Ксана Рейлі - Наша спільна брехня, Ксана Рейлі

Розділ 3

Хлопці попрямували до роздягальні, залишаючи мене сам на сам з новеньким. Арсен деякий час просто дивився на мене, а тоді сказав:

— Хіба я можу бути незадоволеним, якщо мене похвалив учитель та ще й запропонував приєднатися до футбольної команди.

— Чого ти добиваєшся? — спитала я, уважно глянувши в його надто темні очі.

— Нічого, — відповів він і знизав плечима.

— Послухай, Сава завжди був найкращим і якщо ти якимось чином займеш місце капітана, це може погано вплинути на його майбутнє.

— Он в чому справа, — Арсен дивно посміхнувся кутиками губ. — Хвилюєшся за свого друга?

— У мене нема причин для хвилювань, бо я дуже добре знаю Саву і його спортивні можливості.

— Якщо ти так впевнена у його силах, тоді для чого ця розмова?

— Тобі ж байдуже на футбол, правда? — спитала я і підійшла ближче до нього. — Для Сави це не просто захоплення, а й шанс на хороше майбутнє. Якщо цього року він добре себе проявить, то його запросять грати за дорослу професійну команду.

— Чому ти думаєш, що мені це неважливо? Може, я теж мрію про майбутнє футболіста.

— Ти лише декілька днів тому з'явився, а вже завоював увагу не лише дівчат з класу, а ще й сподобався нашому фізруку. Не забагато як для новенького?

— Оу, я й не знав, що тут вже встигли в мене закохатися, — з посмішкою мовив Арсен. — Ти теж тепер одна з моїх фанаток, Лі?

— Навіть не мрій, — відповіла я та сердито подивилася на нього. — І не смій більше мене так називати!

— Як? Лі? — хлопець трохи насупився. — Чому я не маю тебе так називати?

— Тому що я не хочу, — повільно, але різко сказала я.

— Напевно, тобі цього раніше ніхто не казав, — Арсен підійшов надто близько, а тоді різко схопив мене за руку вище ліктя.

Я відчула якесь дивне хвилювання і навіть страх. Серцебиття пришвидшилося. Хлопець дивився мені прямо в очі, але цей погляд був не надто хорошим. Здавалося, ніби я його добряче розізлила.

— Не казав чого? — нетерпляче спитала я.

— Колись з'явиться той, хто оцю твою корону скине з твоєї голови. Ти не Сонце, щоб навколо тебе всі крутилися. Від твоєї сутності так і віє самолюбством та егоїзмом. Залюбки дивитимуся, як ти будеш падати зі своєї вершини.

Я міцно зціпила зуби, а долоні стиснула в кулаки. Не відриваючи злісного погляду від Арсена, я тихо сказала:

— Щоб побачити, як я падаю з вершини, треба спершу скинути мене з неї.

— Не хвилюйся, я потурбуюся про це. І ще одне, — Арсен оглянув стадіон, ніби перевіряв чи хтось не спостерігає за нами, — якщо твій дорогий Сава проґавив декілька м'ячів, то може він не такий вже і хороший футболіст?

— Це ми ще побачимо, але я тебе попередила.

Я різко вирвалася з його хватки, а тоді відійшла від нього на декілька кроків.

— Ти така смішна, Лі.

Арсен засміявся, а тоді просто попрямував до роздягальні, залишаючи мене одну на стадіоні. Мене так розізлила ця розмова з ним, що я роздратовано тупнула ногою. Глибоко вдихнула і склала руки на грудях. Він дуже сильно помиляється, бо я не дозволю йому насміхатися наді мною.
Я попрямувала до роздягальні й швидко переодягнулася у свій чистий одяг і розчесала своє волосся. Як тільки вийшла зі школи, то одразу ж зателефонувала до Сави. Він чомусь не відповідав і я навіть почала хвилюватися. Тільки вся моя бентежність зникла, коли я побачила його на лавці у парку, що знаходився біля школи. Хлопець сидів на спинці, забувши про будь-яку культуру. 

— Юначе, де ваші манери? — пожартувала я. — Поставили свої брудні ноги туди, де потім люди мають сідати. Хіба ж так можна?

