Артур Чарльз Кларк - 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк

перемотуючи вперед ці реліквії минулого, як у нього з’явилася депресивна думка. Він десь читав, що наприкінці сторіччя — його сторіччя! — на світі існувало близько п’ятдесяти тисяч телевізійних станцій, які вели свої передачі одночасно. Якщо це число збереглося, хоч легко могло й збільшитися, на цю пору в ефір вийшли мільйони мільйонів годин телепередач. Тож навіть загрубілий цинік мусив визнати, що існували принаймні мільярди годин передач, гідних перегляду… і мільйони, що задовольнили б найвищі вимоги якості. Як знайти ці, гм, кілька мільйонів голок у такій гігантській копиці?

Думка так приголомшувала, ба навіть більше, деморалізовувала, що через тиждень дедалі безцільнішого скакання між каналами Пул попросив забрати телевізор.

Мабуть, йому пощастило, що він мав чимраз менше вільного часу, коли не спав, а що більше до нього поверталося сили, то менше він мусив спати.

Ризик знудитися йому не загрожував завдяки парадові не тільки серйозних дослідників, а й зацікавлених — і, певно, впливових — громадян, яким вдавалося пробитися крізь захист почесної варти, яку виставили старша медсестра і професор Андерсон. Утім, Пул був радий, коли одного дня телевізор повернувся, бо він почав страждати через симптоми абстиненції — і цього разу він твердо постановив обирати матеріал для перегляду прискіпливіше.

Поважний антикваріат цього разу супроводжувала широко усміхнена Індра Воллес.

— Ми знайшли дещо, що ти мусиш побачити, Френку. Ми думаємо, що це допоможе тобі пристосуватися, і в будь-якому разі, ми впевнені, що тобі сподобається.

Пул завжди вважав такі обіцянки прологом до гаран­тованої нудьги й приготувався до найгіршого. Але побачене захопило його з перших секунд і перенесло в старе життя так легко, як мало що інше. Він одразу впізнав найвідоміші голоси свого часу, згадав, що бачив цю саму передачу раніше. Чи був то її найперший показ? Ні, йому тоді було лиш п’ять років: певно, повтор…

— Атланта, 31 грудня 2000 року.

— Це Сі-ен-ен Інтернешнл, за п’ять хвилин до світанку нового тисячоліття, з усіма його невідомими загрозами й надіями…

— Але перш ніж намагатися дослідити майбутнє, погляньмо ще на тисячу років раніше і спитаймо себе — чи могли люди з 1000 року бодай приблизно уявити наш світ або зрозуміти його, якби їх чарівним способом перенесло через віки?

— Майже всі технології, що їх ми сприймаємо як належне, були винайдені аж наприкінці нашого тисячоліття: паровий двигун, електрика, телефони, радіо, телебачення, кіно, авіація, електроніка. І впродовж життя одного покоління — ядерна енергія і подорожі в космос. Що б подумали про це наймудріші голови минулого? Чи довго Архімед або Леонардо змогли б зберігати здоровий глузд, якби їх раптом викинуло до нашого світу?

— Дуже спокусливо думати, що ми впорались би краще, якби й нас перенесли на тисячу років уперед. Звісно, фундаментальні наукові відкриття вже зроб­лено, і хоч значні покращення технологій ще відбудуться, але чи з’являться тоді пристрої, такі магічні й незбагненні для нас, якими були б для Айзека Ньютона кишеньковий калькулятор і відеокамера?

— Мабуть, наш час і справді виокремився серед усіх тих часів, що минули. Телекомунікації, здатність записувати зображення й звуки, що колись незворотно втрачалися, завоювання повітря і космосу — все це створило цивілізацію далеко за межами найдикіших фантазій з минулого. І не менш важливо те, що Коперник, Ньютон, Дарвін і Айнштайн так змінили спосіб нашого мислення й перспективу Всесвіту, що ми могли б здатися нашим найосвіченішим попередникам новим біологічним видом.

