Йон Колфер - Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер

метр завдовжки, з оптичною системою наве­дення, закріпленою на барелі.

Першою думкою Холлі було те, що Б’ва Келл по­чав виробляти власну зброю. Та вона зрозуміла, що правда була іще небезпечнішою. Капітан Шорт із ці­кавістю дивилася на гвинтівку в наполовину розтоп­леному уламку скелі. Вона впізнала. Це проходили на історії правоохоронних органів. Старий лазер «Софтноуз». Такі «Софтноузи» заборонили вже дав­но. Але це не найгірше. Замість батереї, виготовленої ельфами, вона побачила людські лужні батарейки ААА.

— Трабле, — гукнула вона. — Поглянь!

— Дарвіт! — не втримався Кельп і потягнувся до кнопки зв’язку на шоломі. — Зв’яжіть мене з коман­диром Рутом. Негайно. Маємо контрабанду класу А. Так, класу А. Потрібна повна команда техніків. Не­хай і Фоулі там буде. Вимагаю, щоб увесь цей ква­дрант закрили...

Трабл продовжував викрикувати накази, але в Холліних вухах вони перетворилися на неясне гу­діння. Б’ва Келл веде торгівлю з Народом Бруду. Люди і гобліни працюють разом над відновленням незаконної зброї. А якщо тут з’явиться зброя, то не­забаром завітають і люди.

Допомога прибула швидко. Через тридцять хви­лин усе навкруги засліпили галогенові прожектори, немов в Е37 відбувалася прем’єра фільму «Світ Голему».

Фоулі стояв навколішках і оглядав непритомного гобліна біля ескалатора. Саме через кентавра люди ще не дізналися про підземне існування Народу. Технічний геній, він був першим, хто відкрив мож­ливість подорожування з лавою і придумав, як стер­ти пам’ять. Із кожним відкриттям його дедалі більше поважали, а він ставав дедалі більше уїдливим. Проте ходили плітки, що і в нього є слабке місце, — жінка- офіцер Рекону. Власне, єдина жінка-офіцер.

— Добре впоралася, Холлі, — сказав він і потер костюм гобліна. — Ти підстрелила котлетку.

— Ти так кажеш, щоб відвернути увагу від факту, що Б’ва Келл обдурили твої сенсори.

Фоулі помацав сенсора на своєму шоломі.

— Тільки не Б’ва Келл. Такого не може бути. За­надто дурні. Гобліни просто не здатні на кримінал. Тут відчувається рука людини.

— Звідки знаєш? — хмикнула Холлі, — Пізнаєш стібки?

— Ні, — відповів кентавр і перекинув Холлі шо­лом.

Холлі прочитала ярличок.

— Зроблено в Німеччині.

— Схоже на костюм пожежника. Матеріал не пропускає тепло ані ззовні, ані зсередини. Це сер­йозно, Холлі. У нас тут не пара дизайнерських соро­чок і валіза шоколадок. Якась людина організувала непоганий контрабандний бізнес із Б’ва Келл.

Фоулі відійшов убік, щоб до полоненого могла пі­дійти команда техніків. Вони прилаштують до нього підшкірний засинач. Засинач складається з мікрокапсул із заспокійливим препаратом і крихітного детонатора. Якщо злочинець має таку штучку, його можна легко відправити в нокаут за допомогою комп’ютера, коли ЛЕП зрозуміє, що він займається кримінальними справами.

— Ти здогадуєшся, хто може за всім цим стояти, еге ж? — запитала Холлі.

Кентавр підвів очі до неба.

— Так, не кажи. Найголовніший ворог капітана Шорт, пан Артеміс Фаул.

— Хто ж іще?

— Подумай про інших. Ельфи вступали в контакт із тисячами Людей Бруду.

— Хіба? — пирхнула Холлі. — А скільком із них стерли пам’ять?

Фоулі удав, що замислився, поправив шапочку з фольги на голові, яка, на його думку, відбивала всі сигнали, що могли вплинути на мозок.