— Деколи можна, — дещо засмучено відповів він.

— Що з тобою? — я сіла біля нього, попри усі правила етикету.

— Усе нормально, — хлопець знизав плечима.

— Тебе засмутило те, що цей новенький похизувався своїми навичками?

— Арс молодець, — відповів Сава, чим дуже здивував мене. — Він справді круто грає у футбол. Довгий час я був найкращим і це дозволило мені розслабитися. Сьогодні, коли я пропустив декілька м'ячів, то зрозумів, що мені ще є куди прагнути. Не такий вже я найкращий.

— Ти чого? Цьому Арсенові ще далеко до тебе! Ти в тисячу, а то й мільйон разів кращий за нього, — впевнено сказала я.

— Але йому вдалося втерти мені носа, — Сава сумно усміхнувся.

— Ну і що? Це не означає, що ти гірший! Може, сьогодні просто був не твій день.

— Якщо я хочу потрапити у дорослу команду, то мені треба більше тренуватися. У кінці року оберуть лише одного, і це маю бути я.

— Це і будеш ти!

— Тепер я в цьому сумніваюся.

— Послухай, — я легенько поклала свою долоню на його руку, — йому не потрібен цей футбол і він точно не хоче бути футболістом. Цей Арсен всього лише хотів похизуватися перед усіма, а ти живеш цим. Я точно знаю, що у тебе все вийде.

— Дякую тобі за підтримку, Лілі, — хлопець тепло усміхнувся. — Я не планую здаватися, тому просто зараз біжу на тренування.

— У тебе ж сьогодні нема.

— Тепер є.

Сава зіскочив з лавочки й накинув на плечі свій ранець.

— Ти теж іди на своє заняття з хімії, а то ще запізнишся.

— Ага, — буркнула я і скривилася. — Так не хочу туди йти.

— Розумію, — Сава видихнув, а тоді усміхнувся. — Ну все, я побіг. Гарного тобі вечора! Потім напишу, окей?

— Окей, — тихо сказала я, дивлячись як віддалялася його спина.

На щастя, заняття з хімії пролетіло швидко. Мені навіть сподобалася та тема, яку ми сьогодні вчили. Вчителька трохи була незадоволена моєю вчорашньою відсутністю, але нічого не сказала.
Додому я повернулася дуже втомленою. Як і думала, тата не було. Він далі хвилюється лише за свою роботу, а на мене йому просто байдуже.
Сава чомусь не відповідав на мої повідомлення. Мабуть, тільки прийшов з тренування. Я прийняла ванну і поклала на обличчя зволожувальну маску, як раптом почула, що до мене хтось телефонує. На екрані висвітлилося ім'я Віти. Це мене дуже здивувало, адже вона рідко дзвонить до мене.

— Алло, — відповіла я.

— Ти читала повідомлення у нашому чаті? — одразу спитала Віта, але її голос був якимось віддаленим.

— Ні, я тільки нещодавно повернулася з додаткового заняття з хімії.

— Коротше, у Макса сьогодні вечірка.

— Якого ще Макса?

— Ну того... Ем... Ти його знаєш.

— Віто, що ти зараз робиш? — спитала я та закотила очі.

— Макіяж, — відповіла вона і, здається, нарешті зосередилася на тому, для чого подзвонила до мене. — Вибач. Я говорю про брата Матвія. Він зараз на другому курсі. Їхні батьки кудись поїхали й Макс вирішив влаштувати вечірку. Ну а щоб Матвій нічого не сказав батькам, дозволив йому запросити своїх друзів. От ми й запрошені.

— Я не піду, — категорично сказала я.

— Чому? Ну, Лілі! Я ж не хочу йти без тебе.

— Сьогодні четвер, Віто! Завтра зранку треба в школу, а потім у мене взагалі біологія.

— Ми не будемо довго, обіцяю. Будь ласочка, Ліліано.

— Що ми будемо там робити?

— Веселитися! Там будуть усі наші.

— Не всі, — буркнула я. — Сава нічого не казав мені, а значить, він не збирається туди йти.

