Петро Немирівський - Про маму, Петро Немирівський

Лія допомагала своїй доньці, яка нещодавно народила; часто брала мого сина до себе в гості, купувала нам із дружиною квитки на її улюблені балетні вистави.

Словом, всю звільнену енергію та сили Лія направила на нас усіх. Наче вирішила, що зобов’язана зайняти місце мами і піклуватись про всю родину.

Глава 6

Я працював у клініці, знову почав шукати видавця. І щастя мені посміхнулося! Одне видавництво прийняло мій роман, і ми підписали контракт на видання книжки, до того ж на гарних для мене умовах.

Всі в сім’ї, звичайно, були щасливі. Син на радощах стрибав до стелі. Тато казав, що я — гордість нашої родини і моє місце за письменницьким столом, а не в психіатричній клініці серед «божевільних». Тато навіть спеціально замовив собі нові окуляри, аби читати мою майбутню книжку.

Лія розповідала своїм подругам і колегам в ательє про свого талановитого брата, який «скоро стане багатим та відомим». А дружина оголосила:якщо я захочу писати новий роман і мені для цього доведеться ненадовго піти з роботи, то вона не заперечує.

Ось як багато означає успіх для людей.

Глава 7

Сусіда по дому — завзятий рибалка, запросив мене на нічну риболовлю. Раніше я завжди відмовлявся від його запрошень, але цього разу погодився.

Ввечері ми під’їхали до причалу в районі Шипсхед Бей і завантажились на корабель, аби відправитись за блу фіш. (Блу фіш — луфар, океанська риба-хижак.)

Нічний блюз — так рибалки називають цю нічну риболовлю з корабля.

Ми розмістилися на кормі, де було відносно просторо, а тому — зручно закидати спінінги. Сусіда дав мені свій запасний спінінг, я ж зі свого боку допоміг йому знести з пірса по трапу величезний порожній пластмасовий короб для риби. Потім він став лаштувати рибальські снасті.

Тим часом на корабель по трапу сходили нові і нові рибалки, серед яких, на мій подив, були і жінки — ортодоксальні молоді єврейки в довгих спідницях і туго зав’язаних на голові косинках.

Всі готувалися до відплиття.

Я жував сандвіч, поглядаючи на жінок на палубі.

Ортодоксальні єврейки на кораблі з чоловіками, ще й на риболовлі блу фіш — такого я не міг собі уявити! Ортодоксальні єврейки повинні вдома готуватись до Шабату, купувати кошерну їжу в супермаркетах, повинні зустрічати чоловіків із синагоги, купувати нові перуки і народжувати дітей. На крайній випадок — рибу фарширувати.

Але точно не їздити на кораблі на «нічний блюз».

Корабель рушив в океан. Сусіда мені розповідав про гачки і грузила. А корабель віддалявся від берега, гарчав: «Бух-бух-бух!» — і понад водою кружляли галасливі чайки, а у далечині золотим вогнем горіли хмарочоси Мангеттена.

Нічний блюз — це не риболовля. Це бій з рибою, це війна: хто кого — вона тебе чи ти її. На палубі ми відрізали шматки свіжого оселедця, чіпляли їх на великі гачки і кидали у воду.

Блу фіш — риба дурна, блу фіш — риба сильна. Блу фіш — риба смілива. І жорстока.

Блу фіш легко і стрімко відкушує пальці, якщо чиїсь пальці потрапляють їй до пащі. Блу фіш клює сильно і різко.

Ти підсікаєш, і починається двобій. Тобі важко, в тебе вже болять руки, ти волаєш, волаєш, аби дати вихід своєму напруженню, своїй втомі і своїм радощам. І коли внизу, у воді, неподалік від борту корабля, закипає піна від ударів розлюченої спійманої блу фіш, ти кличеш матроса, аби той готував довгий гарпун.

Матрос підходить до самого борту, націлює гарпун, щоб встромити залізне гостре вістря в сріблясте черево риби. Удар! В черево їй! В спину їй! Іноді рибу доводиться бити відразу двома гарпунами і тягти її з води вгору — два матроси і ти — третій — зі спінінгом, три міцних чоловіка тягнуть догори одну відчайдушну відважну рибину.

І ось вона на палубі, лупає по залізній підлозі, підстрибує, плутаючись у лесі. Вже тепер матроси тобі не допомагатимуть, їхні гарпуни потрібні іншим рибалкам. Вже тепер ти сам виймай гачок з її пащі — і будь обережним, не відривайся, не дивися на всі боки. Адже зараз йдеться про твої пальці, один незграбний рух — і доведеться жити без вказівного пальця або без мізинця, чи то навіть від підмізинного пальця, обручку доведеться вдягнути на тупий цурпалок.

Рибину, що б’ється на залізній підлозі, треба хапати за зябра, які на дотик подібні на наждак, тримати її міцно, щоб вона не видерлась, і за допомогою плоскогубців і ножа виймати з її пащеки гачок.

В тебе від крові пливе в очах. Кров від поранених гарпуном рибин розтікається по залізній підлозі на кормі. Руки твої у рясних дрібних порізах. Але знову ти відрізаєш шматок жирного оселедця і чіпляєш його на гачок…

Сусіда крутив котушкуневтомно. Він витягав одну рибину за одною, бив кожну чоботом по голові, потім, опустившись на коліна, хапав її за зябра, і, регочучи до нестями, починав видирати з пащеки гачок.

— Fucking good! — звернувся він до мене, запаливши цигарку. — Оце справжнє лікування від будь-якої психіатричної хвороби. Ти згоден? Не ображайся, але всі ваші психотерапевтичні методики — повне лайно. Послухай-но мене: кидай свою роботу в клініці. Ти ще не кінчений психіатр, як решта. Ти — рибалка, справжній рибалка! Приєднуйся до мене. Будемо щодня ловити рибу і продавати її в китайські магазини.

— О’кей, я подумаю, — відповідав я, витираючи з мокрих, солоних рук і обличчя налиплі лусочки і шматочки морських водоростей. Від мене тхнуло рибою.

Я з цікавістю дивився на єврейок в довгих спідницях і кросівках, із зав’язаними на голові косинками. Дивився, як вони ловили рибу. Як міцно тримали гнучкі спінінги і крутили котушки, як ходили вздовж бортів і кликали матросів, щоб вони били рибин гарпунами.

Звідки в цих худорлявих і на перший погляд слабких жінках стільки сили і стільки волі? — питав я себе. — Звідки стільки завзяття і витривалості? Я втомився, в мене болять руки, я відчуваю, що завтра зранку не зможу встати з ліжка, в мене вже зараз ломить все тіло.

А вони ще ловлять!

Мамо, мамо… В тебе був свій нічний блюз, який ти виконувала два останні роки. Для мене це стало наукою на все життя.

Мій новий