Тетяна Ковтун - Полонез для мера

побудувати фонтани? Кожен – свій, казковий, неповторний. Ми вважали себе майбутніми зодчими, особливо ти, тому що перед тим закінчив художню школу. Носився з ескізами, ходив на етюди…

– Так… Тільки Томці забракло терпцю робити креслення, перейшла в торговельне училище. А мені, можливо, колись знадобляться ті ескізи і креслення.

– Ти думаєш? – жінка проникливо, як це вміла тільки вона, чиркнула очима.

– Життя непередбачуване…

– Боїшся, що станеш аутсайдером?

Ася знала, що з якогось часу її приятель почувався непевно у високих службових кабінетах. Крім усього іншого, в його життєписі наближався термін, коли міліціонерів зазвичай відправляють у запас. Знаменитий детектив, красень, освічена і сучасна людина… Можливо, хтось і виявив би бажання назавжди позбутися генерала, відібравши у нього улюблену роботу. Шкода, якщо таке станеться, – подумала Вуїч. Маючи чималі достоїнства і заслуги, досягаєш певного рубікону: ти у розквіті життя, на піку можливостей, а тебе відправляють униз, щоб ти казна-де подівся, на пенсію, де втрачаєш відчуття власної ваги і навіть часу. Хоча трапляється й навпаки – значно підвищують по кар’єрній драбині. А чому б і ні? Ася була переконана, що генерал Верес міг легко скласти конкуренцію навіть чинному міністру, під яким захиталося крісло.

– Моя репутація відома, анкету вивчено уздовж і впоперек. А від долі не втечеш. Починав навчання як небіж репресованого, одружився по-дурному на нелюбій у двадцять один рік, потім усиновив дитину, яка зіпсувала мені кілька років життя…

– Але ж було кохання, – сказала Ася.

Олександр скрушно хитнув головою. Вони обидва як ніхто добре знали початок цієї історії.

….Одна з сестер Бобрових, білявка Антоніна, була простішою, а от старша на рік чорнява Томка ставилася до всіх з погордою, і це тим сильніше роздражнювало Сашка. Він знемагав від кохання і терзався думкою про те, що старша сестра могла б стати його трофеєм на святі молодості, але чи стане? Він був довготелесим прищавим хлопчаком, який безнадійно уклепався у принцесу і, власне, тоді вирішив стати гідним уваги такої дівчини, як Тамара Боброва. А поки що він ходив в ескорті у Рустема Аннаєва, чий батько повернувся з Великої Вітчизняної війни героєм. У цього таджика був статус принадного жениха, уславлений батько нічого не шкодував для сина. Рустем знав про невимовні любовні страждання друга і ставився до них поблажливо. Мовляв, мати такого друга ніколи не зашкодить.

Друзі одночасно пішли служити до армії. Дівчата нібито не були проти дружити з ними й надалі. А потім сталося перше серйозне потрясіння для Сашка – Аннаєв і Тамара несподівано побралися. Який кидок! Рустем скористався тим, що вийшов на дембель трохи раніше. Чи то через розпач, чи то заради бравади Верес зопалу враз одружився на Антоніні Бобровій. «Дозволь бути ангелом-хранителем поряд з тобою!» – казали його очі, звернені до Тамари. Саме так, поряд. Після подвійного весілля впоратися з цим надзавданням, з технічної точки зору, було просто: обидві молоді сім’ї мешкали в одній просторій квартирі. Але, щоб переступити поріг сусідньої кімнати і взяти Томку за руку, – для цього існував вищий, моральний поріг. Потім він таки звабив цю принцесу і під осудливий шепіт рідні повів її до загсу…

Коли покінчили з «під’їданчиком», жінка згорнула пакети і навіщось набрала суворого виразу. Інвар зрозумів, що кращу частину пікніка закінчено, і завмер, вивчаючи обличчя нової знайомої.

– А тобі ніколи не спадало на думку, що ти зловживав силою, виявляв жорстокість? Що занадто круто повівся з Тамарою? Якби не ставив питання руба, зберіг би з нею стосунки.

– Що ти маєш на увазі? – Верес не очікував, що Ася викотить проти нього такого воза: жіноча солідарність попри все брала гору.

– Томка розказала мені, як ти добивався всиновлення Олежки. Цілий місяць протримав Рустема в ізоляторі. Після цього він і підписав папір з відмовою від батьківства.

– А-а, Томчині чергові обвинувачення. А вона чим незадоволена? Я це зробив саме на її прохання. Точніше, це була її умова. А з Рустемом було так…

Олександр вагався, перш ніж розпочати свою розповідь. Дістав із рюкзака якийсь чудернацький ніж антикварного вигляду, втяв очеретину, став біля зламаного бурею стовбура і навіщось почав його краяти. Ніби готував себе до важкої сповіді. Засмаглі і напрочуд молоді руки, точні рухи, зосереджене обличчя чоловіка, в якого неодмінно буде ще багато попереду значного і цікавого… Ася справді пишалася своїм другом і покірно чекала, поки він збереться з думками.

Перші ж слова генерала вразили жінку. Аннаєв – ніяка не жертва. Його справжній спосіб життя разюче відрізнявся від того, що про нього знали оточуючі. В обмін за це мовчання він і підписав папір, якого потребував Верес. Після чого таджика відразу ж звільнили з ізолятора. Сказавши це, Асин приятель знову надовго замовчав. Вона не стрималась і запитала:

– Що ж такого міг скоїти Аннаєв? Він же постійно був під прикриттям свого батька-героя, а старому було не однаково, як поводився його нащадок…

– У тім-то й справа, що Рустем чкурнув нібито на заробітки до Казахстану. Від нього тільки й чули – і ти теж, напевне, – що працює на космодромі «Байконур» водієм у високого начальства. Усі, зачаровані цими брехнями, розвісили вуха.

– Ти не розвісив, – кинула насмішкувато Ася.

– Я стежив за його геройськими походеньками. Тим паче що молода дружина «байконурівського водія» разом з маленьким Олегом залишилися без чоловічої опіки. Поряд завжди був я: приносив їм молоко, продукти з магазину, підвозив до лікарні, коли це потрібно було, морочився з дитячим візочком, навіть доглядав за немовлям. Хоча в мене з Антоніною ось-ось мала народитися своя дитина. Словом, я турбувався про обидві родини. А Рустем приїжджав раз на три місяці. Побуде кілька днів – і назад, «на космодром». Я й подумав, що, напевне, він має там другу дружину. Шаріат це дозволяє. При цьому Рустем хотів виглядати сучасною людиною, тому, напевне, приховував, що має іншу. А як Томка мучилася без нього вдома сама, його не обходило.

Цієї хвилини почувся гавкіт пса, і за якусь мить він прибіг до господаря з палицею у зубах. Верес схвально погладив Інвара по голові і викинув палицю геть на галявину, де гралися дітлахи. Собака теж хотів погратися, але йому наказали почекати. Асі вривався терпець послухати продовження історії.

Аннаєв ніяк не міг збагнути, як так трапилося, що в нього забрали дружину, – вів далі генерал. Він такого ніколи собі й уявити не міг через те, що менталітет мав інший. Згідно із шаріатом, при існуючій полігамії, вважається великим гріхом, коли чоловік одружується на