— Троє, — нарешті пробурмотів він.

— Прошу?

— Тоді лишається троє.

— Саме так. Фаул і його домашні горили. За всім цим стоїть Артеміс. Ти ще згадаєш мої слова.

— Тобі б хотілося, щоб так воно і було, чи не так? Нарешті отримала би можливість помститися. Ти ж не забула, що сталося, коли ЛЕП виступили проти Артеміса Фаула?

— Пам’ятаю. Більше такого не буде.

Фоулі хмикнув.

— Нагадаю: йому вже тринадцять.

Рука Холлі потяглася до електричного кийка.

— Мені байдуже, скільки йому років. Один удар оцим, і він спатиме, як немовлятко.

Фоулі кивнув у бік входу.

— На твоєму б місці я би економив батарейки. Вони іще знадобляться.

Холлі простежила за його поглядом. Через оточе­ну зону прямував командир Джуліус Рут. Чим біль­ше він бачив, тим червонішим ставало його обличчя. Саме через це його і прозвали Буряком.

— Командире, — почала Холлі, — ви маєте це побачити.

Та Рут на неї так глянув, що вона прикусила язика.

— Про що ти собі думала?

— Прошу, сер?

— Не розказуй байок. Я все бачив. Дивився відео, отримане з твого шолома.

— О...

— О нічого не виражає, капітане! — сивий йор­жик Рута аж тремтів від емоцій. — Вашим завданням було спостерігати. Кілька загонів спеціально навче­них солдатів були готові летіти до тебе за першим покликом. Та ні, капітан Шорт вирішила боротися з Б’ва Келл сама.

— Моя людина була внизу, сер. Я не мала вибору.

— А що той Вербіл там робив, до речі?

Холлі вперше опустила очі.

— Я послала його перевірити термал, сер. Як ви­магають правила.

Рут кивнув.

— Я вже поговорив із медиками. З Вербілом усе буде гаразд, та літати він більше не буде. Звісно, на тебе чекає трибунал.

— Так, сер. Зрозуміло.

— Переконаний, що це лише формальність. Але ж ти знаєш Раду.

Холлі дуже добре знала Раду. Вона стане першим офіцером ЛЕП в історії, стосовно якого водночас проводитимуться два розслідування.

— Отже, що я тут почув про Клас А?

Уся контрабанда підлягала класифікації. Клас А означав небезпечні людські технології. Джерела живлення, наприклад.

— Сюди, сер.

Холлі провела його далі, до самого підйомника. Тут уже звели намет. Вона відкинула запону.

— Самі бачите. Це серйозно.

Рут оглянув докази. Вантажний відсік транспор­тера був забитий батарейками ААА. Холлі взяла одну пачку.

— Мікропальчикові батарейки, — сказала вона. - Дуже поширене джерело живлення у людей. Кустар­ні, неефективні, ведуть до екологічної катастрофи. Перед нами дванадцять ящиків. Хто знає, скільки їх уже в тунелі.

Рута це не вразило.

— Вибач, що не плачу від страху. Отже, кілька гоблінів вирішили погратися в людські відеоігри. То й що?

Фоулі помітив гоблінський «Софтноуз».

— О, ні! — сказав він, перевіряючи зброю.

— Саме так, — погодилася Холлі.

Командирові не сподобалося, що його вилучили з розмови.

— О, ні? Сподіваюся, ви просто занадто мелодра­матичні.

— Ні, шефе, — незвично похмуро відповів кен­тавр. — Це дуже серйозно. Б’ва Келл використовують людські батарейки для живлення старих лазерів «Софтноузів». Батареї і на шість пострілів не виста­чить. Та дайте кожному гобліну пакунок батарейок, і пострілів буде багато.

— Лазери «Софтноузи»? їх заборонили ще кілька десятиліть тому. Хіба їх не переробили?

Фоулі кивнув.