Сергій Залевський - Найманець

штурмових дроїдів, а інші півсотні абордажників мали бути доставлені двома ботами. На носії залишалася Юлі на посту чергового пілота і шість найманців, яких зняли з підбитих корабликів, не вважаючи звичайно, на поранених в каютах і медичних капсулах. Шестірка, що залишилася, не мала ніяких навичок штурмової підготовки, і тому Крун усіх відправив до резерву, оскільки толку від них в замісі, що намічається, було б мало.

Юлі не міняла положення носія відносно супротивника, тримаючи його під прицілом курсових гармат – з ближчої дистанції використовувати їх би стало проблематично. «Фортер» і обидва абордажні боти пропливли невелику відстань між кораблями за двадцять хвилин, увесь час чекаючи якої-небудь гидоти від ворога. Цей недовгий час польоту їх страхувала четвірка важких штурмовиків, що залишилися на ходу – все, що залишилося від повної бортової ескадрильї носія в цьому непередбаченому зіткненні. Технолог плювався і матюкався, не особливо вибираючи вирази: невідомо, скільки він зможе відновити з того, що залишилося десь поруч літати, але втрата одного «Кат-6х1» – це чотири мільйони, а один «Монтрі-6а» – це два з гаком мільйона кожен.

– П'ять висококласних пілотів, і два десятки новітніх КВП шостого покоління – підраховував він втрати. Якщо на цьому кориті я не знайду що-небудь настільки цінне, що покриє мої втрати, то я придумаю щось неординарне для гопників, що вижили на цій посудини, стопудово…!

Першими вивантажувалися бойові дроїди – спочатку Крун вивів свою дюжину, потім за ними вискочили на оперативний простір палуби «Кланчі» технолога – залізні бійці повинні були провести розвідку і забезпечити прикриття для другого ешелону – абордажної групи. До речі, Макс вирішив віддати назад головному найманцеві його штурмовий скаф – такий же «Шонц-6у», як і у нього самого, з тією відмінністю, що у Круна була відсутня плечова турель. В принципі, це було нормально – капітан цілого носія не повинен ходити в атаку в перших рядах бійців, в той час, як для свого захисту він може використати тільки дроїдів і їх екрани. Другий скаф вищого захисту, знятий з покійного глави корпорації «Зальт-ШМ», він думав віддати своїй дівчині,…напевно,…чи віддати їй свій нинішній, а більше просунутий забрати собі – досі він остаточно не вирішив цю дилему, м-дя.

На тій льотній палубі, де вони дружно висадилися, було порожньо, якщо не рахувати абсолютно цілого абордажного бота на крайньому парковочному майданчику – цей факт сильно здивував обох партнерів.

– Це скільки ж їх тут ще залишилося, якщо у них ще один бот в комплекті? – спілкувався з капітаном наш герой, використовуючи командну мережу загону – куди вони тут поміщаються то?

– Гм, думаю, ще мінімум півсотні бійців, і іншого персоналу ще пару десятків – задумливо розглядаючи бот, відповів Крун. А може і взагалі, їх тут ще ціла сотня – це ж коритці, у них тактика боїв заснована на чисельній перевазі. Дивно, що вони нас тут не зустріли.

– Тут занадто просторо, ніде влаштувати засідку – гадаю, що нас чекає теплий прийом в коридорах – помітив наш герой, отримуючи інформацію від своїх дроїдів – тут чисто, йдемо всередину.

Отримавши наказ, з ботів стали вивантажуватися абордажники, що підганялися своїми командирами – група головорізів утворила нескладну наступальну схему за дроїдами, і уся компанія рушила на ознайомлювальну екскурсію по нутрощах корабля. Коридори і переходи на цьому судні разюче відрізнялися від таких же аналогів на «Фарді»: під ногами було досить засмічено і брудно – землянин із здивуванням і гидливістю дивився на цей безлад – це нагадувало літаючий покинутий склад. Проте досить швидко знайшлося пояснення таким купам сміття: з багатьох стали вискакувати дрібні дроїди, які намагалися напасти або нанести ушкодження загону, що просувався. Але оскільки попереду йшли їх власні павуки, то такі витівки швидше веселили найманців, ніж турбували.

Макс штовхнув черевиком скафа одного такого нахабу, якому його дроїди зробили незапланований конструкцією зайвий отвір в корпусі: ремонтний дроїд четвертого покоління зі знайомого йому комплексу «Фірос-4.44». Трохи спантеличено попинав того ногою, рушив далі, ставлячи собі питання: «А де ж бойові»? Через деякий час місцеві жителі змінили тактику, і тепер жучки вискакували з різних несподіваних місць тоді, коли їх передовий механічний авангард проходив далі – нападали на людей ззаду. Пара таких несподіваних атак принесла супротивникові певний результат: одному абордажнику відрізало ногу плазмовим різаком, а ось іншому бійцеві не повезло – павук, що вискочив з бічної сервісної ніші, встиг пропалити найманцеві лицьовий щиток, поки інші бійці не докінчили залізяку.

Після цього команда екскурсантів теж поміняла тактику: дроїди, що йшли попереду, поливали плазмою і імпульсами усі підозрілі нагромадження предметів і сміття, де теоретично могли ховатися партизани. Своїх чотирьох помічників технолог тепер тримав з боків групи, перевіряючи усі відгалуження і люки: тактика дала свої результати – в спину ніхто не стріляв і не плювався плазмою. У міру просування загону всередину корабля, кількість сюрпризів стала рости, і до вже відомих стали додаватися нові «приємні» несподіванки: стельові турелі, замасковані міни. Усе це, що вискакувало зовсім не до місця і не вчасно, створювало неприємні ситуації – так було поранено ще декілька абордажників. Тенденція починала напружувати землянина, і він вирішив використати свій дар для орієнтації в місцевих умовах – початковий проект був серйозно перероблений, як зрозумів він, порівнюючи інформацію з бази по середніх кораблях з реальністю.

– м-дя, місцеві конкретно тут навернули, доведеться хитрувати, а то так по трохи, і виб'ють мені усіх людей. Потрібно з цим закінчувати – особливо йому не подобалися потайні турелі – не один він такий розумний, виявляється.

Огляд наступного коридору вторинним зором відразу дав результати: знайшов двох партизан у бічних нішах і пару турелей на перехрестях проходів – по тих місцях ударили його дроїди, підкоряючись прямому наказу погонича. Подальше пересування загону екскурсантів помітно прискорилося – Макс став вбивати накопичувачі і реактори ворожої техніки здалека. Зовні це ніяк не проявлялося – просто в потрібному місці не спрацьовувала турель, або з купи не вискакував черговий механічний дрібний партизан.

Потім вони вийшли у великий коридор – очевидно, це був головний магістральний шлях усередині цього корабля – тут їх зустріли вже бойові дроїди і частина екіпажа нападаючих, що залишилася в живих. Зустріли дружним залпом зі всього, що у них було – у бік загону з «Фарді» полетіли ракети, гранати, згустки плазми і ураган дрібнокаліберної кінетики. Особливо виділявся серед усього ворожого озброєння масивний величезний павук близько трьох метрів в поперечнику з двома великокаліберними роторними гарматками – цей гігант