Володимир Худенко - California Man

справа у солі чи цукру, що їх додаєш у процесі? Так може вважати лише дилетант! Лузам у цьому і не сумнівалась. Ресторани і бари, фаст-фуди, ну що там іще?… Лузам дивилась на них зверху вниз. Дилетанти, ну що з них узяти? Навкруг дилетанти… Чому, якщо справа лиш у дозуванні, то цукрово-солоний баланс не повторюється кожного разу? Але ж він не повторюється – от і все. Олія, так? Уся справа в олії, еге? Вам здається так? Дзузьки! Олія формує отой самий присмак… якщо її правильно додавати, на певному етапі процесу. Лузам лише відчувала, коли додавати, не знала напевне. І хоч вся олія тут штучна, одначе різновидів маса, усе, що бажаєш – і соєва, й соняшникова, оливкова, пальмова… це з традиційних, а так – вистачає ще міксів, цілком синтетичних. То й що? Ти ніколи не скажеш напевне, який буде присмак. А температура? Так. Температура, вологість повітря і все от оце, поки зріє духмяне замішане тісто… Хоч ти виміряй все – тісто вийде інакшим. Але що дає практика? Практика, любі, дає вам можливість отримати правильне тісто. Не таке, як учора, але усе ж правильне. А алгоритм. Алгоритм – це доріжка до пекла. От що таке цей алгоритм.

Тому лиш руками – усе треба робити руками. Лиш руки усе відчувають, не кажучи вже, що готуєш – для близьких людей.

Саме ці секрети вона й пояснювала двом кухонним дронам у смішних голографічних куховарських ковпаках, що марно поривались їй допомогти. Але це було виключено – Лузам уважала кухню своїм царством. Тут ніхто не буде хазяйнувати, окрім неї. Навіть Кайл чи Крістен. Вона, звичайно, вже не раз поривалась навчити Крістен хоча б кільком кулінарним трюкам, але та навчалась без особливого ентузіазму – лише щоб потішити Лузам. Ну, це ж таке – вона, звичайно, розбирається у своїх залізяках, але… Ну, не хоче й не хоче. Лузам і сама справиться. І навіть із великим задоволенням. Вона взагалі любила куховарити дужче за все на світі. Ну а з чим ще це можна порівняти? Із керуванням кількома сотнями розбишак і хуліганів, котрі з якогось дива називаються рейнджерами західного узбережжя? Хех… Порівняли також. Лузам сотню разів вже казала і Кайлу, і просто кому тільки можна, що краще б уже підрядилась на всі оті сотні ротів куховарити. На жаль, куховарять їм кляті машини, але уже вдома… Вона відривалась.

От і нині гасала по кухні, співаючи і розмовляючи з дронами. Кухня у неї була, як усе їхнє помешкання – в холоднуватих біло-бірюзових тонах, з округлими розсувними дверима та кислотними зображеннями голографічних екранів. А сама ж Лузам була стрункою, рудоволосою і веснянкуватою жіночкою з дуже яскраво-зеленими, аж салатовими очима, вдягнена у поношений домашній сірий світшот з товстими шворками-зав’язками та зелені спортивні штани з білими лампасами. Мідні коси її були зібрані у вузол, рукава закочені. Змастивши готове тісто томатним соусом, вона самотужки розпакувала брикет з однорідною масою штучних анчоусів, пропустила його через подрібнювач і, акуратно змішавши з уже подрібненою цибулею та перцем-халапеньйо, заходилась художньо розкладати поверх томатного соусу, потім притрусила те все зеленню і шматочками моцарели.

При цьому вона постійно смішно і фальшиво співала:

– Якщо ви в пустелі – хутчіш озирніться!

Бо рейнджери стежать за вами…

Врешті закінчивши всю цю нелегку роботу, Лузам кокетливо підморгнула розгубленим дронам і тицьнула пальцями по сяючих символах, що зависли у повітрі над столом – почувся уривчастий писк, і піца миттєво запеклась, стоячи просто на столі.

Лузам схилилась над піцою і, з насолодою вдихнувши аромат, задоволено заплескала в долоньки, як мале дитя. І тут же почула гул за спиною – то, крутнувшись, розсувались округлі двері, і крізь них до кімнати зайшла страшенно засмучена Крістен.

– Ти якраз вчасно, – мовила Лузам, не дивлячись на неї. – Анчоуси! Ось у чому весь секрет!..

Вона, весело крутнувшись на одній ніжці, повернулась до Крістен і з хвилю дивилася на неї отетеріло. Потім спиталася:

– Все гаразд?

– Так, просто чудесно, – озвалася Крістен так само знічено.

Вони хвилі дві так і стояли серед кухні, дивлячись одна на одну.

– Що сталося?

– Нічого.

– Точно?

– Точно.

АНЧОУСИ Ж ВОНА І ЇЛА, БІЛЬШ НІЧОГО. Виколупувала їх із піци імпульсним маніпулятором, а до тіста чи цибулі навіть не торкнулася. Сиділа вся похнюплена, як і до того. Лузам занепокоєно на неї дивилася, тримаючи в руці скляночку з соком.

– Що… не смачна? – спитала.

Крістен подивилася на неї і одповіла неохоче:

– Ні, мем, вона дуже смачна.

Потому демонстративно відчахнула величезний шматок і похапцем його ковтнула, до ладу й не розжувавши.

– Не мемкай, – турботливо впівголоса проказала Лузам. – Що сталось? – додала через хвилю. – Ти знов ходила в патруль?

Крістен схопила тарілку й піднялась як ошпарена.

– Тітко, можна я… – зам’ялась. – Поїм у кімнаті? Окей?

– Як хочеш, – розгублено кивнула Лузам.

Вона подивилася вслід Крістен і побачила, як та просто в дверях зіткнулася з Кайлом.

ЛУЗАМ ЛЮБИЛА ДИВИТИСЬ НА КАЙЛА, ОСОБЛИВО ОТАК КРАДЬКОМА. І в такі-от хвилини вона милувалася ним. Може, це навіть дивно – побрались вони цілу вічність тому, і бувало усяке… Сварки і примирення, клопоти – все от оце. А вона милувалася мужем, тихцем підглядала за ним, відчувала, як він її вабить. Часом у голову лізли не дуже приємні думки – їй здавалось, що просто вона в такі хвилі порівнює Кайла оцього і Кайла того, напівмутанта, що стрівся їй там унизу… Так, звичайно – тепер він красивий, порівняно з тим… Та вона відганяла цю думку. Вона говорила собі, що насправді завжди розрізняла у нім цього Кайла, що він проступав ще у тому хлопчині-мутанті, розбійнику і волоцюзі. А потім урешті казала собі, що не варто шукати причини, не варто – тебе вабить твій муж, і це класно і здорово, просто дивися на нього, милуйся собі крадькома… й не лише крадькома.

Вона й нині дивилась на нього усе ж замилувано. Середнього зросту жилавий чоловік зі скуйовдженою, як завжди, досить довгою смоляною чуприною яку прорізає таке ж, як у Крістен, бузкове пасмо. Він трошки заріс щетиною, мав ніс із горбинкою і сірі очі… Сорочка синя і потерті чорні джинси, звисає зі шворки рейнджерська зірка – він взагалі постійно виглядає трохи не по-військовому розхлябано.

І нині він зіткнувся у дверях із Крістен, і та вронила долів піцу із тарілкою.

– Чоорт!.. – протягла малеча злісно і плаксиво водночас.

– І тобі привіт, – всміхнувся Кайл.

А дрони кинулись