Куліш П. - Байда князь Вишневецький, Куліш П.

Дарма, що проміня саєти на волосяну одежу, а чересом підпереже чернечого підрясника так само, як і козацького жупанка.

Третій. Еге, брате. Добре низовим дукам скакати в гречку, добре й каятись. А наш брат ухопить шилом патоки, та й носись із гріхом. Прийдеш до попа в веретищі, то й покути накинути не хоче. Яка з голого спасенника користь?

Турецький Святий. Коли б моя воля та сила, я б оцих спокусниць узяв та й повбивав. Дак же бо козацтво наше!.. Само свою халепу й стереже, й обороня. Та й князь наш, дарма що Байдою зветься і за християнство воює, а так не чинить, як той спасенний Полюс. [39] Той у Києві он шпиталь про козаків-калік спорудив, а сей оддав степ, місце веселе, як долоня рівне, під жіноцький кабак, мов під який гарем, прости господи.

Один з дуків. Хіба ж він під кабак оддав степ? Не під кабак, голово ти розумна, а під козацьке кочовище. Бо козаки бідкаються пасовищами по панських добрах. Що за божевільний мізок у цих опияк! Самі завели степовий кабак, самі з Настею рядну рядили про його вбезпеку, а тепер винуватять князя. Таж він про козацьке пристановище, не про що, дба: щоб захистити вольним кочовищем козацькі двори та холіви [40] д' Орди. А коли б не дозволив зробити в своїх добрах кабака взором Низового, то коренили б його так само, як Острозького й інших княжат.

Другий. А я тебе, друже, пораджу й остережу: не розпускай ти про князя Байду губу, як халяву.

Турецький Святий. Чом же це так, панський ти підлизо? Се ти мусиш держати язика за зубами: бо живеш із князької землі, а я - вольний козак.

Другий. Вольний, се правда: бо куди ні поволочешся, несеш усе своє надбаннє на спині, як той вовк-сіромаха - шкуру. Про вольного, правдивого козака проложено й пісню:

Козак, душа правдивая,

Сорочки не має,

Коли не п'є, дак воші б'є,

А все не гуляє...

Турецький Святий. Не одні воші ми б'ємо, пане брате. (Співає).

До нього пристають інші

Ой у лузі над водою

Калина цвіте:

Ой то ж наша голотонька

Мед-горілку п'є.

Іде козак, іде дукач,

Насміхається:

"За що тая голотонька

Напивається?"

"Ой не смійся із голоти,

Превражий дуко,

Щоб не була із душею

Тобі розлука!"

Один бере за чуприну,

Другий дула б'є: [41]

"Ой не ходи, песький сину,

Де голота п'є!"

"Ой прошу ж вас, миле браттє,

Прошу, не бийте:

Ой куплю вам цебер меду,

Нахильця пийте!"

"Що ж нам, браттє, з того меду,

Що ми нап'ємось?

Лучче вволю натщесерце

Дуки наб'ємось".

Третій дука. Заспівайте ж, братчики, тепер ще про козацьку хату. Як-бо той Шерешир співа?

Ой знати, каже, козацьку хату

Через десяту:

Вона соломою не вкривана,

Вона приспою [42] не обсипана:

Кругом двора

Нема ні кола,

На дровітні дров ні поліна,-

Сидить в ній козацька жінка, околіла.

Турецький Святий. Щоб ви самі так околіли, превражі дуки, з своїми жінками і з усім наплодом! Хіба забули, що було Шереширові за зневагу козацтва? Те й вам, дукачам, буде. Йому потовкли вдрузки кобзу, а ви й зубів не позбираєте.

Четвертий. Чого цей Турецький Святий зробивсь таким злющим? Грима на нас, наче той печорський скимник. А колись я знав його веселим.

Третій. І одягним.

Четвертий. Не що ж бо й що. І досі козаки співають стишок, що проложив цей спасенник, танцюючи круг Пазини. Гарний стишок! І бакаляр такого не зложить. Агов, козаки небожата! Хто заспіва про Пазину стишок, іди, випий із нами корячок меду-п'яного-чола.

Один з нетяг. Хто скомпонував, хай той і співа: хай за свою кебету й нагороду здобува.

Четвертий дука. А заспівай справді, твоя Турецька Святине!

Один з нетяг. Не весело йому без кобзи співати: нічим, мовляв той Шерешир, угору духа підняти. Тим і на печерського скимника закандзюбивсь, що кобза лежить із штаньми в шинкарки в закладі.

Четвертий дука. То скиньмось по людській денежці та викупім. Чи так, панове браттє?

Інші дуки. А чом же? Нехай козак себе розважить.

Четвертий. Еге ж, еге, як той січовий нетяга мовляв:

Струни мої, струни,

Струни золотії!

Грайте мені стиха:

Ачей козак-гольтяпака

Збуде трохи лиха.

Третій. Агов, дівчата! кете лишень сюди кобзу того козака, що штани заставив.

Наймичка приносить кобзу.

Турецький Святий. Бач! так і вродилась. А я вже з тиждень коло диявольської паплюги [43] панькаю, що неживий ходю без кобзи. Дак ні приступу! Ще, ка, і в потилицю виштовхаю. На тобі, ка, більш накарбовано, ніж у тебе волосся на голові. Така диявольська халява! Щоб її душа в пеклі рачки стояла!

Третій. Співай уже, співай.

Турецький Святий. Чуєте, миле браттє? Чи брязнули капшуком, чи ні, уже й запрягли козака в ярмо. Отакі вони всі, ці дуки-срібляники. Такі вони й тут, на Русі, такі й за Порогами. Та вже ж мушу відбути панщину.

(Співає під кобзу).

Ой хто попа й попадю,

А я Пазину люблю.

Люблю і вдень, і вночі,

Ясне світло гасючи.

На Пазині коралі -

Сто злотих давали. [44]

Ані батько купив,

Ані мати дала:

Сама добра була,

З козаками здобула:

Бо хороша була!

Четвертий дука. Бачте, як він її вславив! Ми помремо, то нас і позабувають, а Пазину довго ще пам'ятатимуть.

Третій. Іди ж, козаче, скріпи живота на похміллє: випий михалок [45] меду.

Турецький Святий. Нехай з вас, розпревражих дуків, п'явки кров повипивають.

Первий. Сіль тобі на язик, печина в зуби!

Другий. Не кажи-бо так на його, брате: з його буде колись преподобний скимник.

Третій. А що ти думаєш? Турецькі скимники сердитіші й од наших.

Четвертий. Он іще один такий преподобник до шинку тягне.

Третій. Сей, мабуть, ще святіший.

Четвертий. Та й розумніший: бо