Володимир Худенко - California Man

Через те, що вона вічно плакала малою – сумувала за батьком. «Національний Парк компоненту Навахо запрошує вас та близьких відвідати сектор Вайомінг! Заповідна природа Скелястих гір відтворена тут надзвичайно реалістично. Стрімкі водоспади і хвойні ліси, гірські ріки та гейзери, тундра, озера та луки зустрінуть вас тут. Вдихніть освіжаючі запахи лісу, туманних ущелин, ввійдіть у дощі й сніговицю, росисту траву та замети, погладьте бізона чи грізлі, навідайте світ, котрий ми, безперечно, повернемо нашим нащадкам»

КРІСТЕН РОЗМОВЛЯЛА З ІГУАНОЮ. Дивилась їй ув очі, намагаючись загіпнотизувати. Ходила по червоному піску туди-сюди, торкалася колючок і дивилася на вивітрені скелі, що тяглись в бузкове небо. Хворі трави колихалися під вітром, вечоріло. Над скелями поплив тужливий перебір струн банджо…

– Він просто знущається, – шепнула Крістен.

Ігуана позирала з валуна.

Урешті Крістен буркнула:

– Достатньо.

І пейзаж долини смерті враз розплився і розпався на буденні інтер’єри стрільбища. Коган сидів там, де й сидів – у граві-кріслі віддалік, завзято тицяв пальцями по яскравенних голомоніторах округ себе.

– Здаєшся? – спитав він, і не дивлячись на Крістен.

– Ні.

– Можу дати маленьку підказку, – промимрив знов, не дивлячись.

– Вперед, – буркнула Крістен.

– Спитай своїх опікунів.

Крістен скривилася. Знущання, не інакше. Усі вони казали так – «опікуни». Про Кайла з Лузам, ясна річ. Підкреслювали «особливе становище» Крістен в академії… І це її бісило дужче всього.

– Про що?

– Про все. Про ігуану. Про те, як встрелити її.

– І що це дасть?

– Я все сказав, – Коган врешті підняв погляд і додав: – Тепер патрулювання.

КАЙЛ СИДІВ НА КАНАПІ У ВІТАЛЬНІЙ, ПИВ МОЛОЧНИЙ КОКТЕЙЛЬ І ДИВИВСЯ «ХОДЯЧИХ МЕРЦІВ» ПО ГОЛОПРОЕКТОРУ. Він сидів у самім центрі подій, а просто перед ним і округ нього розкидалась якась запустіла, завалена сміттям та листям стародавня парковка, посеред якої помічник шерифа Граймс відстрілювався від гнилої нечисті. А позад Кайла – вітальня як вітальня, і перехід між засміченою парковкою із зомбі та вітальнею був плавний, непомітний, обривок мокрої газети за липень 2012-го року навіть прилип скраю до дивану… І Крістен кілька хвиль вивчала обривок без особливої цікавості, а тоді несміливо присіла поруч із Кайлом. Вона була в домашньому вже – у своїй улюбленій футболці, довгій, із зорею, і джинсах – давно вже повернулася із чергування.

– Пробачте за ту сцену, – ніяково промимрила вона собі під ніс.

Та Кайл не відривався від жахливого видовиська і на ту репліку лишень повів бровою… Відразлива зомбі-жінка нахилилася впритул до Крістен, намагаючись обійти помічника шерифа ззаду. Кайл із задоволенням відсьорбнув коктейлю.

– Я серйозно, – приглушено мовила Крістен.

На те Кайл, не відриваючись від споглядання стрілянини, лише легенько поплескав дівча по коліну.

– Мені потрібна ваша допомога, – приречено зітхнула Крістен.

Кайл кивнув.