

… Якось за кілька тижнів перед цим.

Під самими нашими позиціями чергові помітили недороса. Аватар просто заблукав. Забрали автомат, телефон, примусили з'їсти шеврон даунбаса і пробували допитувати. Та якраз! Дрібний попихач, алкаш зі стажем, та ще й еталон боягузтва. Плакав, розмазував соплі, клявся мамою, що більше не буде воювати з укропами. Розказав усе, що пам'ятав від першого класу по вчорашній день, тобто майже нічого. От що з цим ідіотом робити? Повідомити СБУшникам? Доведеться цілу ніч охороняти, а потім ще й везти в Дзержинськ. Пристрілити й прикопати охочих не знайшлося — якось шкода, воно й так чмо нікчемне. Роздягнули до трусів, дали ще кілька копняків і… вигнали к бісу.

Потім в новинах повідомили:

— Спільними зусиллями Генерального штабу, СБУ та народних депутатів із полону терористів визволено ще одного військовослужбовця Збройних сил України. Боєць зазнав тривалих моральних знущань та фізичних тортур. У даний час його життя і здоров’я поза загрозою, з постраждалим працюють психологи.

Мінські домовленості в частині обміну полоненими — таки да. Діють. На найвищому рівні.

Як отримати грошову винагороду

Із дев’ятої до о пів на десяту