Сергій Залевський - Найманець

по команді, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Вираження повного нерозуміння ситуації виразно читалося на їх жовтих лицях – «лицарі» стали трохи відсовуватися від двох неформатних організмів, намагаючись дистанціюватися від колоритної парочки. Врешті-решт, перепалка перейшла в з'ясування стосунків між цими двома: штовхаючи один одного в груди кулаками, вони запитували один одного сердитими голосами: «А ти хто такий»? Нарешті у когось із найманців не витримали нерви, і він поставив точку в цій дискусії двома прицільними чергами. «Лицарі» у блискучих костюмах, що стояли позаду, відразу пожвавилися, і стали насуватися на команду найманців, розмахуючи мечами, вигукуючи короткі різкі фрази, підстрибуючи і проводячи інші незрозумілі рухи руками і ногами. Ідіотизм ситуації дійшов до межі, добивши землянина, і він кинув в командну мережу свій наказ:

– Валіть цих клоунів, ми тут і так злегка затрималися – потрібно місцевого главгада знайти.

Блискучі обладунки були дуже красиві і ефектні, але проти сучасної зброї абсолютно не котирувалися – півхвилини масованого вогню з боку гостей залишили від команди лицарів гірку скривавлених і рваних тіл – бійці з мечами не встигли навіть дійти до дроїдів.

У рубці транспортника виявився головний гопник місцевого простору: видовище вражало – ті блискучі лати, що були надіті на бійцях останнього заслону і поруч не лежали з його костюмом. По витонченості форм і ліній цього обмундирування технолог зрозумів, що це справжній витвір мистецтва якихось древніх майстрів. Соковитого темно-синього кольору, оброблений жовтими і сріблястими вставками інших матеріалів по вигинах рукавів і ніг, древній наряд був в деяких місцях прикрашений різними виблискуючими каменями. Усе це говорило про його ексклюзивність і чималу цінність – тим незрозуміліше було бачити таке диво на такому кораблі. Голова цього типу була чомусь зовсім не захищена – це трохи спантеличило нашого героя, але виду він не подав. Картину завершували два клинки, які мечник тримав у своїх руках – теж ексклюзив, як встиг визначити землянин. Завдовжки близько сімдесяти сантиметрів, з матового сірого металу із зеленим відливом. Гарда також була прикрашена коштовними каменями і мала у своїй конструкції сріблястий і жовтий матеріал, як і в деяких місцях костюма. Першим порушив мовчання місцевий:

– Погані бриларскі собаки, даремно ви сюди прийшли – ви усі тут залишитеся – я зараз вас усіх повбиваю! Ці обладунки і мечі тримав у своїх руках великий Дже Кічан – легенда нашого директорату – вони допоможуть мені сокрушити моїх ворогів в цій битві. Іййяя!

З криком цей гад кинувся на найближчого до нього бійця загону – той трохи забарився, за що і поплатився: мечник двома швидкими рухами укоротив того на голову. Іншим бійцям такий розвиток сюжету не сподобався, і вони зібралися розстріляти кривдника.

– Не вбивати! – крикнув в командну мережу Крун – використайте паралізатори, не пошкодьте костюм – він, напевно, коштує серйозні гроші, раритет якийсь, іпать.

Декілька тріскучих розрядів, і ось місцевий самурай повалився тушкою, що сіпалася, під ноги абордажній команді – найближчі до нього найманці не утрималися і від злості відважили по парі хороших стусанів. Два ексклюзивні клинки розлетілися в різні боки, випавши з рук вузькоокого героя на підлогу рубки. Крун дав вказівку бійцям зняти з пірата, що лежав на підлозі, збрую і зібрати раритети: по прибуттю в простір директорату трофеї будуть оцінені і виставлені на продаж на біржовий майданчик – обидва партнери прийшли до думки, що такий набір повинен коштувати серйозних грошей. Зараз слід було зайнятися визначенням цінності цього корабля – для цього партнерам був потрібний доступ до центрального ШМ. А ось для цього потрібно щільно поговорити з головним вузькооким на цій посудині, який, до речі, залишився на борту в однині з усього екіпажа.

Дія паралізатора повинна була закінчитися через двадцять-тридцять хвилин – за цей час було вирішено оглянути найближчі приміщення на предмет безхазяйних цінностей. Найманці розбрелися по каютах мертвого екіпажа у пошуках цих самих цінностей. Схема збору трофеїв була усім давно відома і проста: збирається все в загальний котел, потім оцінюється і кожному членові екіпажа налічується доля згідно з угодою. Потрібно відмітити, що хоч безпосередньо в абордажі брала участь тільки абордажна група, Макс і капітан Крун, проте, і усі члени екіпажа отримували долі – у тому числі і пілоти – їх внесок в сутичці також враховувався. Дрібниці, які трофейники могли узяти собі, також обмовлялися: тільки те, що можеш винести в руках, і окрім стратегічних речей – як, наприклад, дрібнички древніх, платіжні чіпи. «Забудькуватість» не заохочувалося: член команди, що втаїв такі речі, ризикував прогулятися у вільний космос без скафа. Каюти капітана, старпома і рубка вважалися зоною інтересів керівництва загону – обшукувати їх дозволялося після того, як Макс з Круном особисто оглянуть ці приміщення.

Але спочатку потрібно отримати код доступу до бортового мозку, і оцінити міру ушкоджень транспортника – Юлі кудись вдало потрапила, так що зараз корабель не рухався, хоча система життєзабезпечення працювала справно – атмосфера і гравітація були в межах норми. Поки жовтошкірий організм відходив від дії паралізатора, технолог сходив подивитися на те місце, де зяяла діра від попадання головного калібру «Фарді» – фахівець хотів приблизно оцінити масштабність руйнувань і шанси на запуск рухових систем корабля. Все-таки, якщо він зможе відновити хід цьому монстрику, то це диво інженерної думки місцевих геніїв змогло б саме дістатися до того місця, де його можна буде продати і частково покрити збитки від втрати москітної групи носія.

Перероблений транспорт п'ятого покоління «Шоги-су» міг потягнути на сімдесят-вісімдесят мільйонів кредитів, а при удачі і більше. Технолог підрахував, що зараз цей літаючий монстр був чимось середнім між легким і середнім носієм за стандартами Співдружності: більше двадцяти п'яти москітів на льотних палубах, але менше ста. Хоча кінцева відсутність зовнішнього озброєння псувала усю картину – неповноцінна переробка, іпать. Думаючи в такому напрямі, наш герой добрався, нарешті, до пробоїни: курсова гармата «Фарді» проплавило собі тунель всередину корпусу на пару десятків метрів – все-таки це звичайний транспорт, а не бойовий корабель – з бронею тут кисло.

Огляд ушкоджень на перший погляд був багатообіцяючим: до бронекапсули з реакторною групою Юлі не добралася, але розподільний модуль, що відповідає за зв'язок ШМ з руховим відсіком, був знищений. Макс плекав надію, що він знайде на цьому кораблі необхідні матеріали і запчастини для відновлення виконавчої лінії – увесь модуль повернути до життя навряд чи вийде, але змусити корабель розганятися і стрибати він, швидше за все, зможе. Склавши собі,