Антуан де Сент Екзюпері - Маленький принц, Антуан де Сент Екзюпері

І вона простодушно показала свої чотири колючки.

Потім додала:

- Не зволікай, це мене дратує! Ти ж надумав іти. То вирушай.

Квітка не хотіла, щоб маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда квітка…



X

Планета маленького принца була розташована поблизу астероїдів 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Отож він і почав з того, що вирушив туди,- треба ж було чимось зайнятися й чомусь навчитися.

На першому астероїді жив король. Убраний у пурпур і горностай, він сидів на троні - зовсім простому, а проте величному.

- А ось і підданий! - вигукнув король, побачивши маленького принца.

«Звідки він може мене знати? - подумки здивувався маленький принц.- Він же ніколи мене не бачив».

Він не знав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди - піддані.



- Підійди, щоб я краще тебе роздивився,- сказав король, страшенно гордий, що нарешті може над кимось королювати.

Маленький принц озирнувся, шукаючи, де б сісти, але всю планету покривала пишна горностаєва мантія. Отож він мусив стояти і, стоячи, позіхнув з утоми.

- Етикет не дозволяє позіхати в присутності монарха,- зауважив король.- Я забороняю тобі позіхати.

- Не можу стриматися,- страшенно зніяковівши, відповів маленький принц.- Я довго був у дорозі і не спав...

- Ну, тоді дозволяю тобі позіхати,- мовив король.- Я багато років не бачив, щоб хтось позіхав. Це мені навіть цікаво. Ну, позіхни ще! Це мій наказ.

- Це мене лякає... більше не можу...- відповів маленький принц і весь почервонів.

- Гм... Гм... Тоді...- мовив король,- тоді наказую тобі то позіхати, то...

Король трохи заплутався і, здавалося, навіть розсердився. Адже для короля було головне, щоб шанували його авторитет. Він не міг терпіти непослуху. Це був абсолютний монарх. Але він був дуже добрий і тому давав тільки розумні накази.

«Якби я,- звичайно казав він,- якби я звелів своєму генералові обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то це була б не його вина. Винен був би я».

- Можна мені сісти? - несміливо запитав маленький принц.

- Наказую тобі: сідай! - відповів король і велично підібрав полу своєї горностаєвої мантії.

Одне дивувало маленького принца: планета була зовсім маленька. Ким же міг король тут правити?

- Вибачте, ваша величносте,- мовив він,- дозвольте запитати...

- Наказую: запитуй! - поспіхом звелів король.

- Ваша величносте... ким ви правите?

- Усім,- дуже просто відповів король.

- Усім?

Король скромним жестом показав на свою планету й на інші планети та зірки.

- І всім цим ви правите? - перепитав маленький принц.

- Усім,- одказав король.

Бо він був не тільки абсолютним монархом, а й володарем Всесвіту.

- І зірки скоряються вам?

- Ну певно ж,- потвердив король.- Зірки негайно виконують мої накази. Я не терплю непослуху.

Така могутність викликала в маленького принца захоплення. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок чотири рази на день, а сімдесят два або навіть сто чи двісті разів, навіть не пересуваючи стільця! Згадавши свою покинуту маленьку планету, він трохи засумував і наважився попросити в короля:

- Мені хотілося б подивитись, як заходить сонце... Зробіть ласку... Накажіть сонцю заходити...

- Якби я звелів своєму генералові літати, як метелик, з квітки на квітку, або написати трагедію, або обернутися на морського птаха і генерал не виконав би мого наказу, то хто був би в тому винен - він чи я?

- Ви, ваша величносте,- твердо відповів маленький принц.

- Слушно,- згодився король.- Від кожного треба вимагати тільки те, що він може зробити. Основою всякої влади має бути передусім розум. Якщо ти накажеш своєму народові кинутись у море, він зробить революцію. Я маю право вимагати покори, бо мої повеління розумні.

- А як же мій захід сонця? - нагадав маленький принц: питаючи про щось, він ніколи не відступав, доки не діставав відповіді.

- Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб воно зайшло. Але в своїй мудрості правителя почекаю, коли будуть сприятливі умови.

- А коли це буде? - поцікавився маленький принц.

- Гм... гм...- відповів король, спочатку погортавши грубий календар.- Це буде... гм, гм... сьогодні це буде о сьомій годині сорок хвилин вечора. І тоді ти побачиш, як точно виконуються мої накази.

Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. До того ж він уже трохи занудився.

- Мені більше нічого тут робити,- сказав він королю.- Пора в дорогу.

- Залишся! - мовив король, дуже гордий з того, що в нього є підданий.- Залишся, я призначу тебе міністром.

- Міністром чого?

- Міністром... міністром юстиції.

- Але ж тут нема кого судити!

- Це невідомо,- заперечив король.- Я ще не оглянув усе своє королівство. Я вже старий, для карети в мене нема місця, а ходити пішки стомлююсь.

Маленький принц нахилився і ще раз глянув на той бік планети.

- О! Я вже подивився! - вигукнув він.- Там більше нікого немає.

- Тоді ти судитимеш самого себе,- мовив король.- Це найважче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зможеш справедливо судити самого себе, то ти справді мудрий.

- Сам себе я можу судити хоч де,- відказав маленький принц.- Для цього мені нема чого тут жити.

- Гм, гм...- замислився король.- Здається, на моїй планеті живе старий пацюк. Уночі я його чую. Ти зможеш судити цього старого пацюка.