— Чи дивитимуться наші нащадки через тисячу років назад із таким же жалем, з яким ми думаємо тепер про наших неосвічених, обтяжених хворобами, марновірних, недовговічних пращурів? Ми гадаємо, що знаємо відповідь на питання, які вони навіть не могли поставити — але які несподіванки приготувало для нас третє тисячоліття?

— Ну ось і воно…

Великий дзвін почав вибивати північ. Гудіння останніх вібрацій розтануло в тиші…

— Таким воно й було — прощавай, чудесне й жахливе двадцяте сторіччя…

Тоді зображення розбилося на безліч фрагментів, і слово взяв новий коментатор, що говорив з акцентом, який Пул тепер легко розумів і який негайно повернув його в теперішній час.

— Тепер, у перші хвилини три тисячі першого року, ми можемо відповісти на це питання з минулого…

— Звісно, люди з 2001 року, яких ми щойно бачили, не були б так безповоротно приголомшені нашим часом, як хтось із 1001 року почувався б у їхньому. Вони передбачили багато з наших технологічних проривів — справді, вони очікували міст на орбіті й колоній на Місяці й інших планетах. Вони навіть могли б трохи розчаруватися з того, що ми ще не безсмертні й що направили зонди тільки до найближчих зір…

Раптом Індра вимкнула запис.

— Подивишся решту пізніше, Френку, ти втомлюєшся. Але сподіваюся, це допоможе тобі пристосуватися.

— Дякую, Індро. Треба з цим поспати. Але це точно підтвердило дещо.

— Що саме?

— Треба бути вдячним, що я не з тисяча першого і що мене не закинуло у дві тисячі перший. То був би завеликий квантовий стрибок, не думаю, що хтось зміг би до такого пристосуватися. Я ж принаймні знаю про електрику й не помру від страху, якщо до мене заговорить зображення.

«Сподіваюся, — казав собі Пул, — що ця впевненість виправдана. Хтось колись сказав, що будь-яка достатньо розвинена технологія не відрізняється від магії. Чи побачу я магію в цьому новому світі… і чи зможу з нею впоратися?»

Розділ 6. Нейрошолом

— Боюся, що ви стоїте перед нестерпним вибором, — сказав професор Андерсон з усмішкою, що нейтралізувала перебільшену серйозність його слів.

— Я готовий, докторе. Кажіть, як є.

— Перш ніж вам зможуть приладнати нейрошолом, доведеться стати абсолютно лисим. Тож вибір такий. З вашою швидкістю росту волосся доведеться голитися щонайменше раз на місяць. Або можна позбутися волосся остаточно.

— І як це робиться?

— Обробка шкіри лазером. Убиває фолікули в самому корені.

— А цей процес… можна обернути?

— Так, але воно гидко, боляче й триває кілька тижнів.

— Тоді я подивлюся, чи мені подобається не мати волосся, перш ніж зважитися. Не можна забувати того, що трапилося з Самсоном.

— З ким?

— Персонажем однієї популярної старої книги. Його дівчина обрізала йому волосся уві сні. Коли він прокинувся, вся його сила зникла.

— Тепер я пригадую — доволі очевидний медичний символізм!

— Але я був би не проти, щоб позбутися бороди. Не тямитимуся від щастя, якщо раз і назавжди припиню голитися.

— Я організую процедуру. А яку б вам хотілося перуку?

Пул засміявся.

— Я не дуже самозакоханий — гадаю, що з нею буде морока, тож, мабуть, не буду її заводити. Це я теж зможу вирішити пізніше.

Те, що всі в цій епосі були штучно лисі, стало несподіванкою, яку Пул виявив доволі пізно — перше одкровення прийшло, коли обидві медсестри зняли пишні коси без найменшої ознаки ніяковості якраз перед тим, як до них приєдналося кілька так само лисих спеціалістів, що мали провести з ним ряд мікро­біологічних перевірок. Його ніколи не оточувала така кількість безволосих людей, і першою його гіпотезою було те, що це останній крок у нескінченній війні медичного фаху проти мікробів.