Борис Джонсон - Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон

і виштовхати мене геть з мого місця, якщо я хоч на мить посмію допустити перемовини або капітуляцію. Та якщо давній історії нашого острова врешті судилося закінчитись, хай цей кінець настане тільки тоді, як кожен із нас поляже, захлинувшись власною кров’ю.

Згідно з оповідями Г’ю Далтона та Лео Емері, після цих слів зал вибухнув оплесками та вигуками схвалення — настільки всі були зворушені, а дехто навіть побіг униз, аби поплескати Черчилля по спині.

Так безжально він драматизував і персоналізував свої міркування.

То не був якийсь дипломатичний менует — то був вибір: захистити свою землю чи померти, захлинаючись власною кров’ю. То була «промова напередодні битви», що на якомусь первісному, інстинктивному рівні достукалась до слухача. До сьомої години, до того часу, як засідання Воєнного кабінету продовжилось, дебати вже закінчились, а Галіфакс полишив свою ідею. Тепер у Черчилля була явна й гучна підтримка Кабінету міністрів.

Не минуло й року від тих подій, від рішення боротись і не вести перемовин, а було вбито вже 30 тисяч британських громадян — чоловіків, жінок, дітей; майже всі вони загинули від німецьких рук. Тепер, зважуючи той вибір — приниження і мир або невинні жертви, — важко уявити сучасного британського політика, якому стало б снаги повторити вчинок Черчилля.

Навіть тоді, у 1940-му, було неможливо уявити когось, хто міг би виступити в ролі такого лідера: ні Еттлі, ні Чемберлен, ні Ллойд Джордж, і напевне не найімовірніша альтернатива — третій віконт Галіфакс.

Черчилль називав Галіфакса каламбурним прізвиськом Святий Лис17, частково через надмірну релігійність, частково тому, що той захоплювався полюванням верхи на лисиць, та переважно завдяки гостроті його лисячого розуму. Але якщо лисові відомо багато всього і потроху, то Черчилль знав дещо одне, та головне.

Він був готовий заплатити кров’ю, тому що справді бачив суть чіткіше, ніж Галіфакс. Він мав величезну і майже відчайдушну моральну відвагу, щоб усвідомити: війна — це жах, але підкорення — ще гірше. І мав слушність. Однак, аби зрозуміти чому, спробуймо уявити травень 1940-го без нього.

5 «Бліц» («Blitz») — назва німецьких бомбардувань Великої Британії в 1940—1941 роках.

6 Оґастес П’юджин (1812—1852) — англійський архітектор, вершиною творчості якого вважають внутрішнє оздоблення Вестмінстерського палацу та проект годинникової вежі Біґ-Бен.

7 Біфорій — тип вікна, для якого властивий поділ колоною (або пілястрою) на два сегменти та верхня частина у вигляді арки.

8 Нижні землі — територія Бельгії та Нідерландів.

9 Лінія Мажино — система укріплень із дотів, бункерів, артилерійських і піхотних блоків, казематів, бліндажів та пунктів спостереження на кордоні з Німеччиною загальною довжиною близько 400 кілометрів.

10 Інспектор Клузо — жахливо некомпетентний поліцейський, що спричиняє купу негараздів; головний герой комедійних фільмів про величезний діамант.

11 Банші — жіночий персонаж ірландського фольклору, який своєю присутністю, плачем і стогонами сповіщає людей про наближення смерті.

12 «Junkers Ju 87» — одномоторний двомісний пікірувальний бомбардувальник і штурмовик часів Другої світової війни, назву якого від німецького Sturzkampfflugzeug (пікірувальний бомбардувальник) скорочено до «Stuka».

13 «Lee Enfield» — модель магазинної гвинтівки із механізмом ковзного затвору, що в першій половині ХХ століття була основною вогнепальною зброєю військових сил Британської імперії.

14 Королівська військова академія в Сандгерсті.

15 Вайтголл (Whitehall) — вулиця в Лондоні, де розташовується британський уряд та низка інших важливих державних установ. Часто використовується як узагальнена назва органів державного управління Британії.

16 Мітфорди ― скандально відома британська дворянська родина, деякі з членів якої відзначалися прихильністю до фашистських і комуністичних поглядів.

17 Гра слів: Halifax — Holy Fox (святий лис).

Розділ 2

Світ без Черчилля

Повернімося до того моменту 24 травня 1940 року, коли Гайнц Ґудеріан, один із найхоробріших в історії командувачів танкових військ, перебував за крок від тріумфу. На той момент його бронетехніка, яка вже пройшла чимало запеклих баталій, перетнула канал ріки Аа на півночі Франції. Там просування вперед на певний час зупинилось. Мотори танків неквапно буркотіли на осонні, а Ґудеріан готувався до вирішального наступу на британські сили.

Його здобич, 400 тисяч наляканих вояків Британського експедиційного корпусу, які відступали в передчутті ганебної капітуляції, перебувала менш ніж за двадцять миль від нього. Усе, чого жадав Ґудеріан, — це додати обертів могутнім двигунам «Майбах», кинутися вперед, до Дюнкерка, і розгромити британську армію. І тоді там, на острові, будь-яку здатність до протистояння буде придушено. Натомість він отримав послання з Берліна — вказівку, яку згодом назве провальною.

Із достеменно не відомих нині причин Гітлер побажав, щоб Ґудеріан зупинився та вичікував. У нестямі та розчаруванні той виконав наказ. Наступні кілька днів відбувалася гнітюче повільна евакуація військ — беззахисна яремна вена британців немов пульсувала під нацистським ножем.

У цій жахливій ситуації Воєнний кабінет Великої Британії зважував подальші дії: пристати на угоду чи боротись. А спробуймо вивести особу Черчилля з рівняння і погляньмо на розвиток подій ось у якому контексті.

Уявімо, ніби гігантська рука, як у скетчах «Монті Пайтон»18, взяла його за шкірку й висмикнула з тієї заповненої димом кімнати. Або, скажімо, замолоду він таки «нарвався» в одній із тих численних ситуацій, коли йому щастило обдурити смерть. Ніби абсурдна удача роки тому таки покинула його і він наштовхнувся на спис дервішів, або спіймав кулю з дульнозарядного мушкета за десять рупій, або гримнувся на одному зі своїх полотняно-мотузяних літальних апаратів, або поліг в окопах.

Залишмо долю Британії й світу в руках Галіфакса, Чемберлена та представників партій лейбористів і лібералів. Чи розв’язали б вони питання з Гітлером так, як пропонував міністр закордонних справ? Найімовірніше, так би воно й було.

Чемберлен уже тоді був фізично немічним, а кілька місяців по тому помер від раку — власне, його усунення з посади прем’єра і було замислено тому, що його неможливо було уявити в ролі воєначальника. Позиція Галіфакса нам уже відома: він хотів перемовин. У решти в той момент жахливої небезпеки не було ані парламентського кулака, ані войовничого чуття, достатнього, щоб очолити опір Гітлеру.

Черчилль, і лише Черчилль, який зробив протистояння нацистському режимові своєю політичною місією, був здатен чинити опір. А проте, у певному розумінні, його незгоду з Галіфаксом можна вважати й дещо егоїстичною.

Він виборював своє політичне життя і позицію в політиці, а якби піддався Галіфаксу, то всьому цьому настав би кінець. Його авторитет, репутація, перспективи, его, усі ті якості, що цінуються у світі політики, були на кону в ідеї продовження боротьби. Саме тому деякі історики помилково вважають, що