Дмитро Іванович Дорошенко - Нарис історії України. Том 2, Дмитро Іванович Дорошенко

на самоволю й кривди з боку адміністрації та дідичів, козацьке повстання малював як акт вимушеної самооборони й запевняв короля.в своїй вірности і льояльности до його особи, при чім натякав на спільний інтерес короля й козаків: увільнитися від панської тиранії.

Тимчасом Кисіль вступив у зносини з козацьким гетьманом, і його інтервенція мала успіх. Хмельницький і старшина рішили припинити покищо військові дії, дожидаючи висліду свого посольства з Варшави. Татари повернулися до Криму, ведучи з собою 200.000 ясиру, здебільшого українських селян. При Хмельницькому залишився тільки невеликий татарський відділ, і сам він з усім козацьким військом відступив до Чигирина. Це було в кінці червня 1648 року.

Невимовна радість запанувала в шляхетських кругах на вість про таку миролюбність Хмельницького. Тепер можна було спокійніше занятися вибором короля. Воєнний запал значно прохолонув. Конвокаційний сойм прийняв козацьких послів, і їм було заявлено, що козаки дістануть амнестію, якщо розірвуть свій союз із татарами, повернуть узятих у полон і усмирять своєвільні купи бунтівників. До козаків мають бути вислані високі комісари, які й полагодять справу. З тим козацьких послів і відправлено. Тимчасом ухвалено продовжувати воєнні приготовання, а покищо вислати комісарів із Кисілем на чолі з інструкцією: полагодити справу на умовах десяти або дванадцятитисячного козацького реєстру й можливого заспокоєння спеціяльно козацьких жадань.

Стихійний розвиток народнього повстання на Україні помішав усі карти як польської, так і козацької дипльоматії. Поки йшли оці переговори, народній рух прибирав щораз грізніші форми й обхоплював щораз ширші простори. Селяни палили панські маєтки, грабували панське майно, вбивали дідичів, їх службу, орендаторів, при чім із особливою злобою мордували жидів. Останні, як уже було сказано, викликали до себе ненависть народу, як шинкарі, орендарі панських маєтків і відкупці деяких натуральних повинностей і податків, особливо докучливих своїм дрібязковим характером. Жертвами народнього гніву падало також і римо-католицьке та уніятське духовенство. Повстанці сходилися в окремі купи, вибірали собі ватажків і під їх проводом виконували своє криваве діло. Ріжні категорії бродячого, неосілого люду творили головні кадри повстанських куп: сільські наймити, пастухи, робітники по броварах та винокурнях та інший неспокійний люд — були першими учасниками руху, який потягав за собою й спокійних та домовитих селян-господарів.

Повстання обхопило насамперед Київщину. Вже в перших місяцях руху на просторі від Чигирина до Чорнобиля, себто від степової гряниці до поліських лісів, не залишилося ні одного коронного жовніра, ні одного пана, ні одного орендаря. З Київщини рух перейшов на Поділля. Вже в червні один за другим переходять до рук повстанців Немирів, Тульчин, Брацлав, Винниця, Красне, при чім здобуття цих міст супроводилося страшною різнею жидів, які тисячами збігалися з сел та містечок до цих.міст, шукаючи захисту й порятунку. Жидівський мемуарист Натан Ганновер, свідок цієї руїни, залишив нам потрясаючі картини страшного погрому жидівського

населення в ці трагічні літні місяці 1648 року.

Майже одночасно спалахнула й Задніпрянщина — теперішня Полтавщина й Чернігівщина. Вже в кінці травня вона вся палала повстанням. Князь Ярема Вишневецький опинився в своїх Лубнях, як на острові серед океану розбурханої революційної стихії. З своїм кільтисячним військом він мусів збройною рукою пробиватися через повстанські купи, і вже не прямою дорогою, а далеким обхідним pyхом через Сіверщину й Полісся. В кінці літа ціла Сіверщина була очищена від усього, що тільки нагадувало пансько-шляхетський режим. Серед населення переводилася козацька організація, формувалися полки, які поспішали на скріплення армії Хмельницького.

В половині літа Вишневецький вийшов із поліських лісів на Волинь. Скорим маршем поспішив він на Поділля й кинувся усмиряти повстанчий рух серед народу. На прояви селянської жакерії він відповідав кривавими репресіями. Повстанські ватажки кинулися йому на відсіч, і один із них, відомий своєю жорстокістю Кривоніс (сам шотляндець родом), після впертих боїв примусив його до відступу. Слідом за ним повстанський рух перекинувся на Волинь. Виступи Вишневецького та його безпощадна розправа страшенно роздратувала козаків і народ. Розвиток повстанчого руху й страх перед утратою своєї провідної ролі примусили Хмельницького перервати миролюбну політику й знову взятися до збройних виступів. Уже в перших днях липня він переводить мобілізацію й стягає до себе лівобережні полки. Він знову закликає на поміч татар. 20-го липня Хмельницький з своїм штабом стояв уже в Паволічі на північній Київщині. Він вислав листа до князя Заславського, де мотивував зірвання перемиря провокуючими вчинками Яреми Вишневецького, які, мовляв, обурили й роздратували ввесь український народ. Так розпочалася нова кампанія.

*

Властиво кажучи, обидві сторони, і українська, і польська, підчас своїх мирових переговорів не перепиняли воєнних приготовань. Можна думати, що Хмельницький за два місяці мирового стану (від половини травня до половини липня 1648 року) не змарнував часу: перед ним лежало дійсно дуже поважне завдання — перетворити своє, з різних елементів складене, повстанське військо в правильно орґанізовану й дисципліновану армію, забезпечену зброєю, амуніцією й запасами. Своїм організаційним і стратегічним ґеніем він розумів, що сповнення навіть скромних козацьких домагань у дорозі мирових пертрактацій можливе лише тоді, коли він опиратиметься на реальну силу, якою завжди можна буде в разі потреби свої домагання підкріпити. Найближча осіння кампанія показала, що Хмельницький дійсно майстерно перевів своє воєнно-орґанізаційне завдання.

Польський уряд теж використав час, але польська армія не була ще зовсім укомплетована, коли Хмельницький почав наступати на Волинь. І тільки в вересні, коли всі польські сили злучилися докупи, польські вожді вирушили з Галичини назустріч українській армії. Число польського війська означують різно: від 40 до 100 тисяч при ста гарматах. Ця армія мала величезний обоз аж на сто тисяч возів: пани, як завважає один сучасник вибиралися на війну, неначе на весілля, й забрали з собою масу річей: шатра, дорогоцінний посуд, силу одежі й запаси всякої живности. Козацького війська рахують на 118.000 людей, але серед них було тільки 70.000 регулярного війська, решта були легко узброєні повстанські відділи. Ворожі армії зустрілися коло села Пиляви на межі сучасної Волині й Поділля. Після кількох днів легких дрібних сутичок Хмельницький заатакував 13 вересня н. ст. поляків із головними своїми силами. В той самий час Кривоніс обійшов польський табор і вдарив на нього ззаду. Польська армія понесла великі втрати, особливо в своїй кінноті. Вночі розійшлася чутка, що на поміч козакам наближаються татари. Ввесь польський табор обхопила паніка. Розійшлася чутка, ніби вожді покинули військо напризволяще й утекли. Тоді всі кинулися тікати. На ранок табор із усім обозом був порожній і дістався в добичу козакам. За кілька годин блискуча сильна армія перестала існувати, обернувшися в безладні купи утікачів. Хмельницькому дісталося