Шекспір Вільям - Річард ІІ (Річард Другий), Шекспір Вільям

А ви, мілорди,
Бунтівника підтримавши привітно,
За бунт відповідаєте й самі.

Н о р т у м б е р л е н д
Та благородний герцог присягнувся,
Що лиш законних прав шукає він.
Йому допомогти ми обіцяли,
І сором нам, як зрадимо його.

Й о р к
Добра я не чекаю від війни,
Але завадить їй не маю сили.
Немає війська в мене, всі розбіглись…
Якби я міг, то – присягаюсь Богом –
Усіх би вас в кайдани закував,
Щоб вирішив по праву вашу долю
Лише король. Але безсилий я.
Тому надалі залишаюсь збоку.
Прощайте! Може, вступите у замок,
Щоб зупинитись в ньому на нічліг?

Б о л і н г б р о к
Запрошення приймаємо охоче,
І просимо узяти з нами участь
В поході на Брістольський замок. Там
Ховаються, як кажуть, Буші з Гріном
І всі, хто з ними разом кров пили
Із нашого народу. Я поклявся,
Що вирву їх, як з поля бур'яни.

Й о р к
Побачимо… Подумати я мушу
Тверезо. Та закону не порушу.
Не друзі ви мені й не вороги.
Щось виправить мені не до снаги.

Ідуть геть.

Сцена четверта

Табір в Уельсі.
Входять г р а ф С о л с б е р і та капітан
загону валлійців.

К а п і т а н
Мілорде, ми чекали десять днів.
Моїм солдатам, врешті, це набридло.
Звісток від короля усе нема.
Валлійці вже розходяться. Прощайте!

С о л с б е р і
Хоч день ще почекайте, капітане:
Уся надія короля – на вас!

К а п і т а н
Ні, ми йдемо. Король загинув, мабуть.
Тому й гаї лаврові повсихали,
Вночі зірки лякають метеори
І місяць став червоним, наче кров.
Провидці обіцяють нам нещастя.
Тремтять багаті і радіє чернь:
Одні бояться втратити багатство,
А інші ждуть, що зможуть поживитись
Від грабежу. Подібні передвістя
Бувають перед смертю королів,
Чи їх падінням. А тому – прощайте!
Не стримати солдат: відомо їм,
Що вже не бачить Річарда живим.
Іде геть.

С о л с б е р і
О Річарде! Із сумом я дивлюся,
Як зіркою, що котиться додолу,
Ослабла влада падає твоя.
Напевне, щастя кинуло колишнє:
Заходить сонце величі, невтішне.
Розбіглись друзі, всюди вороги.
До влади їм не стримати жаги.

Іде геть.
Д І Я Т Р Е Т Я

Сцена перша

Табір Болінгброка під стінами Брістоля.
Входять Б о л і н г б р о к, Й о р к, Н о р-
т у м б е р л е н д, П е р с і, У і л л о б і
та Р о с с.

Б о л і н г б р о к
Хай полоненних приведуть сюди.

Входять Б у ш і та Г р і н під вартою.

Не буду, Гріне й Буші, ваших душ,
Що із тілами мають розлучитись,
Засмучувати викладом подробиць
Всіх злочинів, які вчинили ви:
Немилосердно це було б робити.
Та хочу змити з себе вашу кров,
І через це я хочу пояснити
Причини, що до страти призвели.
Ви короля розбестили без міри,
Його характер добрий зіпсували,
Спотворили його духовний образ
І благородну зовнішність його.
Ви короля втягнули у розпусту
І нею від дружини відштовхнули,
Ви радощів позбавили їх ложе
І королеви юної красу
Примусили поблякнути від сліз.
Я – родич короля, одної крові,
Був з ним близьким і відданим йому,
Та ви мене підступно оббрехали
В його очах, і змушений я був
В чужих краях за домом сумувати
І їсти там вигнання хліб гіркий.
А ви моє майно порозтягали,
Ви порубали парки і ліси,
Ви наказали познімати з замків
І мій девіз, і родовий мій герб.
Тож не лишилось в мене навіть знаків
Мого дворянства й знатності моєї,
Є лиш життя і пам'ять у людей.
Усім, що я сказав, – а міг додати
Удвічі більше сказаного тут –
Ви, Гріне й Буші, заслужили смерть.
(Варті)
Обох на страту відведіть негайно.

Б у ш і
Прощайте, лорди! Смерть вселяє страх,
Та Болінгброк для Англії страшніший.

Г р і н
Я вірю, Бог для нас відкриє рай
І покарає пеклом беззаконня.

