Іван Семесюк - Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса

і падьож акторського складу. Там у нас була капличка, такий вагончик з іконою над дверима, то я молився туди Недайбогові. Як бачиш, він мене почув — сиджу на галявині і п’ю холодне пиво, а саме цього я й хотів.

— Не раджу, пане, аж так залупатися зі сво­їми жартиками, — суворо гримнув на вже весе­лого павіана Калачакрович, — я вам допомогти хочу. Інакше сидітимете тут до наступної кальпи, а пиво вже кінчається. Знаєте, що таке кальпа? Це пиздець скільки мільйонів років! Краще слухайте далі, бо гадаю, вас це має зацікавити. Як я вже казав, ваше справжнє ім’я — Банкей Йотаку. І ви не просто дрібний вчитель якогось там забо­бонного релігійного культику для селюків! Банкей, тобто ви, Томасе, — це сьомий репатріарх Япон­ської Дхармославної Церкви токійського патріар­хату, ЯДЦ ТП, щоб ви зрозуміли. Це вам не пітонів по цирках чавити! Це ж ніхуя собі посада!

Тут Газдрубал Калачакрович з педагогічних мір­кувань остаточно перейшов на професійний викладацький крик.

— Ви є засновником класичної школи переосягнення реальності, автором численних проповідей та фундаментальних розмов про важливі речі! Томасе, ви — Просвітлений Майстер Дзен! Так, саме з великої літери! Ви — одна з тих небагатьох осіб, що спромоглися досягти особистого звіль­нення від нескінченного циклу перенароджень і нестерпних страждань. Від рабства реінкарнації! І головне — зуміли залишити чітку і зрозумілу інструкцію, як саме цього досягти! Ви легендарна постать для всієї Махаяни, від моря до моря, як казав Пілсудський! Це, щоб вам було легше уявити, — як директор цирку, тіки ще ґрунтов­ніше! Набагато ґрунтовніше, навіть тотальніше! Вашим ім’ям названо гірські монастирі, дацани і хурали, ступи і ашрами! На вашу честь по монаших осередках курять ранкові фіміами і співа­ють відповідних гімнів! Ви мене чуєте?!! Ви, саме ви, а не якийсь там аграрний павіан з їбаністичного цирку, дали людству світоносне, життєдайне, дорогоціне вчення про спасіння душі — Дзен Ненародженного! Це справжня духовна скрєпа всієї токійської дхарми! А ви хочете й далі просирати своє діамантове ніщо в тюрмі мавпунського тіла? Такий шанс!

— Дацан імені Банкея Йотаку? — тихо поцікавився Томас і знову хильнув пива.

— Так!

— А що таке «дацан»?

— Ну, так одразу і не поясниш, — вже значно стриманіше відповів Калачакрович, бо його педаго­гічна метода з криком, очевидно, не спрацювала.

— То й не їби мені мозок, — знову абсолютно спо­кійно сказав Томас.

— Так, Томасе, цього слід було очікувати. Тоді я прямо спитаю — ви любите криваво панувати у зграї і домінувати над харчовими запасами? Любите? Я ж бачу, що це так! Це ваш поклик, хіба ні? Стійке панування і стабільне домінування!

— Ну, це дивлячись що ти маєш на увазі. Бути вер­хівкою харчової піраміди, що й казати, вигідно, якщо ти про це, але продертися туди непросто, а втриматися ще важче. Тому я й кручуся поти­хеньку — беру своє в інакший спосіб. Знаєш, ніч­ний рейд по харчовій піраміді, від самих підмурків аж до верхівки. Напад ззаду цеглиною по голові і втеча з іще теплим, розпиханим по мокрих від крові торбах, тілом колишнього домінанта. Біо­логічна партизанка — ось мій інструмент. Таким чином ти наче і домінуєш, але не викликаєш підозри в інших осіб. А все через їхню зайнятість на роботі та сімейні проблеми.

— Несподівано мудро! — визнав Калачакрович. — Саме так, пане Томасе, і взагалі-то ви на правиль­ному шляху! А як щодо духовної партизанки? Такий собі духовний рейд по Сансарі і втеча крізь містичну шпаринку до царства вічного панування, з тілом власного его в торбах? Га? Як вам така історія?

— І що це за така хуйня? Яке ще его?

— Це не хуйня, Томасе. Це — найвищий різновид домінування, ексклюзив, так би мовити. Лише для осіб високої кваліфікації, майстрів, що готові піднятися на останній рівень піраміди життя. Раз видерся, і пиздець — вже ніяка падла тебе не зсуне. Вічне, неймовірно приємне царювання над усіма явищами і, головне, — над собою! Крім того, звідти все видно, а ось вас ніхто не бачить, бо дуже високо. Непогано, нє? Також звідти можна абсолютно безкарно жбурлятися містичним калом, а калу у вас, пане Томасе, сказати по-мавпунськи, задохуя накопичилося. Може, час нарешті й просратися, у метафізичному сенсі цього слова?

— З цього місця, Калачакрович, попрошу доклад­ніше, — в очах павіана спалахнув вогник справж­ньої уваги. — Я давно здогадувався, що здатен на щось більше. Але ж проклятий цирк не давав розвернутися. Все, що я знаю у цьому житті, правду кажучи — це тяжка праця, холодна їжа, дрібна помста і оце колгоспне гасло «на Київ!». Курва, а я ж сракою відчуваю, що хуйня той ваш Київ! В країні гостра нестача комбайнерів, а воно кидає рідне село разом зі своми старенькими батьками, все хазяйство, кури, гуси, свині, город, і преться на Київ, де лазе туди-сюди зі своїм обпеченим фасадом по Гідропарку, аж поки знову не нап’ється горілки до коматозного стану. Нахуя оце все, Калачакрович? Ти скажи мені! — додав павіан і неприємно гикнув.

— Це все через повне або часткове, як у вас, затьмарення свідомості. Ефект сутінкового зомбі. Я потім все поясню і покажу Дивіться уважно, Томасе — ось перед вами два останніх пива. Одне світле, а інше темне. Якщо ви хильнете світ­лого, то прокинетеся в тамбурі вагона, у потязі, що пре на Київ. Вийдете з вагона, дасте пиздюліну першому-ліпшому перехожому і зробите собі кар’єру на роботі, за смаком. Тоді знімете хату на Окружній, одружитеся на жлобині з Яготина, почнете ще більше пити, а потім жінка і робота вас так заїбуть, що жінку ви втопите у ванні, а роботу підпалите вночі к хуям, і вас за це поса­дять у тюрму, назавжди. А це, фактично, той самий цирк, ну, може, трохи луччіше, і все стане, як було до того. Це найвірогідніший варіант, тут ми все прорахували. Втім, це й так добре видно по вашій механізаторській пиці.

— Калачакрович, ти полегше зі своїми підйобками, — насупився мавпун.

— Якщо ж ви скуштуєте темного, — продовжив Калачакрович, — то буде вам суттєвий досвід, з перспективою повного спасіння душі з пазу­рів страждання, циркової дресури та розумової імли. Ви знову станете тим, ким є насправді — майстром дзен Банкеєм Саругатовичем Йотаку, глибоко шанованою особою! З харчами точно про­блем не буде.

— Давай сюди темного! — гаркнув уже крепко п’яний павіан. — І нахуй той Київ, шо я там не бачив! Як показилися всі, а я