— Ти не його мамочка, щоб він розповідав тобі про кожен свій крок, — сказала Віта і я вже уявила, як вона закотила очі. — Там буде так багато хлопців. Може, нарешті хтось і на мене зверне увагу.

— Добре, — погодилася я. — Тільки щоб до дванадцятої ми повернулися.

— Обіцяю.

Я подивилася на себе в дзеркало і зняла маску. Навіщо я взагалі погодилася піти туди? На телефон прийшло повідомлення від тата. Він написав, що сьогодні у нього нічне чергування і зі мною залишиться Тоня. Яке ж у мене прекрасне життя! Просто мрія всіх підлітків. Щоб піти на вечірку, мені навіть не потрібно відпрошуватися у батьків.
Я витягнула з шафи красиву нову сукню, яку ще жодного разу не одягала. Її довжина досягала трохи вище колін. Чорний велюр гарно підкреслював мою струнку фігуру. Завдяки танцям у мене добре помітно талію та вигини тіла. Маленькі сріблясті блискітки на сукні додавали якогось святкового настрою. Я легко накрутила своє волосся, щоб воно спадало на плечі хвильками, а потім заколола пасмо з одного боку шпилькою. Макіяж зробила в коричневих тонах, але додала блискітки. Також губи підвела бежевою помадою. Взувшись у чорні замшеві туфлі на підборах, я схопила маленьку срібну сумочку та тихенько попрямувала на перший поверх.

— Ого, — здивовано сказала Тоня, коли побачила мене.

— Я думала, що ти вже спиш, — мовила я.

— Зараз тільки десята година, Лілі. Ти куди зібралася?

— Мене запросили на вечірку.

— Тато про це знає?

— Ні, — я закотила очі. — Йому ж і так байдуже. Ось, — я показала на свій телефон, — написав, що сьогодні вдома не ночуватиме.

— Ти з Савою йдеш? — спитала Тоня.

— Ага, з ним, — збрехала я, бо добре знала, що вона довіряє йому.

— Тільки довго не будь, щоб мені потім не довелося виправдовуватися перед твоїм батьком.

— Не хвилюйся за це, — я усміхнулася їй. — До дванадцятої повернуся.

— Візьми ключі, — нагадала мені Тоня. — Виглядаєш просто офігенно, чи як це у вас зараз модно казати.

Я засміялася, усміхаючись цій милій жіночці, а тоді вийшла з будинку. Декілька хвилин я чекала на Віту, бо вона жила трохи в іншій стороні від мене. Добре, що старша сестра подруги погодилася підвезти нас. Щоправда, довелося всю дорогу слухати її моралі. Вона наказувала нам не вживати алкоголь, не курити, а тим більше не куштувати щось заборонене. Ми мовчки слухали Аліну, киваючи та погоджуючись з її словами. До будинку батьків Матвія ми приїхали швидко. Колись мені доводилося тут бувати на його дні народженні. Щоправда, це було шість років тому.

— Ну, як настрій? — спитала Віта і штовхнула мене ліктем в бік, коли ми стояли й дивилася на будинок.

— Нормальний, — відповіла я, знизуючи плечима.

— Нарешті ми забудемо про те дурнувате навчання і відірвемося на всю голову!

Віта радісно схопила мене під руку й ми попрямували до входу в будинок. Я не була такою радісною, як вона, але все ж змусила себе розслабитися. Сьогодні я теж хочу відірватися. Так сильно, щоб забути про все на світі. У домі було досить багато людей. З колонок лунала гучна музика, а майже всі танцювали у великій кімнаті, що раніше, мабуть, була вітальнею.
Я оглянула приміщення і помітила багатьох невідомих мені людей. Усі вони виглядали значно старшими. Напевно, це друзі того Максима, який власне і влаштував цю вечірку.
Моя голова метнулася до входу, і я завмерла на місці від здивування. У кімнату зайшов радісний та усміхнений Сава, а одразу ж за ним я побачила Аделіну та Арсена. Значить, майже весь день мій найкращий друг уникав мене та не відповідав на мої повідомлення, а тепер прийшов на вечірку з цими... новенькими.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно