Євгенія Анатоліївна Кононенко - Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко

супу чи картопляного пюре з курячим мітболом. Ця їдальня, за незрозумілою логікою, називалася «Іспанський хамон», скорочено — ІХ.

— Це і є трапезна Іринея-християнина, — сказав Роман. — А ось вікно нашої Лабораторії онтологічного та метафізичного моделювання. Я вже давно побачив, що ти ходиш до стародруків.

— Там не лише стародруки, там є й манускрипти, — відповіла Марина, згадавши те, що залишила на столі, за яким щойно сиділа.

— Я вже кілька разів заходив за тобою до читального залу, дивився, як ти там читаєш і нікого не помічаєш. Тобі лише бракувало вбрання черниці. Мій ідеал жінки — це жінка, відсторонена від усього. Яка не лізе до чоловіка. Лише до такої й хочеться лізти.

І Роман ще міцніше пригорнув Марину під своєю курткою. І знову заговорив, що їм вже давно час познайомитися ближче. Але Елеменія, де подруги в спальні прислухаються до того, що відбувається в кімнаті кохання, можливо, годиться для примітивного сексу, але не для єднання обраних. У свій дім він також не може запросити її, бо батько весь час вдома. Але за кілька днів вони з друзями їдуть у Дім Круків, будинок у глухому селищі в передгір’ї. Вони вже бували там, і не раз. Це великий будинок, там багато кімнат. А поки він запрошує її на вечірку в їхньому з батьком будинку. Там будуть і його друзі, які їдуть у Дім Круків. Він давно вже хоче її познайомити з ними. І вони теж хочуть познайомитися з нею. Він їм про неї стільки всього розповідав!

— Ти, я сподіваюся, не діва? — спитав Роман, коли відвів її назад, до вестибюлю бібліотеки.

— Він тебе знову обдурить, — сказала Ніна, — чекатимеш на вокзалі з речами, а він не прийде.

Але Лина взялася збирати подругу в дорогу по-дорослому.

— Усе нормально. Він мав якісь причини не з’являтися. Може, батько хворів, може, щось по роботі. Міг би зателефонувати? Та то ж мужики: що з них візьмеш? Але ти бачиш, як він серйозно ставиться до першого разу? Хоче, щоб усе було красиво. В горах, у старовинному будинку.

— Але там іще будуть люди. Його друзі.

— Ще краще! Ти ж практично не знаєш його. А коли поряд друзі, це завжди спокійніше. Там, напевне, не одна кімната.

— Так, він сказав: там багато кімнат.

— То все нормально. В тебе будуть незабутні день і ніч.

І тоді Марина переказала його сподівання, що вона не діва.

— Значить, мав поганий досвід з якоюсь дівою. Зустрінешся з Габріелем, він у нас допомагає таким, як ти.

Габріель був гарний стрункий ефіоп, який не повернувся до Африки після навчання в університеті, лишився в їхньому місті. Марина не хотіла Габріеля, але хіба вона могла не догодити Роману?

Хіба такою має бути перша ніч? Дівки реготали в сусідній спальні, як їй здавалося, з неї. Габріелю набридло панькатися з нею, тож він довго ґвалтував її, і чорна думка «з Романом буде те саме» несподівано завирувала в її голові.

А наступного несподівано дуже теплого березневого дня була вечірка в домі Романа та його батька. Будинок у них неймовірний: одноповерховий, але стелі височенні, великі вікна з химерними рамами. Над входом мозаїчне зображення павича із барвистим віялом-хвостом. І це не просто будинок, в нього є ім’я: вілла Павлина.

Було багато людей. Гості виходили з вітальні, ходили з келихами по сутінковому весняному саду. Роман періодично стискав їй руку або обнімав за талію. Химерний вихор подій не давав насолодитися щастям його дотиків: вирувала купа інших вражень. Марина познайомилась із Купріяном, Симоном та Софією, друзями Романа, які теж їхали в гори в Дім Круків. Вони прийняли її в своє товариство, і Марина подумала, що вони класні люди. І вони казали, що все буде класно і що бували в Домі Круків кілька разів, і те, що відчуваєш там, не відчуєш більше ніде.

Але найбільшим враженням тої вечірки був батько Романа Альберт Тавас — старший чоловік із виразним смаглявим обличчям і довгим сивим волоссям і вусами. Такими є біблійні пророки у християнських храмах: грізні й величні. І був він у довгому плащі, який ховав сучасний одяг. То був єдиний раз, коли Марина бачила свого майбутнього свекра. І запам’ятався небувалий контраст: коли Роман підвів Марину до батька, той раптом усміхнувся дівчині настільки лагідно, і така доброта з’явилася в його добрих синіх очах, що повірити в таку метаморфозу ще хвилину тому було неможливо.

— Батько Романа просто неймовірний, — сказав вона Купріяну.

— О, ти ще мало знаєш його, — погодився Купріян.

Єдиним дисонансом до яскравого позитиву вечірки була дівчина-офіціантка, яка розносила напої та канапки. Вона привертала увагу, але не красою чи пікантністю, а нарочитою запопадливістю й навіть улесливістю перед гостями, аж гостям ставало неприємно.

Бувають у нашому житті дні, в яких концентрується і минуле, і майбутнє. Таким був той березневий день, коли рано-вранці Марина вийшла з Елеменії їхати на автовокзал, щоб звідти з Романом та його друзями вирушити в Дім Круків.

— Тебе знову підведуть, — застерігає Ніна, — я б на твоєму місці не ризикувала.

— В неї все буде гаразд. Вона з Дому Круків одразу піде під вінець, — каже натомість Лина. Як у воду гляділа Лина. Хіба що вінець виявився терновим.

На вокзал Марина прийшла не першою. Якщо Роман знову кине, то не її одну. В домовленому місці вже Симон, Софія і чорнява дівчина, дуже низенька, мало не карлиця, але зграбна, з великими грудьми і надзвичайно гарненьким личком. «Одне з утілень богині Калі», — подумала Марина.

— Знайомся, Марино, це Карина. Вона також їде з нами, — каже Софія.

— Вона розтопить сніг, якщо буде холодно, — каже Симон, поклавши Карині руку на плече.

Карина справді справляє враження могутнього джерела тепла, і навіть вогню. Софія зовсім не така: товстелезні окуляри, волосся, стягнуте на потилиці. Типова занадто розумна математикиня, якою, зрештою, вона і є. Вона — колишня однокурсниця Романа. «Розумнішої за Софію в нас не було», — казав Марині Роман. До речі, Софія теж несподівано може стати дуже гарною: якщо зніме окуляри й розплете волосся. Марина вже бачила її такою на вечірці на віллі Павлина. Неординарні люди завжди мають у собі протилежності. То не Лина, яка в усіх ракурсах має фейс журнальної красуні.

Роман і Купріян прибігли останні.

— Уся кегелія зібралася? Рейси не скасовують? — питає Роман, струшуючи недоречний березневий сніг зі свого каптура.

— Не