Б о л і н г б р о к
Нортумберленде, забирайте їх.

Нортумберленд та інші ідуть геть,
супроводжуючи Буші та Гріна.

Як чув я, дядю, дім ваш став притулком
Для королеви нашої. Прошу
Про неї піклуватись щонайкраще.
Їй передайте мій низький уклін;
Прошу про це подбати особисто.

Й о р к
Я вже до неї відіслав гінця
З листом, де почуття я ваші виклав.

Б о л і н г б р о к
Спасибі вам за це, люб'язний дядю!
Тепер пора нам, лорди, у дорогу:
Потрібно упокорити Глендавра
І бунтівливих спільників його.
Спочатку – труд, а відпочинок потім.

Ідуть геть.

Сцена друга

Берег Уельсу. Вдалині – замок.
Входять к о р о л ь Р і ч а р д, є п і с к о п
К а р л е й л ь с ь к и й, О м е р л ь та солдати.

К о р о л ь Р і ч а р д
Цей замок зветься Барклофлі, здається?

О м е р л ь
Так, мій король. Як дихається вам
Тут після днів морської хитавиці?

К о р о л ь Р і ч а р д
О, дуже легко. Плачу я від щастя,
Що знову я в своєму королівстві. –
Тебе вітаю, Англіє моя,

Хоч кінськими копитами стоптали
Твої поля війська бунтівників.
Як мати після довгої розлуки
З дитиною, її голубить ніжно,
Від радості крізь сльози сміючись,
Так я тебе голублю, земле рідна,
Своєю королівською рукою
І сам також то плачу, то сміюсь.
Сувора будь, моя ласкава земле,
До ворогів володаря свого:
Плодів своїх зажерливості їхній
І ласощів своїх не надавай!
Лиш павуків отруйних їм назустріч
Та жаб мерзенних вишли. Хай вони
Їм уражають ноги, що посміли
Тебе топтати, рідна сторона!
Хай кропива жалюча зустрічає
Усюди ворогів моїх. Нехай,
Коли зірвати квітку заманеться,
То вжалить їх у квітці тій змія;
Отрутою роздвоєного жала
Нехай уб'є підступних ворогів!
Не смійтесь, лорди, над моїм закляттям:
Скоріше голос мій земля почує
І на солдат обернеться каміння,
Ніж налякаюсь я, король природний,
Озброєних отих бунтівників.

К а р л е й л ь
У вищих сил, що вас коронували,
Є сили цю корону зберегти.
Та засобами, наданими небом,
Усе ж не варто нехтувати вам,
Бо й небо вас позбавить допомоги.

О м е р л ь
Це значить, що не треба зволікати,
Коли військова сила Болінгброка
Міцніє і зростає з кожним днем.

К о р о л ь Р і ч а р д
Кузене, не журись! Хіба не знаєш,
Що в темряві, коли за горизонт
Зайшло небесне непідкупне око,
Розбійники та злодії вчиняють
Криваву різанину й грабежі?
Та тільки-но ранковий перший промінь
Позолотить верхівки дужих сосен
І надішле свої разючі стріли
До кожної злочинної нори, –
Як вже розбійник, зрадник і убивця
Втрачають силу і тремтять від страху,
Тому що спала мороку завіса
Із їх обличч, з їх грішних тіл і душ.
Отак і Болінгброк, розбійник, зрадник,
Який зухвало вдерся уночі
В той час, як ми були за горизонтом,
Побачить, як ми сходимо на трон,
І щоки зашаріються у нього
Від сорому жагучого за зраду,
Його засліпить велич королівська
І затремтить він від гріхів своїх.
Знай, що не здатні змить всі води моря
Святий єлей з монаршого чола,
Не здатні смертні люди розвінчати
Господнього посланця на землі.
На кожного із тих, кого примусив
Підняти меч безчесний Болінгброк
Супроти королівської корони,
Господь пошле по ангелу з небес.
Розсіється це воїнство чуже:
Господь лиш справедливих береже!

Входить С о л с б е р і.

Мілорде, чи далеко ваші сили?

С о л с б е р і
Не далі і не ближче, мій король,
Ніж руки ці слабкі. Лиш про нещастя
Вам оповість печальний мій язик –
Ним цілковито володіє розпач.
Володарю, на день ви запізнились,
І я боюсь, що цей єдиний день
Навіки ваше щастя перекреслив.
Один лиш день вчорашній поверніть,
І будете ви військом володіти
В дванадцять тисяч воїнів; сьогодні ж –
Нещасне це сьогодні – надто пізно:
Єдиний день, байдужий лиходій,
Позбавив вас і друзів, і надій.
У вашу смерть повіривши до строку
Валлійці присягнули Болінгброку.

