Євгенія Анатоліївна Кононенко - Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко

дня подружжя Тавас-Перистері виселялося з весільного номера «Гірських вершин». Жінка на рецепції помінялася: їх проводжала не вчорашня дівчина, а жінка бальзаківського віку. Вона впізнала улюблену письменницю, навіть більше, в неї в шухляді робочого столу знайшовся примірник «Нарешті! Нарешті!», який вона дещо присоромлено попросила підписати. Присоромлено, бо сторінки були облиті кавою, яка, певне, супроводжувала читання під час нічних змін.

— Це ж у вас новий..? — кивнула читачка на Романа.

— Це я — нова, — усміхнулася Марина.

Жінка на прохання гостей з весільного номера викликала таксі до залізничної станції, бо зручних автобусів найближчим часом не було.

— Зараз приїде! Ви встигаєте на потяг на другу! А поки візьміть на спогад про «Гірські вершини», — і вона простягла їм глянцевий буклет про околиці «Гірських вершин». Марина розкрила його на сторінках, присвячених «Печері кохання» як природному меморіалу сивої давнини.

«Якщо те, що було таким яскравим, стало блякнути, якщо вам приїлося те, що завжди було смаковитим, вас врятує «Печера кохання»! Кілька годин у «Печері кохання» допоможе і новачкам, і стабільним парам!» — танцювали білі літери на тлі тьмяного фото.

— А ми з тобою гаяли час у цьому природному утворенні, — простягла Марина Романові буклета.

— Гадаю, ми все вчинили мудро, — відповів він, — бо, якби ми... там, то викликали б ще один каменепад.