О м е р л ь
Тримайтеся, володарю! Ви зблідли!

К о р о л ь Р і ч а р д
Дванадцять тисяч воїнів! Їх кров
Рум'янила лице мені. А нині
Немає їх. То як мені не збліднуть?
Ні гордості, ні сили вже нема.
Тікайте геть усі, хто хоче жити:
І час мені відмовився служити.

О м е р л ь
Кріпіться і згадайте, хто ви є!

К о р о л ь Р і ч а р д
Так, я себе забув! Чи не король я?
Величність полохлива, пробудись!
Хіба ім'я монарше не дорожче
За сорок тисяч прізвиськ та імен?
Ім'я моє, озбройся! Проти тебе
Повстав підданець, підлий і нікчемний.
Соратники мої! Не упаде
Імення королівське! Дядько Йорк
Достатньо має сил, щоб нам надати
Свою підтримку. Хто сюди іде?

Входить С к р у п.

С к р у п
Бажаю більше щастя королю,
Ніж сповіщу я скорбними вустами.

К о р о л ь Р і ч а р д
Готовий я, мої відкриті вуха;
Та що вони почути можуть гірше,
Аніж перелік втрат моїх земних?
Можливо, я вже втратив свій престол?
Та він мені приносив лиш турботи,
А хто ж не радий здихатись турбот?
Чи Болінгброк зрівнятись хоче з нами?
Та вище нас він все одно не стане,
Бо він лиш раб Господній, як і ми.
Народ наш збунтувався? Що поробиш, –
Він зрадив нас, а отже, зрадив Бога.
За лихо будь-яке, що ми ждемо,
Страшніша смерть. Та всі ми помремо.

С к р у п
Я радий, що готові ви почути
Лихі звістки, озброївши свій дух.
Як у шалену зливу срібні ріки,
Здуваючись, виходять з берегів
І водами затоплюють всю землю,
Немов би захлинувся світ в сльозах, –
Так захлеснуло військо Болінгброка
Потоком сталі всю державу вашу
І лютістю наповнились серця.
Насунувши на лисини шоломи,
Повстали проти влади старики.
Хлопчиська, намагаючись змінити
На бас ще незміцнілі голоси,
Вдягають завеликі обладунки,
Щоб і собі рушати на війну.
Монахи теж готові воювати
І з тиса, двічі згубного, собі
Вони старанно вчаться гнути луки.
І навіть прялі вашому престолу
Погрожують зухвало, клянучи.
Повстали всі; і те, що бачив я,
Страшніше, аніж розповідь моя.

К о р о л ь Р і ч а р д
Ти добре, аж занадто, розповів
Про кепські справи наші. Де ж поділись
Граф Уілтшир та друзі Грін і Буші?
Що з ними сталось? Як могли вони
Дозволити, щоб ворог безборонно
Блукав у межах нашої держави?
Коли ми переможем ворогів,
Вони за це заплатять головою.
Ручаюся, що з підлим Болінгброком
Вони вже поспішили помиритись.

С к р у п
Воістину між ними повний мир.

К о р о л ь Р і ч а р д
Негідники! Розбійники! Єхидни!
Собаки підлі, що готові руки
Лизати кожному! Гадюки підколодні!
Я їх пригрів на грудях, а вони
Мені у серце устромили жало!
Три зрадники, Іуди між Іуд
І кожен втричі гірший за Іуду!
Вони уклали мир із ним? За це
Нехай війну їм пекло оголосить!

С к р у п
Я бачу, що любов і дружба можуть
Перетворитись раптом на ненависть.
Не треба проклинати їх: вони
Скріпили мир не власними руками,
Їм голови покласти довелось.
Дістались їм обійми смерті злі,
І мирно сплять вони в сирій землі.

О м е р л ь
Як? Вмерли Буші, Грін та Уілтшир?

С к р у п
Їх нещодавно страчено в Брістолі.

О м е р л ь
А де ж із військом герцог, батько мій?

К о р о л ь Р і ч а р д
Яка різниця – де він? Хай ніхто
Надій на порятунок не плекає.
Давайте поговоримо про смерть,
Про черв'яків, про написи надгробні.
Хай прах земний для нас папером буде,
Свою скорботу впишемо слізьми.
Належить нам складати заповіти,
Обрать душоприказників.